YaChudo

Басараб I

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

Басараб I
рум. Basarab Întemeietorul
рум. Basarab Întemeietorul Редагувати інформацію у Вікіданих
Басараб I рум. Basarab Întemeietorul
Басараб I
рум. Basarab Întemeietorul
Воєвода Волощини
1310/1324 — 1352
ПопередникТокомерій (Тихомир) ?
НаступникНіколає Александру
Народився1270-ті[1] або 1280-ті[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Кимпулунг
Помер1352[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Кимпулунг, Muscel Countyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий яквоєвода Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаВолоське князівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід Басараби
БатькоТихомир Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зМаргарет
ДітиТеодора Волоськаd і Ніколає Александру Редагувати інформацію у Вікіданих
 Медіафайли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Басараб.

Басараб I Засновник (Басараб або Базарад, рум. Basarab Întemeietorul, також Басараб I Великий, Basarab cel Mare[2]) — воєвода[2][3][4] та господар[2] Волощини між 1310/1319 та 1352 роками[5]. Перший правитель Волощини, про якого є достовірні історичні відомості. Близько 1324 року Басараб визнав себе васалом угорського короля Карла Роберта, потім почав війну з Угорщиною і 12 листопада 1330 року переміг угорську армію в битві під Посадою. Ця подія ознаменувала кінець угорського панування і появу першої незалежної румунської держави. Басараб став засновником династії Басарабів, першої династії Волощини. Надалі від цього імені пішла назва Бессарабія.

Походження

Басараб був сином Токомерія, відповідно до статуту, написаного Карлом I Робертом в 1332 році,[6][7] про якого нічого достовірно не відомо[8]

Наукова гіпотеза свідчить[3], що Токомерій наслідував Бербатові, який згадується в грамоті угорського короля Ласло IV як наступник Литовоя, воєводи Арджешу та Олтенії[9].

Оскільки ім'я Басараба тюркського походження, припускається[9], що він походив з половців або печенігів. Перша частина його імені — «бас» — походить від дієслова «правити, придушувати, голова, головний», друга — «аба» — шанобливе «батько, старший брат». Проте у всіх документах Басараб згадується як волох[10]. Карл Роберт називає його «Басараб, наш невірний Волох» в 1332 році[10][6][11].

Папа Іван XXII звернувся до Басараба як до «побожного князя-католика» в листі 1 лютого 1327 року[12]. Того ж дня, папа послав аналогічні листи до Карла I Роберта і його високопоставлених чиновників, у тому числі Томасу Сечені, воєводі Трансільванії, і Міксу Акосу, бану Славонії, з проханням підтримати дії домініканців проти «єретиків»[13][14]. За твердженням Нягу Джувара, звернення Святого Престола доводить, що Басараб був католиком, яке також свідчить про Басарабове половецьке походження, тому що половці в цих землях, на відміну від волохів були хрещені за католицьким обрядом[15]. Історики Матей Козаку і Ден Мурешан відкидають теорію Джувара, твердячи, що всі інші джерела свідчать, що Басараб був православним[16]. Ілюстрована хроніка (Chronicon pictum), завершена наприкінці 1350 року, називає Басараба, як «віроломного розкольника».

Волощина під владою Угорщини

У середині XIII століття на території Волощини почали формуватися воєводства, залежні від Угорського королівства. Згодом вони почали боротьбу за незалежність від Угорщини[3]. Воєвода Литовой в 1277 році загинув в битві проти угорців.

Наприкінці правління династії Арпадів Угорщина переживала важку політичну кризу. Одночасно наприкінці XIII століття в Північному Причорномор'ї встановилася влада Золотої Орди. Це лише посилило бажання волоських воєводств об'єднатися в незалежну державу.

Басараб був васалом короля Карла Роберта, що підтверджується грамотою останнього, виданої 26 липня 1324[3]. Ймовірно, він отримав статус васала в 1321 році, коли угорський король провів військову операцію в Банаті. Проте вже в грамоті від 18 червня 1325 року Карл Роберт називає Басараба «невірним королівській короні»[9]. У грамоті також говориться, що якийсь Стефан, половецького походження, в суперечці стверджував, що війська Басараба перевершують за чисельністю війська самого Карла Роберта. Причини такого звернення невідомі.

Битва під Посадою

Армія Карла Роберта Анжу потрапляє в засідку до армії Басараба під Посадою, Віденський Особовий літопис (1330 р.)
Король Карл I втікає після битви під Посадою

Басараб видав свою дочку заміж за Івана Александра, майбутнього царя Болгарії і племінника царя Михайла I. Болгарія в цей момент перебувала у ворожих відносинах з Угорщиною. У документі, виданому 27 березня 1329 року, Басараб згадується як один з ворогів угорського короля, поряд з болгарами, сербами і татарами. У 1330 році Басараб взяв участь у військовому поході Михайла I на сербів, що закінчилося перемогою сербів 28 липня в битві при Велбужде.

У тому ж році Басараб захопив Олтенію. Король Угорщини наказав йому залишити цю область, але отримав відмову. Карл Роберт, пообіцявши вивести Басараба з Олтенії за бороду, почав похід проти воєводи і захопив контрольований Басарабом Северинський банат. Басараб пішов на мирні переговори, запропонувавши угорцям визнати суверенітет короля і сплатити сім тисяч марок сріблом (1,5 тонни срібла). Він також обіцяв послати одного зі своїх синів до королівського двору в Вишеграді.

Карл Роберт зацікавився пропозицією, однак продовжував просуватися в Волощину, дійшовши до Куртя-де-Арджеш. Тут угорське військо почало відчувати труднощі із запасами провізії, і король змушений був почати відступати в Трансільванію, не давши битви. Поблизу Посади в Південних Карпатах угорське військо зустрілося з великою волоською армією і потрапило в пастку, рухаючись по вузькій долині. 12 листопада, після трьох днів битви, угорці зазнали повної поразки, а королю вдалося врятуватися з ризиком для життя.

Незалежна Волощина

Перемога в битві під Посадою фактично зробила Волощину незалежною і змінила її положення на міжнародній арені. На наступний рік, у лютому 1331 року, зять Басараба Іван Александр, був коронований в Тирново як болгарський цар. У 1331—1332 роках волоські війська підтримали його у війні проти Візантії. Приблизно в той же час Басараб відвоював у Угорщини Северинський банат.

Спадкоємець Карла Роберта Людовик Великий між 1343 і 1345 роками провів кілька військових операцій проти Волощини і зумів відібрати у Басараба Северинський банат. Його син, воєвода Миколі I Олександру, знову визнав васальну залежність від угорського короля.

Спадщина

Перемога Басараба в битві під Посадою була переломним в історії Волощини[17]. Салагян пише, що перемога «санкціонувала незалежність Валахії від угорської корони» і змінила її міжнародний статус.[18] Георгеску описує Волощину, як перше незалежне Румунське князівство.[19] Незважаючи на це, королі Угорщини продовжували вимагати лояльності від воєвод Волощини, Басараба і його наступників.

Нащадки Басараба правили Волощиною, принаймні, продовж двох століть.[20][21] Серед його нащадків Мірча I Старий і Влад III Дракула.[20] Нягоє Басараб, представник боярського роду Крайовешті, ковав генеалогію, щоб довести, що він був нащадком Басараба, і прийняв «Басараб», собі за прізвище після його вступу в 1512 році на престол Волощини.

З середини XIV століття, болгарські, угорські, молдавські і сербські хроніки використовували ім'я «Басараб», коли йшлося про Волощину.[22] З наступного століття і в подальшому, південна область землі між річками Дністром і Прутом була названа Бессарабією.[22][23] Після того як Російська імперія анексувала Бессарабію в 1812 році, область була перейменована в Бессарабію.[22] Ця область в даний час частина Молдови та України.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в http://genealogy.euweb.cz/balkan/basarab.html
  2. ↑ а б в Klepper, Nicolae (2002). Romania: An Illustrated History.(англ.)
  3. ↑ а б в г Georgescu, Vlad (1991). The Romanians: A History.
  4. ↑ Sălăgean, Tudor. Romanian Society in the Early Middle Ages (9th-10th Centuries).(англ.)
  5. ↑ Treptow, Kurt W.; Popa, Marcel (1996). Historical Dictionary of Romania.(англ.)
  6. ↑ а б Cazacu та Mureșan, 2013, pp. 27—28.
  7. ↑ Vásáry, 2005, pp. 151—153.
  8. ↑ Sălăgean, 2005, p. 193.
  9. ↑ а б в Vásáry, István. Cumans and Tatars: Oriental Military in the Pre-Ottoman Balkans, 1185-1365.
  10. ↑ а б Cazacu та Mureșan, 2013, pp. 27—29.
  11. ↑ Vásáry, 2005, p. 153.
  12. ↑ Sălăgean, 2005, p. 194.
  13. ↑ Vásáry, 2005, p. 150.
  14. ↑ Györffy, 1964, p. 551.
  15. ↑ Djuvara, 2014, p. 75.
  16. ↑ Cazacu та Mureșan, 2013, pp. 31—32.
  17. ↑ Vásáry, 2005, p. 155.
  18. ↑ Sălăgean, 2005, p. 195.
  19. ↑ Georgescu, 1991, p. 17.
  20. ↑ а б Treptow та Popa, 1996, p. 39.
  21. ↑ Georgescu, 1991, p. 35.
  22. ↑ а б в Vásáry, 2005, p. 143.
  23. ↑ Rădvan, 2010, p. 319.
Попередник
Раду Негру 		Воєвода Волощини
1324-1352 		Наступник
Ніколає Александру

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).