Дронь Артур Віталійович

Артур Дронь
Дронь Артур Віталійович
Народився	31 грудня 2000 (25 років)  Воскресинці, Рогатинський район, Івано-Франківська область, Україна
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	письменник, військовослужбовець, поет, новеліст, журналіст, блогер
Сфера роботи	література[1], поезія[1] і збройні сили[1]
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Знання мов	українська[1]
Мова творів	українська
Роки активності	2020 — тепер. час
Жанр	проза і поезія
Magnum opus	Гемінґвей нічого не знає
Конфесія	Українська греко-католицька церква
Дронь Артур Віталійович у Вікісховищі[2]
Висловлювання у Вікіцитатах

Арту́р Дронь (нар. 31 грудня 2000, село Воскресинці, Рогатинський район, Івано-Франківська область) — український письменник і поет, військовослужбовець. Проходив військову службу в 2022—2025 роках у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Його творчість поєднує поезію та прозу, значною мірою осмислюючи досвід війни, покоління, що дорослішало на тлі революцій і воєн, а також особисті переживання військової служби.

Артур Дронь належить до покоління молодих українських авторів, чия літературна діяльність тісно пов'язана з подіями російсько-української війни. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році він долучився до лав ЗСУ, де продовжував писати поезію та прозу, значна частина яких була створена безпосередньо під час служби на фронті.

Автор кількох поетичних збірок і прозових творів, серед яких книги «Тут були ми» та «Гемінґвей нічого не знає», присвячені досвіду війни та людським переживанням у кризових умовах. Лауреат Премії імені Юрія Шевельова 2025 року за «Гемінґвей нічого не знає». Його тексти перекладені різними національними мовами світу й есперанто.

Важливе місце у світогляді та творчості Артура Дроня займають християнські мотиви й релігійно-філософські роздуми. У його творчості війна часто осмислюється через біблійні образи та євангельську символіку, зокрема через мотиви Гетсиманського саду, жертовності Христа та страждання Богородиці як уособлення матерів українських військових.

Народився 31 грудня 2000 року в селі Воскресинці Рогатинського району (з 2020-го року Івано-Франківського району) Івано-Франківської області^[3], з 5 років жив у сусідньому селі — Підмихайлівцях. Дитинство провів у сільській місцевості на заході України. У ранньому віці жив у середовищі розширеної родини, згодом переїхав із матір'ю до іншого населеного пункту, де мешкав у більш ізольованих умовах. Під час Революції гідності, у віці 13 років, брав участь у локальних патріотичних заходах разом із однокласниками та вчителями. У цей період сформувалося його зацікавлення суспільно-політичними подіями та відчуття причетності до ширших історичних процесів. У підлітковому віці значний вплив на нього справила художня література про війну, зокрема твори Ернеста Гемінґвея та Еріха Марії Ремарка. Особливу роль відіграв роман «На Західному фронті без змін», який вплинув на його сприйняття війни та моральних аспектів збройного протистояння^[4].

У 2017 році вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на факультет журналістики. З того часу живе у Львові. У 2021 році закінчив бакалаврат. Його уявлення про війну, сформовані під впливом літератури, відрізнялися від подальшого особистого досвіду участі в бойових діях. У 2020—2021 роках працював у студентському відділі ЛНУ ім. І.Франка. З березня 2021 до березня 2026 року — івент-менеджер у «Видавництві Старого Лева»^[5]. Працюючи у видавництві, Дронь займався рецензіями на твори різних письменників, брав участь у модерації презентацій їх книг^[6]. Дебютна поетична збірка «Гуртожиток № 6» вийшла 2020 року й була згодом перекладена литовською, англійською, польською та італійською мовами^[7]. Наприкінці 2022 року Артур Дронь завершив магістратуру в ЛНУ^[4].

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, пішов добровольцем у 125-ту окрему бригаду територіальної оборони ЗСУ. За словами Артура Дроня, рішення вступити до війська було для нього цілком очевидним і не супроводжувалося внутрішніми ваганнями. Уже наступного дня після початку вторгнення він звернувся до військкомату, вважаючи захист рідних, друзів і своєї країни єдино можливим правильним вибором. Дронь наголошував, що не сприймав цей крок як прояв героїзму, а радше як закономірну реакцію людини, яка усвідомлює власну відповідальність перед близькими та суспільством. Він підкреслював, що в умовах безпосередньої загрози з боку російських військ не бачив іншого морально прийнятного рішення, окрім участі в обороні України. Також Дронь звертав увагу на виснаження військовослужбовців, які мобілізувалися на самому початку війни і тому наголошував на потребі їхньої заміни. У цьому контексті він розглядав власне рішення як частину ширшого громадянського обов'язку й солідарності з тими, хто вже тривалий час перебуває на фронті^[6].

25 лютого 2022 року звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, однак замість очікування мобілізаційного виклику самостійно вступив до новоствореної 125-ї бригади територіальної оборони, формування якої розпочалося наприкінці лютого. Із 2 березня 2022 року проходив службу у складі підрозділу. Упродовж весни 2022 року Артур Дронь проходив підготовку у складі новосформованої бригади територіальної оборони. Через ранній етап формування підрозділу система базової військової підготовки ще не мала чітко структурованого характеру, як у подальші періоди війни. Навчання здійснювали переважно військовослужбовці з бойовим досвідом участі в Антитерористичній операції та Операції Об'єднаних сил, а також запрошені інструктори, зокрема іноземні фахівці. Підготовка включала тактичні заняття, вогневу підготовку та регулярні виїзди на полігони для проведення стрільб. На початковому етапі служби підрозділ виконував завдання поза зоною активних бойових дій. Після перебування у Львівській області військовослужбовці були скеровані на Закарпаття, де здійснювали охорону стратегічних об'єктів. Згодом підрозділ передислокували до Волинської області, де особовий склад брав участь у спорудженні оборонних рубежів на випадок можливого вторгнення з території Білорусі. За спогадами Дроня, тривала підготовка та виконання тилових завдань викликали серед частини військовослужбовців невдоволення, оскільки багато хто прагнув якнайшвидшого направлення на Донбас^[8].

Із серпня 2022-го у складі бригади виконував завдання в зоні бойових дій на території Донецької області. Спершу перебував далеко від лінії бойового зіткнення, але від жовтня тримав оборону в окопах біля села Торське. Близько восьми місяців воював у Серебрянському лісі. Наприкінці липня 2023 року виснажений батальйон, у якому служив Артур, перевели до Харківської області^[9]. Перебувавши на фронті, Артур Дронь і далі писав вірші. У 2023 році опубліковано другу збірку — «Тут були ми», написану на основі фронтового досвіду автора. Водночас сам поет зазначав, що ці тексти «написані на фронті, але не про війну, а про людей і їхні переживання». Творчість Дроня розглядається в контексті сучасної воєнної поезії, де особистий досвід війни поєднується з осмисленням повсякденності, природи та людських стосунків^[7].

Військову службу розпочав на посаді стрільця у званні солдата^[3]. Навесні 2023 року був переведений на посаду старшого стрільця та отримав звання старшого солдата. Наприкінці 2023 року очолив відділення у званні молодшого сержанта, в якому завершив службу в лавах Збройних сил України. Під час служби використовував позивний «Давид», який обрав самостійно. За словами Дроня, позивний пов'язаний із біблійним царем Давидом — автором значної частини Книги Псалмів, тексти якої мали для нього особисте значення^[8].

Найскладнішими періодами військової служби Артур Дронь називав бойові дії на сході та півдні України. Зокрема, тривале перебування на позиціях на Донеччині, особливо в зимовий період, супроводжувалося важкими умовами служби та значними фізичними навантаженнями. Під час перебування там він зазнав контузій і обмороження ніг, однак без важких поранень. Найбільш складним для нього став завершальний етап служби на Запорізькому напрямку, який супроводжувався тяжкими наслідками для здоров'я. Поранення дістав під час бойового виходу на позиції, коли підрозділ готувався до ротації. Унаслідок підриву протипіхотної міни з дистанційним реагуванням зазнав мінно-вибухової травми. Найбільше ушкоджень зазнало передпліччя лівої руки: було перебито кістку та пошкоджено нервові тканини, що спричинило тривалу втрату рухливості й чутливості пальців. У складі групи з п'яти військовослужбовців двоє загинули, ще троє, включно з Дронем, дістали поранення. Після евакуації був доставлений до стабілізаційного пункту, а згодом проходив лікування в медичних закладах Запоріжжя, Вінниці та Львова. З 7 листопада 2024 року перебував на лікуванні та реабілітації у львівській лікарні Святого Пантелеймона, де проходив хірургічне, травматологічне та реабілітаційне лікування, зокрема за участі фахівців Національного реабілітаційного центру Unbroken. Основний курс лікування та реабілітації завершився у червні 2025 року, після чого пройшов військово-лікарську комісію та отримав третю групу інвалідності^[8].

У липні 2025 року Артур Дронь був звільнений із військової служби в запас за станом здоров'я у зв'язку з інвалідністю, набутою внаслідок поранення. Перед цим він пройшов тривалий період лікування, реабілітації та кілька хірургічних втручань. Після звільнення розпочав адаптацію до цивільного життя, продовжив реабілітацію та підготовку до подальшого лікування. Повернення до мирного життя поєднав із творчою діяльністю, першим здобутком якого став вихід прозової книги під назвою «Гемінґвей нічого не знає»^[10]. Написання книги було своєрідною підтримкою автора під час служби і відновлення^[11].

На початку серпня 2026 року Артур Дронь відкрив власну онлайн-книгарню, у якій читачі можуть придбати його книжки з персональним автографом. В асортименті представлені видання різними мовами, а також антології, до яких увійшли твори письменника. Про запуск книгарні Дронь повідомив у соціальних мережах. Ідея створення онлайн-книгарні виникла після того, як протягом попереднього року письменник надіслав читачам кілька тисяч примірників своїх книжок. На сайті зібрано його видання в перекладах різними мовами та антології, у яких протягом останніх років публікувалися його твори. Під час оформлення замовлення покупці можуть залишити побажання щодо персонального підпису — для себе або як подарунок іншій особі^[12].

На момент відкриття книгарні було доступно 11 видань. Дронь також повідомив про підготовку до продажу ще однієї книжки, яку назвав «дуже важливою». Окремим напрямом діяльності книгарні стала благодійна ініціатива, у межах якої читачі можуть придбати книжку для іншого адресата. Серед можливих отримувачів письменник назвав бібліотеки, госпіталі, школи, прифронтові громади та військові частини. Придбані в межах ініціативи примірники Дронь також підписує перед відправленням. Благодійна складова передбачена і для книжки «Тут були ми». Прибуток від її продажу всіма доступними мовами письменник планував передавати на потреби дітей, які постраждали внаслідок російсько-української війни^[13].

Восени 2026 року у «Видавництві Старого Лева» анонсовано вихід книжки Артура Дроня «Лікарня святого Пантелеймона», яка завершує його умовну трилогію про досвід війни (разом зі збіркою віршів «Тут були ми» та книгою малої прози «Гемінґвей нічого не знає»). Видання названо на честь однойменної лікарні у Львові та присвячено медикам і реабілітологам закладу, а також фахівцям Національного реабілітаційного центру «Unbroken». До збірки увійшли 46 віршів та 15 прозових творів, об'єднаних у блок «Реабілітаційний центр». Ключовою темою книги стало подолання психологічної дистанції, травматичний досвід цивільних і військових (зокрема, родин полеглих воїнів, важкопоранених ветеранів, сиріт), а також пошук спільної мови та індивідуальних шляхів до зцілення від наслідків війни^[14].

У лютому 2023 року рядки з його вірша процитувала прем'єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні на пресконференції з Президентом України Володимиром Зеленським^[8]. 24 лютого 2026 року з нагоди річниці повномасштабного російського вторгнення вірш «Перше до коринтян» у перекладі Юлії Мусаковської прочитав Ієн Мак-Келлен^[15].

У лютому 2025 року Артур Дронь відмовився від співпраці з норвезьким видавництвом Cappelen Damm. Раніше видавництво планувало видати норвезькою мовою його книжку «Гемінґвей нічого не знає». Однак письменник припинив перемовини після того, як дізнався, що роком раніше видавництво опублікувало книжку норвезької журналістки Осне Саєрстад «Ufred. Russland fra innsiden» («Розбрат: Росія зсередини»). У центрі видання — історія колишнього бійця ПВК «Вагнер» Андрія Медведєва, який воював проти України, а згодом дезертував. Авторка книжки записувала з ним інтерв'ю та спілкувалася з його родичами в Росії^[16]. Дронь із цього приводу заявив^[17]:

Багато наших європейських партнерів віддано й послідовно підтримують нас, але водночас не розуміють, що це шкідливо й аморально — втягувати росіян в інформаційний простір, надавати їм голос і толерувати. Прикро, що так відбувається, але якщо ці речі розуміємо ми, то маємо говорити про них прямо і принципово.

23 жовтня 2026 року під час офіційної аудієнції в Апостольському палаці у Ватикані Глава УГКЦ Блаженніший Святослав подарував Папі Римському книгу ветерана російсько-української війни Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає»^[18].

• «Гуртожиток № 6» (Львів: Тріада плюс, 2020), вірші^[3].
• «Тут були ми» (Видавництво Старого Лева, грудень 2023), вірші^[3].
• «Гемінґвей нічого не знає» (Видавництво Старого Лева, серпень 2025), коротка проза^[19].
• «Лікарня святого Пантелеймона» (Видавництво Старого Лева, запланована на осінь 2026), вірші та коротка проза^[20].

Твори Артура Дроня надруковані в:

• антології сучасної української поезії «Молоді голоси» (2021)^[21];
• збірці оповідань «Моє тихе Різдво» (Видавництво Старого Лева, 2022)^[22];
• поетичній антології «Поміж сирен: нові вірші війни» (Vivat, 2023)^[23].

Окремі вірші перекладені литовською, англійською, польською, італійською, фінською, норвезькою, білоруською, естонською, іспанською, французькою^[6][3]. На вірш «Лука» Артура Дроня музикант Віктор Морозов написав пісню^[24][6].

У 2026 році Артур Дронь став автором тексту ювілейного Радіодиктанту національної єдності, присвяченого Дню української писемності та мови (трансляція відбулася 27 жовтня). Текст отримав назву «Лист, який не закінчується» та був замислений автором як простір для відвертої особистої розмови про найважливіше, без штучного переобтяження архаїзмами, діалектизмами чи складною термінологією^[25][26]. Робота над текстом для події тривала близько двох-трьох тижнів. За словами автора, він редагував та переписував його орієнтовно 20 разів, прагнучи відібрати близько двохсот найважливіших слів, які б об'єднали учасників у спільному осмисленні та водночас звучали як персональне звернення до близької людини^[27].

• Відзнака літературної премії ім. Анатолія Криловця за книжку віршів «Гуртожиток № 6» (2021)^[28]
• Молодіжна премія Львівської міської ради «Сміливі 2022» в номінації «Поезія — це також зброя» (2022)^[29]
• Відзнака журі літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (2022)^[30]
• Премія імені Юрія Шевельова за книгу «Гемінґвей нічого не знає» (2025)^[31]
• Відзнака «Вибір Читомо» за книгу «Гемінґвей нічого не знає» (2025); відзнаку отримали 12 прозових книг^[32]
• Лавреат рейтингу «Книжковий інфобум — 2025» у категорії «Найкраща прозова книга» за книгу «Гемінґвей нічого не знає»^[33]
• Книга «Гемінґвей нічого не знає» увійшла до списку Найкращих українських книжок 2025 року за версією Українського ПЕН у категорії «есеїстика»^[34].

• Добірка віршів у журналі «Універсум»^[35]
• Добірка на платформі «Litcentr»^[36]
• Переклади польською у виданні «Dwutygodnik»^[37]
• Переклад англійською у виданні «Lunch Ticket»^[38]
• Переклад англійською у виданні «Circumference»^[39].

Релігійні погляди Артура Дроня є поєднанням глибокої християнської віри, особистісного духовного досвіду та осмислення війни крізь призму релігійної етики. Поет і військовослужбовець відкрито ототожнює себе конфесійно з Українською греко-католицькою церквою, позитивно відгукується про Блаженнішого Святослава Шевчука та покійного Любомира Гузара, яких називає моральними авторитетами. Особливе значення для нього має не формальна церковність, а жива присутність Церкви поруч із людиною в критичних обставинах війни. Саме тому Дронь наголошує, що «тепер церква приходить до мене», маючи на увазі можливості спілкування на фронті з греко-католицькими капеланами, в тому числі з отцем Осипом Славичем^[9].

Дронь трактує християнство як передусім досвід любові, співпереживання та внутрішньої солідарності. Військове побратимство він порівнює з особливим видом любові, який виходить за межі звичайного людського досвіду. Водночас поет не уникає сумнівів і духовних криз, визнаючи, що війна здатна похитнути релігійні переконання людини. Саме тому він високо оцінює священників, які не повчають категорично, а виявляють співчуття та розуміння до внутрішнього стану військових. Для Дроня віра нерозривно пов'язана з творчістю. Він трактує мистецтво як спосіб «пробудження у собі частинки Бога», а здатність творити — як одну з головних спорідненостей людини з Творцем. У його поглядах простежується переконання, що навіть у найбільшому болю залишається надія, а людське страждання не є остаточним. Християнська надія, любов і відповідальність перед іншими людьми стають для нього основою світогляду та способом осмислення війни й людського існування^[9].

11 квітня 2026 року Артур Дронь оприлюднив у соцмережах розлогі великодні роздуми, у яких поєднав християнську символіку зі сучасним досвідом російсько-української війни. У тексті письменник інтерпретував події Нового Завіту як своєрідний духовний прообраз сучасної української трагедії, назвавши нинішню війну «Найновішим Завітом». Центральне місце у його роздумах посідає образ страждання, добровільної жертви та материнського болю, які він співвідносив із долею українських військовослужбовців та їхніх родин. Особливу увагу Дронь приділив євангельському образу Христа у Гетсиманському саду, трактуючи його як духовно близький до переживань українського солдата, котрий усвідомлює жах війни, але добровільно приймає свій обов'язок. Автор також переосмислив образ Богородиці як символ матері українського військового, яка змушена прийняти небезпеку й можливу втрату дитини. Через власні спогади про великодні богослужіння у рідному селі письменник наголосив на трансформації релігійних обрядів під впливом війни та колективного досвіду втрат. У публікації Дронь також звернув увагу на сакралізацію пам'яті полеглих українських захисників. Приводом для роздумів стала інсталяція у львівському храмі Климентія Шептицького, де плащаницю розмістили серед портретів загиблих воїнів. На думку автора, жертва українських військових набуває глибокого морального та духовного виміру, співвідносного із християнською традицією жертовності та спасіння^[40].

Артур Дронь розглядає культуру як один із ключових маркерів національної окремішності та символічний кордон, що окреслює присутність народу на певній території. На його думку, в умовах російсько-української війни культурний вимір набуває не меншого значення, ніж збройне протистояння, оскільки боротьба точиться також у сфері літератури, музики, дизайну та історичної пам'яті. Дронь наголошує, що культура виконує функцію утвердження української ідентичності та має нагадувати суспільству про його окремішність, неповторність і тяглість традиції. У цьому контексті він підкреслює важливість чіткого розмежування між українським і російським культурними просторами, вважаючи це складовою ширшого спротиву імперським практикам привласнення спадщини та насильницького нав'язування чужої культурної моделі^[6].

Український журналіст Михайло Кригель характеризує Артура Дроня як представника покоління молодих українців, чия життєва траєкторія була радикально змінена російсько-українською війною. У своїй публіцистичній оцінці він підкреслює контраст між типовими сценаріями самореалізації в мирний час (освіта, кар'єра, пошук балансу між роботою і життям) та досвідом війни, який призвів до фізичних травм, психологічних випробувань і передчасного дорослішання. Кригель відзначає, що Дронь, який мав би лише наближатися до призовного віку, фактично вже пройшов повний цикл військової служби, включно з пораненням та звільненням за станом здоров'я. Його повернення до цивільного життя журналіст інтерпретує як умовне й тимчасове («довга відпустка»), що відображає невизначеність майбутнього та постійну готовність до повторного повернення на фронт. Окрему увагу Кригель звертає на літературну діяльність Дроня, зокрема на його книгу «Гемінґвей нічого не знає», яка постає як результат безпосереднього воєнного досвіду. На думку журналіста, ця праця є свідченням того, що війна не лише змінює біографії, але й формує нову культурну продукцію, яка навряд чи могла б з'явитися за умов мирного життя^[4].

Український письменник і військовослужбовець Артем Чех високо оцінює творчість Артура Дроня, зокрема його книгу «Гемінґвей нічого не знає», підкреслюючи її емоційну щирість і світоглядну відмінність від попередніх воєнних наративів. Чех відзначає, що текст Дроня справляє враження «по-юнацькому світлого», навіть попри досвід війни, травм і споглядання людського горя. На його думку, здатність автора зберігати віру в «світло» після пережитого контрастує з більш скептичним і «зачерствілим» світосприйняттям старшого покоління, до якого він зараховує і себе. Письменник наголошує, що книга Дроня має відновлювальний емоційний ефект, повертаючи відчуття чутливості та людяності. У ширшому контексті Чех критикує усталене очікування появи «українських Еріха Марія Ремарка чи Ернеста Гемінґвея», підкреслюючи, що сучасна українська воєнна література не є наслідуванням попередніх моделей. На його переконання, український досвід війни формує самобутній культурний наратив, який у майбутньому може стати орієнтиром для інших суспільств. Загалом, творчість Дроня Чех розглядає як частину нового покоління авторів, що осмислюють війну поза традиційними літературними канонами, поєднуючи травматичний досвід із збереженням гуманістичного світогляду^[4].

Українська журналістка Жанна Головенко, оцінюючи місце Артура Дроня в сучасному українському культурному просторі, звертала увагу на невідповідність між його стриманою самооцінкою та реальним суспільним впливом. На її думку, хоча сам Дронь не зараховує себе до кола провідних українських літераторів, про його вагу в культурних і суспільних процесах свідчить широкий резонанс творчості. Зокрема, книга «Тут були ми» отримала значний відгук у літературній спільноті, серед військовослужбовців і цивільних читачів в Україні. Така рецепція, за оцінкою Головенко, засвідчила здатність Дроня точно артикулювати досвід покоління, сформованого війною та впливати на осмислення сучасних суспільних процесів^[6].

Український публіцист і журналіст Сергій Руденко, який написав коротку рецензію на книгу «Гемінґвей нічого не знає», акцентує увагу на особистому досвіді автора, який є визначальним для розуміння твору. За його словами, проза Артура Дроня «говорить голосом солдата», що пройшов шлях добровольця, зазнав важкого поранення та втратив побратимів на фронті. Саме цей безпосередній контакт із «пеклом війни» робить книжку унікальним свідченням, де межа між автором і героями практично відсутня. На сторінках збірки постають образи реальних людей, із якими автор ділив фронтовий побут і спільні мрії про майбутнє. Руденко зауважує, що більшість цих персонажів згадуються у минулому часі, оскільки війна забрала їхні життя^[19].

На думку дослідниць М. О. Кульчицької та Г. Г. Хлипавки, книга Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає» має виразний психотерапевтичний потенціал, який реалізується через поєднання вербалізації, наративної інтеграції та катарсичного переосмислення індивідуального й колективного досвіду українців, здобутого під час російсько-української війни. Науковиці зазначають, що процес письма в цьому контексті функціонує як форма внутрішньої психокорекційної роботи, яка дозволяє не лише зафіксувати психологічну травму, а й сприяє її усвідомленню та вивільненню від неї. На думку дослідниць, через спостереження за пошуком нових життєствердних сенсів і співпереживання процесу психологічного відновлення автора здійснюється професійний терапевтичний вплив на читацьку авдиторію. На переконання дослідниць, в умовах воєнного стану така література виконує функцію психоемоційного резонатора та забезпечує трансформацію індивідуального переживання у колективний досвід, виводячи його з вимушеної ізоляції у простір суспільної взаємодії для спільного проживання й осмислення. З погляду авторок дослідження, аналіз цього твору підтверджує важливість розвитку міждисциплінарних літературознавчо-психологічних наукових розвідок сучасної української воєнної прози та художньої документалістики. М. О. Кульчицька та Г. Г. Хлипавка підкреслюють значущість розгляду поетичної збірки А. Дроня саме крізь призму можливостей її практичного застосування у психокорекції та книготерапії (бібліотерапії)^[41].

Історик і дослідник Андрій Бойда в статті для «Енциклопедії сучасної України» визначає головною рисою поетичного й прозового доробку Артура Дроня пильну увагу до людських доль та прагнення передати екзистенційний досвід війни крізь призму особистих історій військовослужбовців, їхніх родин і цивільних людей. За оцінкою дослідника, авторові вдається гармонійно поєднувати документальну достовірність із глибоким художнім переосмисленням пережитого, фокусуючись на темах любові, непоправної втрати, віри, людяності та збереження пам'яті. Бойда також підкреслює лаконізм, психологізм письма, чутливість до деталей фронтового побуту, використання біблійної образності та наскрізне відчуття моральної відповідальності перед полеглими побратимами^[3].

• Бойда А. В. Дронь Артур Віталійович // Енциклопедія Сучасної України / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] — онлайн. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2026.
• Кульчицька М. О., Хлипавка Г. Г. Література для зцілення: на матеріалі книги Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає» // Наукові записки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Педагогіка і психологія. — 2026. — № 1 (7). — С. 125–133.

• Зі львівського гуртожитку на передову: історія молодого поета у лавах ТРО
• Ніхто не знає, скільки із нас залишиться живими, — інтерв'ю з воїном, вірш якого цитувала Мелоні
• «Юнацька спроба перехитрити час», — молодий львівський поет Артур Дронь про досвід видання першої книги віршів
• Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни//Твоє Місто, 21 березня 2024
• «На війні українцями рухає любов», — військовий та поет Артур Дронь

Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.