YaChudo

Артур Лепворт

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Артур Лепворт
Народився10 жовтня 1872 Редагувати інформацію у Вікіданих
Галашилс, Galashielsd, Селкіркширd, Скоттіш-Бордерс, Шотландія, Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер5 квітня 1941 (68 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Велика Британія
 Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхімік, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materБірмінгемський університет
Galashiels Academyd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладМанчестерський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоЛондонське королівське товариство Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоCharles Lapworthd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Артур Лепворт (Член Лондонського королівського товариства)[2] (10 жовтня 1872 — 5 квітня 1941) — шотландський хімік. Досліджував механізми та кінетику органічних реакцій. Його найбільш цитована робота, присвячена бромуванню ацетону, була опублікована в 1904 році. Обіймав посаду професора неорганічної та фізичної хімії в Манчестерському університеті.

Життя та наукова діяльність

Лепворт народився в Галашилсі, Шотландія, у сім'ї геолога Чарльза Лепворта, професора коледжу Мейсона в Бірмінгемі. Він здобув освіту в Сент-Ендрюсі та школі короля Едуарда VI "П'ять шляхів" у Бірмінгемі. Згодом закінчив хімічний факультет коледжу Мейсона (пізніше Бірмінгемський університет). З 1893 по 1895 рік він працював за стипендією в Центральному технічному коледжі (Інститут міста та гільдій Лондона) над хімією камфори та камфену разом із Ф. С. Кіппінгом, а також із Г. Е. Армстронгом над сульфуванням етерів β-нафтолу. За свою роботу над нафталеном він отримав ступінь доктора наук.[2]

Науковий коледж Мейсона, нині Бірмінгемський університет

Його першою посадою у 1895 році була посада демонстратора у Школі фармації Лондонського університету в Блумсбері. Він став завідувачем кафедри хімії в Інституті Голдсмітс, а в 1909 році — старшим викладачем неорганічної та фізичної хімії в Манчестерському університеті. 18 жовтня 1910 року його було обрано членом Манчестерського літературно-філософського товариства.[3]

У 1913 році він був призначений професором органічної хімії, змінивши на цій посаді В. Г. Перкіна-молодшого; а в 1922 році став професором неорганічної та фізичної хімії (професором сера Семюеля Холла) та директором лабораторій.[4] Цей перехід дозволив його колишньому колезі Роберту Робінсону повернутися до Манчестера з Сент-Ендрюського університету та змінити його на посаді професора органічної хімії.[5]

Він був піонером у галузі фізико-органічної хімії. Запропонований ним механізм реакції бензоїнової конденсації є основою нашого сучасного розуміння органічної хімії.[6][7][8]

Він пішов у відставку в 1935 році та отримав звання почесного професора. У травні 1910 року його було обрано членом Лондонського королівського товариства,[2] а в 1931 році нагороджено медаллю Деві.[9] Лепворт також був почесним доктором права Бірмінгемського та Сент-Ендрюського університетів.

Лепворт був палким шанувальником музики, грав на віолончелі та скрипці. Його батько грав на піаніно, а мати й сестра були співачками. Він входив до ради Королівського Манчестерського музичного коледжу. Також він серйозно цікавився мікроскопією та був фахівцем із мохів. Захоплювався столярством, геологією, альпінізмом, риболовлею, а Кеннеді Дж. П. Ортон зацікавив його спостереженням за птахами. 14 вересня 1900 року в церкві Святої Марії в Бріджвотері він одружився з Кетлін Флоренс Голланд (одна з її сестер була одружена з хіміком Ф. С. Кіппінгом, інша — з хіміком В. Г. Перкіним).[10] Артур Лепворт помер 5 квітня 1941 року в приватному пансіонаті у Вітінгтоні.[2]

Примітки

  1. ↑ Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew, D. Cannadine — Oxford: OUP, 2004.
  2. ↑ а б в г Robinson, R. (1947). Arthur Lapworth. 1872-1941. Obituary Notices of Fellows of the Royal Society. 5 (15): 554—572. doi:10.1098/rsbm.1947.0018.
  3. ↑ https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/e/e7/Memoirs_and_proceedings_of_the_Manchester_Literary_%26_Philosophical_Society_(IA_memoirsproceedin55manc).pdf сторінка li (PDF сторінка 413)
  4. ↑ Shorter, John (1998). Some pioneers of the kinetics and mechanism of organic reactions. Chemical Society Reviews (англ.). 27 (5): 355. doi:10.1039/a827355z. ISSN 0306-0012.
  5. ↑ Robert Robinson Chemist Extraordinary. Oxford University Press. 1990. с. 54. ISBN 0-19-858180-7.
  6. ↑ Saltzman, M. (1972). Arthur Lapworth. The genesis of reaction mechanism. Journal of Chemical Education. 49 (11): 750. doi:10.1021/ed049p750.
  7. ↑ Lapworth, A. (1903). XCVI.—Reactions involving the addition of hydrogen cyanide to carbon compounds. Journal of the Chemical Society, Transactions. 83: 995. doi:10.1039/CT9038300995.
  8. ↑ Lapworth, A. (1904). CXXII.—Reactions involving the addition of hydrogen cyanide to carbon compounds. Part II. Cyanohydrins regarded as complex acids. Journal of the Chemical Society, Transactions. 85: 1206—1214. doi:10.1039/CT9048501206.
  9. ↑ Library and Archive Catalogue. Royal Society. Процитовано 7 листопада 2010.
  10. ↑ Somerset, England, Marriage Registers, Bonds and Allegations, 1754-1914

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).