Ашкерц Антон

Ашкерц Антон
словен. Anton Aškerc
Псевдо	Gorazd, Nenad, Duhovnik і Peter Pavlovič
Народився	9 січня 1856[1][3][4]  Римське Топлице, Австрійська імперія[4]
Помер	10 червня 1912[1][2][…] (56 років)  Любляна, Австро-Угорщина[5][4]
Поховання	Нав'є
Країна	Австрійська імперія  Цислейтанія
Діяльність	поет, редактор, архівіст, письменник, католицький священник
Alma mater	First Grammar School, Celjed
Знання мов	словенська[1][6] і німецька
Конфесія	католицька церква
Автограф
Медіафайли у Вікісховищі

Анто́н А́шкерц (Anton Aškerc) (*9 січня 1856 — †10 червня 1912, Любляна) — словенський поет-реаліст.

Походив з селянської родини. Народився у селі Глобоко. Був парохом, у 1898 році вийшов з духовного чину. Почав друкуватися в 1880 році. У 1899—1902 роках редагував словенський літературний журнал «Люблінський дзвін». Тривалий час подорожував слов'янськими землями та балканськими країнами. Помер у Любляні у 1912 році.

Писав вірші про минувшину словенського народу — «Стара правда» (1881) про повстання селян під проводом Матія Губца, «Словенська легенда» (1884) та ін.

Найвідоміші твори — збірки віршів «Балади й романси» (1890), «Нові вірші» (1900) і поеми «Примож Трубар» (1905), «Мученики» (1906), «Юнаки» (1907), в яких Ашкерц виступав проти католицької реакції і австро-угорської монархії.

Свої подорожні враження були оформлені також у вигляді віршів. Найзначущим з них є «Акрополь і піраміди» 1909 року. Йому належать також п'єси («Ізмайлов», 1906 рік).

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.