YaChudo

Аріг-Буга

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Ариг-буга
Народивсябл. 1219
Помер1266
РідЧингізиди
БатькоТолуй
Великий хан Монгольської імперії (оспорюване правління)
1260—1264
ПопередникМунке
НаступникХубілай (суперник і переможець)

Аріг-Буга (також Ариг-Буга; монг. Аригбөх, Ariq Böke; бл. 1219 — 1266) — монгольський царевич із династії Чингізидів, молодший син Толуя та Соркактані, онук Чингісхана. Молодший брат великих ханів Мунке й Хубілая та засновника Ільханату Хулагу. У 1260 році був проголошений великим ханом Монгольської імперії на курултаї в Монголії, однак його право на престол оспорював Хубілай, якого інший курултай проголосив великим ханом того самого року. Боротьба між братами, відома як громадянська війна Толуїдів, тривала до капітуляції Ариг-Буги в 1264 році.[1]

Протистояння розгорнулося на тлі послаблення центральної влади Монгольської імперії та зростання самостійності окремих улусів. Ариг-буга спирався насамперед на монгольські землі й частину імперської знаті, тоді як основні сили Хубілая перебували в Північному Китаї. Його поразка сприяла переходу осередку влади великого хана з Монголії до Китаю та подальшому політичному відокремленню монгольських улусів.[2][3]

Походження та становище

Ариг-буга належав до толуїдської гілки Чингізидів. Як наймолодший син Толуя від головної дружини Соркактані, він мав особливе становище в родині: за монгольським звичаєм молодший син відповідав за батьківський осередок і спадкові кочовища. Йому належали підвладні люди, худоба та пасовища в районі Алтаю, верхів'їв Єнісею й прилеглих земель. Після смерті матері в 1252 році він перебрав безпосереднє управління її володіннями.[4]

За правління Мунке Ариг-буга залишався при монгольському дворі. Коли 1258 року великий хан вирушив у похід проти китайської держави Південна Сун, Ариг-буга отримав управління центральним ханським улусом у долині Орхону, де містилася столиця Каракорум. Отже, на момент смерті Мунке він контролював важливу частину власне монгольських земель та імперського господарства.[4]

Про його адміністративну діяльність свідчать і тогочасні документи. Зокрема, дослідник Мартон Вер ототожнив Ариг-бугу з видавцем одного зі староуйгурських розпоряджень 1259 року, знайдених у Турфанському регіоні. Документ стосувався забезпечення посадовців кіньми для організації виробництва вина й засвідчує зв'язки його управління з господарством Східного Туркестану.[5]

Боротьба за престол

Два курултаї 1260 року

У серпні 1259 року Мунке помер під час походу проти Південної Сун. Оскільки питання наступництва не було загальновизнано вирішене, між його братами почалося суперництво за верховну владу. Хубілай, який очолював монгольські війська в Китаї, у травні 1260 року скликав курултай у Кайпіні (майбутньому Шанду), де його проголосили великим ханом. Невдовзі Ариг-бугу проголосили великим ханом на іншому курултаї поблизу Каракоруму.[1][6]

Обидва претенденти походили з тієї самої правлячої родини й мали прибічників серед монгольської знаті. Позиції Ариг-Буги посилювала підтримка вдів і синів Мунке, частини імперської гвардії та воєначальників, пов'язаних із Каракорумом. Його також підтримував Берке, правитель улусу Джучі. Хубілай спирався на війська й адміністративні ресурси своїх володінь у Китаї. Хулагу, який утверджував свою владу в Ірані, зрештою виступив на боці Хубілая. Питання про те, яке з двох обрань було правомірнішим, залишається предметом історіографічного обговорення: повідомлення середньовічних авторів часто відбивають погляди прихильників переможця.[7][2]

Війна 1260—1264 років

Військова перевага Хубілая значною мірою ґрунтувалася на можливості постачати військо з підконтрольних йому землеробських областей Китаю. Він прагнув перекрити шляхи надходження продовольства та інших ресурсів до Монголії. Наприкінці 1260 року його сили витіснили прихильників Ариг-Буги з районів поблизу Шанду та коридору Ганьсу. Згодом Ариг-буга залишив Каракорум і відступив до власних володінь у басейні Єнісею.[8]

Щоб забезпечити себе людьми, прибутками та постачанням із Центральної Азії, Ариг-буга підтримав поставлення Алгу ханом Чагатайського улусу. Проте Алгу, утвердившись у середньовічному Алмалику в долині річки Ілі, почав діяти самостійно, відмовився передавати Ариг-Бузі належні доходи та фактично розірвав союз. Це позбавило Ариг-бугу важливої частини центральноазійських ресурсів.[8]

У 1262 році Ариг-буга вирушив проти Алгу. Його військо спочатку досягло успіху, але закріпити перемогу не змогло: Алгу зберіг підконтрольні сили в Центральній Азії та продовжив опір. Військо Ариг-Буги потерпало від нестачі харчів і кормів, суворої зими та втрати худоби. Від нього почали відходити союзники й воєначальники. Відрізаний від китайських та центральноазійських шляхів постачання, він утратив можливість продовжувати боротьбу за престол.[8][9]

У серпні 1264 року Ариг-буга прибув до Хубілая й визнав свою поразку. Цим завершилася відкрита війна між двома претендентами, хоча суперечності між різними гілками Чингізидів не зникли.[1][2]

Капітуляція та смерть

За повідомленням перського історика Рашид ад-Діна, Хубілай спочатку прийняв брата й виявив готовність до примирення. Водночас він організував розгляд справи Ариг-Буги та його прихильників відповідно до монгольських звичаїв. Життя самого Ариг-Буги та князів із правлячого роду зберегли, але кількох його воєначальників, які не належали до Чингізидів, стратили.[10]

Після поразки Ариг-буга перебував під наглядом і був усунений від верховної влади. У 1266 році він помер. Рашид ад-Дін називав причиною смерті хворобу; існують також припущення про насильницьку смерть, однак переконливих доказів цього немає. За повідомленням того ж історика, Ариг-бугу поховали в місцевості Буда-Ундур, пов'язаній із похованнями Чингізидів.[10][11]

Релігійні зв'язки

Мати Ариг-Буги, Соркактані, належала до християнської традиції Церкви Сходу. Францисканський мандрівник Вільгельм Рубрук, який перебував при дворі Мунке в 1254 році, згадував Ариг-бугу під іменем Arabuccha. За його свідченням, царевич вітав християнських служителів хресним знаменням і під час суперечки між християнином та мусульманами заборонив ображати Христа. Ця розповідь засвідчує прихильне ставлення Ариг-Буги до християнського оточення, однак сама собою не доводить його особистого навернення до християнства.[12]

Родина та історичне значення

Ариг-буга мав кількох дружин, серед яких джерела називають Ельчігміш-хатун з ойратського роду, Кутуктай-хатун із найманів та Кутлу-хатун із хонгіратів. За дослідженням Майкла Гоупа, після його смерті спадкові кочовища між Єнісеєм та Алтаєм були розподілені між чотирма синами: Йобукуром (Йомукуром), Мелік-Темуром, Найрау-Букою та Таммачі. Хоча їхній батько програв боротьбу за престол, його нащадки зберегли політичний вплив у Центральній Азії та долучалися до союзів різних гілок Чингізидів.[11][13]

У пізніших поколіннях ця гілка роду знову висувала претендентів на ханську владу. Зокрема, нащадок Ариг-Буги Арпа Ке'ун став правителем Ільханату в 1335 році, а інший представник роду, Єсудер, захопив владу в Монголії в 1388 році.[14]

Перемога Хубілая не відновила колишньої єдності імперії. Уже під час війни великі регіональні улуси дедалі самостійніше розпоряджалися своїми ресурсами та військами. Хубілай зберіг титул великого хана, але його владу над західними володіннями Чингізидів обмежувала незалежна політика їхніх правителів. У 1271 році він проголосив у Китаї династію Юань, тоді як протистояння з Хайду, онуком Угедея, тривало вже після смерті Ариг-Буги.[2][3]

Примітки

  1. ↑ а б в Vér, Márton (2021). In vino veritas. Wine and its Context in the Uyghur Society: an Insight to the Economic Life of the Silk Roads (PDF). Acta Orientalia Academiae Scientiarum Hungaricae (англ.). 74 (1): 130—132. doi:10.1556/062.2021.00005.
  2. ↑ а б в г Jackson, Peter. Mongols. Encyclopaedia Iranica (англ.).
  3. ↑ а б Rossabi, Morris (2023). Mongolia in the Mongol Empire: From Center to Periphery. The Cambridge History of the Mongol Empire (англ.). Cambridge University Press. с. 657—678. doi:10.1017/9781316337424.016.
  4. ↑ а б Hope, Michael (2025). An ulus within an ulus: the afterlife of Ariq Böke's appanage in the Mongol Empire (1252–1336). Bulletin of the School of Oriental and African Studies (англ.). 88 (1): 52—53. doi:10.1017/S0041977X24000612.
  5. ↑ Vér, Márton (2021). In vino veritas. Wine and its Context in the Uyghur Society: an Insight to the Economic Life of the Silk Roads (PDF). Acta Orientalia Academiae Scientiarum Hungaricae (англ.). 74 (1): 129—132. doi:10.1556/062.2021.00005.
  6. ↑ Uyar, Mustafa (2017). Buqa Chīngsāng: Protagonist of Qubilai Khan's Unsuccessful Coup Attempt against the Hülegüid Dynasty. Belleten (англ.). 81 (291).
  7. ↑ Hope, Michael (2025). An ulus within an ulus: the afterlife of Ariq Böke's appanage in the Mongol Empire (1252–1336). Bulletin of the School of Oriental and African Studies (англ.). 88 (1): 53—54. doi:10.1017/S0041977X24000612.
  8. ↑ а б в Hope, Michael (2025). An ulus within an ulus: the afterlife of Ariq Böke's appanage in the Mongol Empire (1252–1336). Bulletin of the School of Oriental and African Studies (англ.). 88 (1): 54—55. doi:10.1017/S0041977X24000612.
  9. ↑ Qiu, Yihao (2026). The Golden Horde's stance on the Yuan Dynasty as seen from Baybars al-Manṣūrī's accounts. Golden Horde Review (англ.). 14 (1): 37—52. doi:10.22378/2313-6197.2026-14-1.37-52.
  10. ↑ а б Hope, Michael (2025). An ulus within an ulus: the afterlife of Ariq Böke's appanage in the Mongol Empire (1252–1336). Bulletin of the School of Oriental and African Studies (англ.). 88 (1): 54—55. doi:10.1017/S0041977X24000612.
  11. ↑ а б Hope, Michael (2025). An ulus within an ulus: the afterlife of Ariq Böke's appanage in the Mongol Empire (1252–1336). Bulletin of the School of Oriental and African Studies (англ.). 88 (1): 55—56. doi:10.1017/S0041977X24000612.
  12. ↑ de Rubruck, William (1900). Rockhill, William Woodville (ред.). The Journey of William of Rubruck to the Eastern Parts of the World, 1253–55 (англ.). Hakluyt Society.
  13. ↑ Hope, Michael (2025). An ulus within an ulus: the afterlife of Ariq Böke's appanage in the Mongol Empire (1252–1336). Bulletin of the School of Oriental and African Studies (англ.). 88 (1): 56—57. doi:10.1017/S0041977X24000612.
  14. ↑ Hope, Michael (2025). An ulus within an ulus: the afterlife of Ariq Böke's appanage in the Mongol Empire (1252–1336). Bulletin of the School of Oriental and African Studies (англ.). 88 (1): 49—50. doi:10.1017/S0041977X24000612.

Література


Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).