YaChudo

Баттір

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.


Баттір
араб. بتير Редагувати інформацію у Вікіданих
Координати 31°43′29″ пн. ш. 35°08′12″ сх. д. / 31.724722222222° пн. ш. 35.136666666667° сх. д.
Країна
 Палестинська держава Редагувати інформацію у Вікіданих
АдмінодиницяВифлеєм (провінція) Редагувати інформацію у Вікіданих
Площа7,4 км² Редагувати інформацію у Вікіданих
Висота центру720 м Редагувати інформацію у Вікіданих
GeoNames284376
OSM ↑4733518 ·R (Вифлеєм (провінція))
Баттір. Карта розташування: Палестинська держава
Баттір
Баттір
Баттір (Палестинська держава)
Мапа
CMNS: Баттір у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Баттір (араб. بتير, іврит : ביתר) — палестинське село у провінції Віфлеєм Держави Палестина на Західному березі річки Йордан, 6,4 км на захід від Віфлеєма та на південний захід від Єрусалима. У 2017 році населення села становило 4696 осіб.

Баттір має довгу історію, яка сягає давніх часів. На його території розташована археологічна пам'ятка, де містяться залишки Бейтара, стародавнього єврейського села та останнього оплоту повстання Бар-Кохби проти Римської імперії.[1][2][3][4] Село особливо відоме своїми стародавніми терасами та іригаційною системою, що датується римським періодом.[5] Завдяки цьому у 2014 році Баттір був внесений до Списку об'єктів Світової спадщини як об'єкт Світової спадщини в Державі Палестина під назвою Баттір — Країна олив та винограду — Культурний ландшафт Південного Єрусалиму.[6]

Баттір був заселений у візантійський та ісламський періоди, а в переписах Османської та Британської мандати його населення було зафіксовано як переважно мусульманське. У минулому місто лежало вздовж маршруту з Єрусалима до Байт-Джибрін. Баттір розташований трохи вище сучасного маршруту залізниці Яффа-Єрусалим, яка слугувала лінією перемир'я між Ізраїлем та Йорданією з 1949 року до Шестиденної війни, коли місто було окуповано Ізраїлем. У 2007 році населення Баттіра становило близько 4000 осіб.

Етимологія

Арабська назва Баттір зберігає назву Бейтар, стародавнього єврейського міста, зруйнованого під час повстання Бар-Кохби, руїни якого можна знайти в межах сучасного села.[7][4] Назва вперше згадується в Септуагінті, у вірші, відсутньому в масоретському тексті, як Bαιθηρ, або в деяких рукописах як Θεθηρ.

Історія

Стародавній період

Баттір побудований на північний схід від Хірбет-ель-Яхуда (арабська خربة اليهود, латиніз. Ruin of the Jews), також відомий як Тель-Бейтар, археологічна пам'ятка, що включає руїни стародавнього Бейтара. Вона була безперервно заселена з залізної доби аж до другого століття нашої ери, коли римляни зруйнували її під час повстання Бар-Кохби.

Наконечники списів, кам'яні кулі, посудини, дві цистерни та монети часів Першої єврейсько-римської війни та повстання Бар-Кохби були знайдені в Баттірі в 1907 році, коли три місцеві родини, яким належала земля поблизу руїн, почали очищати каміння.[3] Кажуть, що Чаша Уоррена також була знайдена поблизу Баттіра.[2][8][9]

Згідно з однією єврейською традицією, це також місце, де розташована гробниця таннейського мудреця Елеазара з Модіїму.[10]

Візантійський період

У Баттірі було знайдено мозаїку пізньовізантійського або ранньоісламського періоду.

Османський період

У 1596 році Баттир фігурує в османських податкових реєстрах як село в нахії Кудс у складі ліви Кудс. У ньому проживало 24 домогосподарства та два неодружені чоловіки, всі мусульмани, і вони сплачували податки з пшениці, літніх культур або фруктових дерев, а також кіз або вуликів; загалом 4800 акче. Всі доходи йшли до вакфу.

У 1838 році воно було відзначене як Біттір, мусульманське село в районі Бені-Хасан, на захід від Єрусалима.

Французький дослідник Віктор Ґерен відвідав це місце в 1863 році, тоді як османський список сіл приблизно 1870 року показав, що в Баттірі проживало 239 осіб у 62 будинках, хоча цей підрахунок включав лише чоловіків. Далі зазначалося, що в ньому було «прекрасне джерело, що протікало через подвір'я мечеті».

У 1883 році в Огляді Західної Палестини, проведеному PEF, Баттір описувався як село середнього розміру, розташоване на крутому схилі глибокої долини.

У 1896 році населення Беттіра оцінювалося приблизно в 750 осіб.

Залізниця Яффа-Єрусалим проходить через Баттір. Лінія перемир'я 1949 року проходить трохи південніше від залізниці, розміщуючи її на ізраїльському боці.
Використаний квиток, Біттір до Єрусалима (лицьовий бік, французькою мовою)
Використаний квиток (зворотний квиток, османською турецькою мовою)

У 20 столітті розвиток Баттіра був пов'язаний з його розташуванням поруч із залізницею до Єрусалима, яка забезпечувала доступ до ринку, а також дохід від пасажирів, які виходили, щоб підкріпитися в дорозі.

Сільські жінки йдуть на ринок, 1913 рік

Період британського мандату

Згідно з переписом населення Палестини 1922 року, проведеним британською мандатною владою, у Баттірі проживало 542 особи, які складалися винятково з мусульман, а за переписом 1931 року їхня кількість зросла до 758; 755 мусульман, двоє християн та один єврей у 172 будинках.

Згідно зі статистикою 1945 року, населення Баттіра становило 1050 осіб, усі мусульмани, із загальною площею 8028 дунамів землі, згідно з офіційним обстеженням земель та населення. Із них 1805 дунамів були плантаціями та зрошуваними землями, 2287 — зерновими, а 73 дунами — забудованими (міськими) землями.

Залізнична станція Баттір, 1934 р.

Йорданський період

Під час війни 1948 року більшість жителів села втекли, але Мустафа Хассан та кілька інших залишилися. Вночі вони запалювали свічки в будинках, а вранці виганяли худобу. Наближаючись до села, ізраїльтяни подумали, що Баттір все ще заселений, і відмовилися від нападу.[11] Лінія перемир'я була проведена між залізницею та основною частиною села, причому Баттір опинився лише за кілька метрів від кордону Йорданії з Ізраїлем на йорданському боці. Принаймні 30 % землі Баттіра розташоване на ізраїльському боці Зеленої лінії, як і кілька його будівель, але селянам дозволили залишити її собі в обмін на запобігання пошкодженню залізниці,[12] таким чином вони були єдиними палестинцями, яким офіційно дозволили перетинати кордон Ізраїлю та обробляти свої землі до Шестиденної війни.[13] Частини Баттіра, що розташована на ізраїльському боці Зеленої лінії, офіційно входять до територіальної юрисдикції Регіональної ради Матех-Єгуда, але не мають власного місцевого комітету, і повноваження ради там не здійснюються.

Баттір перейшов під управління Йорданії після арабо-ізраїльської війни 1948 року та був анексований Йорданією в 1950 році.[14]

За даними перепису населення Йорданії 1961 року, у Баттірі проживав 1321 мешканець.

Після 1967 року

Після Шестиденної війни 1967 року статус Баттіра змінився з йорданського правління на ізраїльську окупацію. Населення за переписом 1967 року становило 1445 осіб.[15]

З моменту підписання Угоди Осло II у 1995 році, Баттір перебуває під управлінням Палестинської національної адміністрації (ПНА). Керує ним сільська рада, якою наразі керують дев'ять членів, призначених ПНА. 23,7 % земель села були класифіковані як Зона B, тоді як решта 76,3 % були класифіковані як Зона C.[16]

У 2007 році населення Баттіра становило 3967 осіб, у 2012 році населення оцінювалося в 4500 осіб.[17] У 2024 році Ізраїль схвалив нове поселення на території об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО, яке організація «Мир зараз» засудила як загрозу для «давніх терас та складних іригаційних систем Баттіра, що свідчать про тисячолітню діяльність людини».[18]

Географія

Баттір розташований за 6,4 кілометра (4,0 миля) на північний захід від Віфлеєма на пагорбі над Ваді-ель-Джунді (дослівно «Долина солдата»), який простягається на південний захід через Юдейські пагорби до прибережної рівнини.

Історичне ядро Баттіра, оточене стародавніми терасами

Історичне ядро села характеризується щільною забудовою, оточеною сільськогосподарськими терасами. Новіша частина Баттіра простягається вздовж головної дороги до Віфлеєма. Джерело села Ейн-аль-Балад розташоване у джерельному будинку.[19]

В «Огляді Західної Палестини», проведеному PEF у 1883 році, було описано природні захисні споруди міста, вказавши, що його будинки стоять на скелястих терасах, маючи знизу скелястий уступ; таким чином, з півночі місце дуже міцне, тоді як на півдні вузька шия між двома вершинами яру з'єднує пагорб із головним хребтом. На висоті близько 760 метрів (2 490 фт) над рівнем моря,[16] літо в Баттірі помірне, а зима м'яка з періодичними снігопадами. Середньорічна температура становить 16°C.

Стародавня система зрошення та тераси

Баттір має унікальну зрошувальну систему, яка використовує штучні тераси (хабаї'ль) та систему ручного відведення води через шлюзи. Мережа римської епохи досі використовується, живлячись сімома джерелами, які забезпечували прісною водою протягом 2000 років.[20][21] Зрошувальна система проходить через круту долину поблизу Зеленої лінії, де була прокладена ділянка Хіджазької залізниці часів Османської імперії. Вісім основних кланів Баттіра щодня по черзі поливають посіви села. Звідси місцеве прислів'я, що в Баттірі «тиждень триває вісім днів, а не сім».[22] За словами антрополога Джованні Сонтани з ЮНЕСКО, «у безпосередній близькості від села залишилося мало, якщо такі взагалі є, місць, де такий традиційний метод землеробства залишається не лише недоторканим, але й як функціонуюча частина села».[20]

Стародавні тераси Баттіра, 1893 р

У 2007 році село Баттір подало до суду на Міністерство оборони Ізраїлю, щоб спробувати змусити його змінити запланований маршрут ізраїльського бар'єру на Західному березі річки Йордан, який мав би перетинати частину 2000-річної зрошувальної системи Баттіра, яка досі використовується.[12] Управління природи та парків Ізраїлю (INPA), яке схвалило початковий маршрут огорожі у 2005 році, змінило свою думку та написало у 13-сторінковому політичному документі, що тераси Баттіра також є об'єктом ізраїльської спадщини та повинні ретельно охоронятися,[23] заявивши, що сільськогосподарські тераси навколо Баттіра, які свідчать про тисячолітні методи ведення сільського господарства в регіоні, будуть безповоротно пошкоджені огорожею, незалежно від того, наскільки вузьким буде її маршрут. Це був перший випадок, коли ізраїльське урядове агентство висловило свою незгоду з будівництвом сегмента огорожі.[13] Це письмова свідчення під присягою було одним із чотирьох експертних висновків, які стверджували, що паркан знищить унікальну систему сільського господарства, і на початку травня 2013 року Вищий суд Ізраїлю постановив, що Міністерство оборони має пояснити, «чому маршрут розділового бар'єру в районі села Баттір не можна анулювати або змінити, а також чому бар'єр не слід переналаштувати». Міністерство оборони мало подати новий план забезпечення безпеки кордону, який не знищить Баттір, до 2 липня 2013 року.[23] Окрему петицію проти розділового бар'єру також подало сусіднє єврейське місто Бейтар-Іліт, побоюючись, що це завадить їм розширити поселення.[24]

Вид на Баттір

У 2011 році ЮНЕСКО нагородила Баттір премією у розмірі 15 000 доларів США за «Охорону та управління культурними ландшафтами» завдяки турботі про його стародавні тераси та систему зрошення.[12]

У травні 2012 року Палестинська національна адміністрація направила делегацію до штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі, щоб обговорити можливість додання Баттіра до Списку Світової спадщини. Заступник міністра туризму ПНА Хамадан Таха заявив, що організація хоче «зберегти його як палестинську та гуманітарну спадщину», особливо звернувши увагу на його історичні тераси та іригаційні системи.[25] Номінацію Баттіра було заблоковано в останню хвилину, оскільки офіційне подання було подано занадто пізно. У документі щодо шкоди, яку розділовий бар'єр завдасть цьому району, Управління природи та парків Ізраїлю (INPA) зазначило: «Боротьба наших сусідів за те, щоб назвати цей район об'єктом Світової спадщини, ставить нас у незручне становище, і ми повинні співпрацювати з ними для захисту ландшафту».[13] Цей район був визначений об'єктом Світової спадщини в Державі Палестина у 2014 році.[26]

У січні 2015 року, за словами мера села Акрама Бадіра, Верховний суд Ізраїлю відхилив запит Армії оборони Ізраїлю щодо будівництва розділового бар'єру через село.

Культура та кухня

Баттір відомий своїм самобутнім місцевим сортом баклажанів, відомим палестинцям як баклажан Баттірі або «Бітінджан Баттірі».[27][28][29][30] Цей видовжений баклажан має світло-фіолетовий відтінок і м'яку білу м'якоть без кісточок,[31] і є ключовим інгредієнтом палестинських страв, таких як маклюбе.[29] Баттір також відомий своїм кх'яр аб'яд, білим огірком, який вирощують у селі та сусідньому Ваді Фукін.[32]

Щоліта в Баттірі проводиться Фестиваль баклажанів, захід, присвячений підтримці місцевих виробників і фермерів, а також святкуванню вирощування відомих баклажанів Баттірі.[27][28][33]

Демографія

Серед жителів села Баттір є члени сімей Абу Ебейд Аллах, Абу Німа, Батма, Батха, Кттуш, Машні, Муаммар і Увейна.

Археологія

Римський напис, знайдений поблизу Баттіра, згадує 5-й та 11-й римські легіони

Стара римська лазня, що живиться джерелом, розташована посеред села.

Археолог Д. Усишкін датує село залізним віком і стверджує, що на час Повстання це було село з населенням від однієї до двох тисяч осіб, обране Бар-Кохбою за його джерело, зручне для захисту розташування на вершині пагорба та близькість до головної дороги Єрусалим-Газа. Біля одного з природних джерел міста також було виявлено римський напис, на якому викарбувані назви П'ятого Македонського легіону та Одинадцятого Клавдієвого легіону, в якому йдеться, що легіони, ймовірно, брали участь в облозі міста за часів правління імператора Адріана.

Немає жодних доказів проживання в період одразу після повстання.

Міста-побратими

Примітки

  1. ↑ Ussishkin, David (1993). Archaeological Soundings at Betar, Bar-Kochba's Last Stronghold. Tel Aviv. 20: 66—97.
  2. ↑ а б WILLIAMS, Dyfri (2015). A Cantharus from Ancient Betar near Jerusalem (the So-called Warren Cup) and Roman Silver Plate. Babesch. 90: 155—198. doi:10.2143/BAB.90.0.3089919. ISSN 1783-1369.
  3. ↑ а б Dowling, Archdeacon (1 жовтня 1907). Interesting Coins of Pella and Bittîr. Palestine Exploration Quarterly. 39 (4): 295—297. doi:10.1179/peq.1907.39.4.295. ISSN 0031-0328.
  4. ↑ а б Carroll, W. D. (1923). Bittîr and Its Archaeological Remains. The Annual of the American Schools of Oriental Research. 5: 77—103. doi:10.2307/3768521. ISSN 0066-0035.
  5. ↑ Mayassa hails heritage status for West Bank landscape. Gulf Times (англ.). 21 червня 2014. Процитовано 3 березня 2024.
  6. ↑ Centre, UNESCO World Heritage. Palestine: Land of Olives and Vines – Cultural Landscape of Southern Jerusalem, Battir. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Процитовано 3 березня 2024.
  7. ↑ Tamén, Conder, Claude R. (1887). Tent Work in Palestine: A Record of Discovery and Adventure (вид. 1887). R. Bentley & Son. с. 143.
  8. ↑ Castaldo, Daniela (22 березня 2018). Musical Themes and Private Art in the Augustan Age. Greek and Roman Musical Studies. 6 (1): 96—114. doi:10.1163/22129758-12341314. ISSN 2212-9758.
  9. ↑ Zeichmann, Christopher B. (18 червня 2020). Same-Sex Intercourse Involving Jewish Men 100 BCE–100 CE. Religion and Gender. 10 (1): 13—36. doi:10.1163/18785417-01001001. ISSN 2589-8051.
  10. ↑ אוצר מסעות — יהודה דוד אייזענשטיין [Архівовано October 2, 2012, у Wayback Machine.]
  11. ↑ Hans-Christian Rößler (21 червня 2012). Palästinenserdorf Battir: Widerstand durch Denkmalschutz. Frankfurter Allgemeine Zeitung (нім.). Процитовано 11 червня 2013.
  12. ↑ а б в Daniella Cheslow (14 травня 2012). West Bank Barrier Threatens Farms. Pittsburgh Post-Gazette. Процитовано 22 серпня 2012.
  13. ↑ а б в Zafrir Rinat (13 вересня 2012). For first time, Israeli state agency opposes segment of West Bank separation fence. Haaretz. Архів оригіналу за 13 жовтня 2012. Процитовано 11 червня 2013.
  14. ↑ Jordan and the Palestinians. Jordan and the Palestinians:The Creation of the Hashemite Kingdom of Jordan and the Unification of the Two Banks. Contemporain publications. Presses de l’Ifpo. 2013. с. 230—245. ISBN 9782351594384. Процитовано 15 квітня 2020.
  15. ↑ Perlmann, Joel (Листопад 2011 – лютий 2012). The 1967 Census of the West Bank and Gaza Strip: A Digitized Version (PDF). Levy Economics Institute. Процитовано 24 червня 2016.
  16. ↑ а б Battir Village Profile (PDF). The Applied Research Institute – Jerusalem. 2010. Архів оригіналу (PDF) за 17 березня 2014. Процитовано 11 червня 2013.
  17. ↑ Palestine readying to propose Battir for UNESCO protection. Ma'an News Agency. 1 лютого 2013. Архів оригіналу за 17 травня 2013. Процитовано 11 червня 2013.
  18. ↑ Israel Approves New Settlement On UNESCO Site Near Bethlehem. Barron's. Agence France Presse. Процитовано 24 серпня 2024.
  19. ↑ Ben-Yosef, Sefi (2001). The New Israel Guide: Shefela Foothills (івр.). Jerusalem: Keter Publishing House. с. 96.
  20. ↑ а б West Bank barrier threatens villagers' way of life. BBC News. 2012-05-09.
  21. ↑ Threatened village proposed as next UNESCO world heritage site [Архівовано 2012-12-12 у Wayback Machine.].
  22. ↑ A Palestinian Village Tries to Protect a Terraced Ancient Wonder of Agriculture. The New York Times. 2012-06-25.
  23. ↑ а б Daniella Cheslow (10 червня 2013). Land for Peace in the Battle Over Millennia-Old Palestinian Farming Terraces. Tablet Magazine. Процитовано 11 червня 2013.
  24. ↑ Ruth Michaelson (12 березня 2013). Historic Palestinian village fights Israel's separation wall. Radio France Internationale. Процитовано 11 червня 2013.
  25. ↑ PNA intensifies efforts to add more sites to World Heritage list. Xinhua News Agency. 30 травня 2012. Процитовано 22 серпня 2012.
  26. ↑ Zion, Ilan Ben (21 червня 2023). In the West Bank, UNESCO site Battir could face a water shortage from a planned Israeli settlement. AP News (англ.). Процитовано 21 червня 2023.
  27. ↑ а б Network (PNN), Palestine News. In Battir, the Eggplant Festival to encourage local production and Palestinian culture. english.pnn.ps (Arabic) . Процитовано 3 березня 2024.
  28. ↑ а б ريبورتاج - مهرجان ل"الباذنجان" في قرية بتير القريبة من بيت لحم في الضفة الغربية. فرانس 24 / France 24 (араб.). 16 вересня 2013. Процитовано 3 березня 2024.
  29. ↑ а б The Flavors of Summer in Palestine. This Week in Palestine (амер.). Процитовано 3 березня 2024.
  30. ↑ Gola, Alessandra; Perugini, N.; Samir, H. (2010). The recovery of historical paths for tourism as tool for social and territorial development: the palestinian case of Battir. Almatourism - Journal of Tourism, Culture and Territorial Development (англ.). 1 (1): 61. doi:10.6092/issn.2036-5195/1888. ISSN 2036-5195.
  31. ↑ Eggplant and Sumac Fatteh Recipe - Suzanne Matar (I'billin). Asif (амер.). Процитовано 10 липня 2024.
  32. ↑ Bauck, Whitney. 'They kept us alive for thousands of years': could saving Palestinian seeds also save the world?. the Guardian (англ.). Процитовано 29 березня 2024.
  33. ↑ The Battir Eggplant Festival. enjoybethlehem.com (англ.). Процитовано 3 березня 2024.

Бібліографія

  • Barron, J.B., ed. (1923). Palestine: Report and General Abstracts of the Census of 1922. Government of Palestine.
  • Clermont-Ganneau, C.S. (1899). [ARP] Archaeological Researches in Palestine 1873—1874, translated from the French by J. McFarlane. Vol. 1. London: Palestine Exploration Fund.
  • Conder, C.R.; Kitchener, H.H. (1883). The Survey of Western Palestine: Memoirs of the Topography, Orography, Hydrography, and Archaeology. Vol. 3. London: Committee of the Palestine Exploration Fund.
  • Dauphin, C. (1998). La Palestine byzantine, Peuplement et Populations. BAR International Series 726 (in French). Vol. III: Catalogue. Oxford: Archeopress. ISBN 0-860549-05-4.
  • Government of Jordan, Department of Statistics (1964). First Census of Population and Housing. Volume I: Final Tables; General Characteristics of the Population (PDF).
  • Government of Palestine, Department of Statistics (1945). Village Statistics, April, 1945.
  • Guérin, V. (1869). Description Géographique, Historique et Archéologique de la Palestine. Judee, Vol 1, pt 2, part 1. Paris, Imprimé par autorisation de l'empereur à l'Impr. impériale.
  • Hadawi, S. (1970). Village Statistics of 1945: A Classification of Land and Area ownership in Palestine. Palestine Liberation Organization Research Centre.
  • Hartmann, M. (1883). «Die Ortschaftenliste des Liwa Jerusalem in dem türkischen Staatskalender für Syrien auf das Jahr 1288 der Flucht (1871)». Zeitschrift des Deutschen Palästina-Vereins. 6: 102—149.
  • Hütteroth, W.-D.; Abdulfattah, K. (1977). Historical Geography of Palestine, Transjordan and Southern Syria in the Late 16th Century. Erlanger Geographische Arbeiten, Sonderband 5. Erlangen, Germany: Vorstand der Fränkischen Geographischen Gesellschaft. ISBN 3-920405-41-2.
  • Mills, E., ed. (1932). Census of Palestine 1931. Population of Villages, Towns and Administrative Areas. Jerusalem: Government of Palestine.
  • Palmer, E.H. (1881). The Survey of Western Palestine: Arabic and English Name Lists Collected During the Survey by Lieutenants Conder and Kitchener, R. E. Transliterated and Explained by E.H. Palmer. Committee of the Palestine Exploration Fund.
  • Robinson, E.; Smith, E. (1841). Biblical Researches in Palestine, Mount Sinai and Arabia Petraea: A Journal of Travels in the year 1838. Vol. 2. Boston: Crocker & Brewster.
  • Robinson, E.; Smith, E. (1841). Biblical Researches in Palestine, Mount Sinai and Arabia Petraea: A Journal of Travels in the year 1838. Vol. 3. Boston: Crocker & Brewster.
  • Schick, C. (1896). «Zur Einwohnerzahl des Bezirks Jerusalem». Zeitschrift des Deutschen Palästina-Vereins. 19: 120—127.
  • Socin, A. (1879). «Alphabetisches Verzeichniss von Ortschaften des Paschalik Jerusalem». Zeitschrift des Deutschen Palästina-Vereins. 2: 135—163.

Посилання


Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).