YaChudo

Троїцький Артемій Ківович

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Троїцький.
Троїцький Артемій Ківович
Ім'я при народженнірос. Артемий Кивович Майданик Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився16 червня 1955[1] (71 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ярославль, РРФСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналіст, музичний критик, ведучий, прозаїк, телеведучий, радіоведучий, музичний журналіст, музичний прессекретар, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьмузична критика[2], музична журналістикаd[2] і рок-музика[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materМосковський державний університет економіки, статистики та інформатикиd (1977) Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська і англійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладМДУ і RFE/RL's Russian Serviced Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрmusic podcastd[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusBack in the USSRd Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоKiva Maydanikd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Медаль «Захиснику вільної Росії»

Tampere Music Awardd (2011)

IMDbID 1115455 Редагувати інформацію у Вікіданих

Артемій Ківович Троїцький (16 червня 1955, Ярославль, РРФСР) — радянський і російський рок-журналіст, легендарний музичний критик,[4][5][6] історик музики,[7] громадський діяч, концертний промоутер,[8] теле- і радіоведучий, публіцист та актор. Вважається провідним літописцем дисидентської радянської рок-сцени 1980-х років,[9] рок-експерт,[10][11] досвічений рок-критик, який понад 20 років писав для андеграундних видань і часто зазнавав переслідувань з боку Міністерства культури,[12][13] один з перших і головних пропагандистів рок-музики в СРСР, а пізніше — інді і електронної музики в Росії. Викладав музичну журналістику в Московському державному університеті. Був членом журі та організатором численних концертів і фестивалів, а також їх ведучим. Співпрацював з величезною кількістю видань.[14] Автор статей і книг про молодіжну музику, рок.[15] Найвідоміший російський журналіст, який писав про рок.[16] Один з провідних фахівців з сучасної музики в Росії. В середині 2000-х організував кілька музичних лейблів — «Прибій», «Zenith», «Zakat», під якими випускається маловідома в Росії музика. Засновник незалежної музичної премії «Степовий вовк» (2008-2014).[17] Залишається ведучим ряду премій в області незалежного мистецтва. Освіта вища. Вільно володіє англійською мовою.

У 1986 році був одним з організаторів національного фонду «Номер рахунку 904» — і благодійного поп- та рок-концерту, за зразком Live Aid, присвяченого цьому фонду, щоб зібрати кошти для жертв Чорнобильської катастрофи, — перший такий концерт в Радянському Союзі.[18] Концерт відбувся на Олімпійському стадіоні в Москві, його відвідали майже 30 000 глядачів, і було зібрано суму, еквівалентну 125 000 доларів США.[19] Концерт не транслювався по телебаченню.

У 1988 році він був описаний в New York Times як "провідний радянський рок-критик".[20]

Біографія

Народився 16 червня 1955 року в Ярославлі, в родині політолога і історика-латиноамериканіста Ківи Львовича Майданика (радянський, потім російський латиноамериканіст і фахівець з країн Піренейського півострова, історик і політолог, неортодоксальний марксист). Мати — Руфіна Миколаївна Троїцька, начальник відділу закордонного книгообміну в ІНІОН РАН, історик. Дитинство провів у Празі, де його батьки працювали співробітниками журналу «Проблеми миру і соціалізму».

В 70-ті вів дискотеки в головному корпусі МГУ, в кафе Б-4. Протягом 1970-х років, коли рок-музика перебувала під ідеологічною забороною в СРСР, автор публікував статті про провідні західні гурти (Led Zeppelin, Deep Purple, Queen та Eagles) у самвидавному журналі «Ровесник» та спеціалізованих виданнях, розпочавши цей шлях у 1975 році з матеріалу про «П'ятірку темно-лілових».[21] У 1977 році закінчив Московський економіко-статистичний інститут за спеціальністю «математик-економіст». З 1978 по 1983 рік працював молодшим науковим співробітником в Інституті історії мистецтв. Захистити кандидатську дисертацію на тему соціології популярної музики не встиг, був звільнений.

В умовах радянського андеграунду, Артемій Троїцький виступав як неформальний менеджер і промоутер, організовуючи концерти та забезпечуючи медійну підтримку рок-виконавцям, попри ризик кримінального переслідування за «незаконне підприємництво». В кінці 1970-х — початку 1980-х років організовував підпільні концерти та фестивалі радянських рок-груп і виконавців, серед яких були рос. «Машина времени», рос. «Динамик», «Аквариум», Майк, рос. «Автоматические удовлетворители», рос. «Кино».[22][23][24] Був організатором і членом журі знаменитого[25] фестивалю «Весняні ритми. Тбілісі-1980», завдяки якому групи «Машина часу», «Магнетик бенд», «Аквариум» і «Автограф» здобули широку популярність. З 1980 року Артемій Троїцький розпочав активну публічну діяльність, спрямовану на легалізацію рок-музики в офіційних радянських медіа. Зокрема, він виступав із критикою тогочасних підходів до висвітлення культури у структурах Прес-центру ТАРС, Спілки журналістів, а також на державному радіо та телебаченні.[26] Протягом 1980-х років Артемій Троїцький став однією з ключових постатей радянської рок-журналістики, активно публікуючись як в офіційній пресі, так і в самвидаві.[27] Був одним з перших, хто помітив талант Василя Шумова і групи «Центр», а пізніше — Олександра Башлачьова, яким в подальшому всіляко допомагав і опікав. У 1981 увійшов до редакції самвидав-журналу «Дзеркало», який вважався забороненим до 1985 року. У 1987 році вийшов перший номер журналу «СДВИГ», назва якого розшифровується російською мовою як «Свидетельство Длительной Выдержки и Героизма» єдине у той період спеціалізоване рок-видання в СРСР. «СДВИГ» розпочався статтями О. Липницького (басиста групи «ЗВУКИ МУ») й А. Троїцького, які були присвячені розвитку вітчизняної рок-музики. Наприкінці 1980-х ініціював концертні виступи за межами СРСР таких гуртів, як «АВІА», «Звуки Му», «Ігри», «Телевізор», «Браво».

Першим телевізійним досвідом журналіста стала музична програма «Video ritmi» на латвійському телебаченні, яку Артемій Троїцький вів разом із Янісом Шипкевіцсом та Юрісом Подніексом у 1983—1986 роках. Це була перша в Радянському Союзі передача, повністю присвячена відеокліпам.[28] Також у цей період Троїцький був членом установчої ради при Московській рок-лабораторії.[29]

У 1989 році брав участь у створенні телепередачі «Програма «А»», в якій вів рубрику «Авангард».

З 1991 до початку 1994 року працював в ТО «Артіль» Російського телебачення, очолював відділ музичних програм[30] на РТР. Був задіяний в таких телепрограмах, як «Рок-кафе», «Джаз Тайм», «Тиша номер 9», «Музика в стилі Пепсі», «Світове село», «Екзотика», «Програма «А»», «Росмузімпорт». Пізніше, в січні 1994 року на запрошення Леоніда Парфьонова перейшов на НТВ, де став вести програму «Кафе Обломов». У рамках передачі Артемій Троїцький взяв кілька інтерв'ю у світових знаменитостей, наприклад, у Девіда Боуї.[31] В середині 90-х був директором музичного мовлення НТВ. У 1990-х роках він організовував гастролі російських музикантів у Європі та Америці, а світових зірок — у Росії.[32]

У 1992 був серед засновників лейблу General records.

У 1994 році разом з британським промоутером Ніком Хоббсом організував чотириденний фестиваль сучасної британської електроніки в Москві під назвою Britronica. На фестивалі вперше в Росії виступили такі зірки техно і ембієнту як Aphex Twin, Алекс Патерсон із The Orb, Autechre, Banco de Gaia, Ultramarine, Transglobal Underground, Bark Psychosis, діджей Пол Окенфолд і Брюс Гілберт з Wire. Разом з музикантами на фестиваль приїхав журналіст NME Руперт Хоу, який написав за результатами подорожі великий репортаж до свого видання.

У різні роки вів на телеканалі «Культура» програми «Культтовари» (1999) і «Королі пісні» (2010-2011). Був постійним музичним експертом в телешоу «Земля — Повітря» на телеканалах ТВ-6 і ТВС (2001-2003).

В кінці 1990-х — початку 2000-х разом з Іриною Щербаковою заснував букінг-агентство Caviar Lounge, яке протягом багатьох років організовує російські концерти зарубіжних артистів — Suicide, Sonic Youth, Blondie, Massive Attack, Morcheeba, Stereo Total, Mouse On Mars, De-Phazz, Fantastic Plastic Machine, Scissor Sisters, Les Hurlements d'Léo, Panic! At the Disco, Two Door Cinema Club, Джулі Круз і інших.

У 1995 році став першим головним редактором російської версії журналу Playboy.[10][33] Видання виходило в межах заснованого Дерком Сауером видавництва Independent Media, яке повністю змінило російську журналістику, розпочавши масовий випуск світового глянцю (зокрема Cosmopolitan, Esquire, Harper's Bazaar та FHM).[34] Коментуючи свій досвід роботи у виданні, Троїцький зазначав, що журнал суттєво вплинув на свободу слова та візуальну культуру. За його словами, видання підтримувало високі стандарти оплати праці: гонорари авторам за окремі оповідання у російському «Плейбої» подекуди перевищували аванси, які письменники отримували за видання цілих книг.[35]

Співпрацював з «Новою газетою», музичним оглядачем газети «Moscow Times».

З 1996 по 2013 роки на хвилях чотирьох FM радіостанцій Росії виходив в ефір найдовший радіо проект Троїцького «FM Достоєвський». Передача виходила на радіостанціях: «Європа Плюс», «Радіо 101», «Відлуння Москви» та «Фінам FM» (1996—2013, найдовше на «Еху Москви»).

З 2001 року читає лекції з предметів «Історія індустрії розваг» та «Музична преса» на факультеті «Продюсування і менеджмент в музичному шоу-бізнесі» Державного університету управління.

Артемій Троїцький під час виступу у ролі діджея в Європейському університеті в Санкт-Петербурзі.

З 2001 року по 2014 рік вів майстер-клас по музичній журналістиці на факультеті журналістики Московського державного університету імені М. В. Ломоносова.[36][37]

У 2003-2004 рр. був головою журі Міжнародного фестивалю етнічної музики «Саянське кільце» в Шушенському (з 2012 року фестиваль називається «Світ Сибіру»).

21 червня 2002 організував в спортивно-концертному комплексі «Петербурзький» концерт-триб'ют гурту «Кино» «День народження Віктора Цоя», присвячений 40-річчю від дня народження Віктора Цоя. Також він виступив ведучим цього концерту, а Moroz Records випустила музичний альбом з його записом.

У 2004 році робив для REN-TV передачу «Ознаки життя» (рос. «Признаки жизни»). В кінці 2000-х на «Style TV» вів передачу «Професор Троїцький і товариш Артем».

У 2010-2013 роках вів телепрограму «Досвід року: рік за роком» на інтернет-телебаченні TVJam (випуски про 1955-1988 роки, кожному року присвячувалися по дві передачі). У 2013-2016 роках нові випуски проекту (про 1989-1997 роки) знімалися на гроші, зібрані за допомогою краудфандингової платформи «Planeta.ru», і публікувалися на відеохостингу «Vimeo».

У 2011 році почав читати цикл лекцій для лекторія «Пряма мова» про історію поп-музики.[38]

У 2011 році журналіст зазнав сплеску судових переслідувань за свої публічні висловлювання. Став фігурантом семи позовів. Позивачами двох кримінальних позовів виступили екс-майор ГІБДР Н. Хованський та музикант Вадим Самойлов. Останнього журналіст мав необережність їдко розкритикувати за дружбу з чиновником Владиславом Сурковим. На підтримку журналіста був організований концерт солідарності, який пройшов в московському клубі «Hleb» в червні 2011 року. У вересні також вийшов альбом «Для Троїцького» з 23 треками від 23 музикантів і груп.

Артемій Троїцький під час виступу на заході з нагоди 70-річчя Радіо Свобода (Radio Free Europe / Radio Liberty). Рига, Латвія

Після подій 2014 року в Україні[39] Троїцький виступив проти політики Кремля і з середини вересня постійно проживає із родиною в Талліні. В Естонії Артемій Ківович займається активною культурною та просвітницькою діяльністю.[40][41][42] Там він є автором загальнокультурної програми «Незнайка на Луне» на естонському телебаченні, пише публіцистичні статті та готує радіоефіри.[43] Раніше в Росії, а згодом в Америці та Західній Європі він регулярно читав лекції місцевими мовами.[28] Окрім викладацької роботи в Естонії, Фінляндії та Лондоні, він бере участь у міжнародних конференціях і багато подорожує.

У 2015 році почав вести відеоблог «Різнобарвні новини» на естонському російськомовному телеканалі ARU TV,[44] де коментував суспільно-політичні новини з Росії. Пізніше програма отримала назву «Хатина дядька Тема», і на початку 2019 року Артемій Троїцький був найпопулярнішим колумністом ARU TV. Він є ведучим програми «Музика на Свободі» (російська редакція Радіо Свобода).[45] «Музика на Свободі» не має політичного спрямування та присвячена актуальній сучасній музиці світової сцени, за винятком класичних жанрів.[46]

У 2018 році на кінофестивалі Beat у Москві відбулася прем'єра двогодинного документального фільму «Критик» режисера Андрія Айрапетова про легендарного музичного критика та журналіста Артемія Троїцького.[47] Стрічка, яка знімалася з 2015 по 2018 рік, задумана як артпроєкт у вигляді документального кіно і витримана в колажному стилі, де кожна глава є окремою розповіддю про становлення російського рок-н-ролу.[32] Фільм присвячений раннім рокам Троїцького та його діяльності в рок-спільноті у 1980-х роках.

З 2025 року веде авторський YouTube-канал «Веселый ветер!»,[48] де публікує як актуальні огляди, так і архівні матеріали. Серед ключових проєктів каналу — оновлений цикл лекцій «Історія російського року» (2025), ретроспективний аналіз світової музичної сцени «Досвід Року — рік за роком» (рос. «Опыт Рока — год за годом»), а також цифрові копії культової телепередачі 1990-х років «Кафе Обломов».

Ставлення до української музики

У 1989 році Троїцький представив у програмі «Взгляд» кліп на пісню «Танці», назвавши «Воплі Відоплясова» найкращим рок-гуртом СРСР.[49] За словами Олега Скрипки, завдяки специфічній «читці» цей трек став одним із перших зразків українського хіп-хопу в межах рок-культури того часу.

На думку музичного продюсера Олега Гнатіва, Артемій Троїцький високо оцінював творчість івано-франківського рок-гурту «Минула юнь», включивши колектив до власного списку десяти найкращих гуртів СРСР.[50] Серед фаворитів київської рок-сцени кінця 80-х критик також виділяв гурт «Колезький асесор» та його фронтмена Василя Гайденка.[51][46]

Серед сучасних українських виконавців Артемій Троїцький особливо виділяє етнопроєкт «ДахаБраха» та гурт «Dakh Daughters», зазначаючи, що саме ці колективи вразили його найбільше, хоча він також позитивно оцінює творчість Onuka.[43] До списку актуальних артистів, чию творчість він оцінює позитивно, критик також відносить «Вагоновожатые», «Океан Ельзи» та «Бумбокс», резюмуючи, що в Україні музичне життя залишається надзвичайно живим і динамічним.[46] У 2018 році Троїцький назвав київський гурт «Vivienne Mort» «найулюбленішим з усіх почутих» ним нових українських гуртів.[52]

Громадська позиція

Знаходиться в опозиції до діючої в Росії влади.[53][54] Неодноразово був підписантом листів пов'язаних з політичними вимогами та брав участь у великих акціях московської опозиції.

  • Був учасником масштабних протестів «За чесні вибори». Зокрема, брав участь у мітингу 24 грудня 2011 року на проспекті Академіка Сахарова у Москві, який став одним із наймасовіших заходів цього руху (після виборів до Держдуми РФ 2011 року),[55] а також у протестній акції 4 лютого 2012 року на Болотній площі.
  • Під час Революції гідності Артемій Троїцький підтримав українське суспільство: наприкінці 2013 року він відвідав Київ та 15 грудня виступив зі сцени Майдану.[56]
  • 3 квітня 2014 року, в світлі розвитку подій щодо анексії Криму, в інтерв'ю програмі «Особлива думка» на радіо «Ехо Москви» Троїцький піддав різкій критиці Росію і особисто президента В.В. Путіна за зовнішню політику щодо до України, зокрема, «російську військову інтервенцію» в Україну в березні 2014 року і проведений 16 березня 2014 кримський референдум».[57]
  • 2 листопада 2015 року в інтерв'ю Єврорадіо на питання «Якою вам бачиться Росія сьогодні?» Заявив: «Це країна тупикова, безперспективна, противна, малопристосована для життя і повністю позбавлена ​​елементарних прав і зручностей сучасної цивілізації», а також: «Кажуть, що країна буде провалюватися все глибше в кризу, зависне у якогось дна на скільки-то років, а потім поступово почне виходити. Для мене гіршої картини, ніж ця, бути не може. Я б хотів, щоб Росія розпалася, щоб на вулицях з'явилися дикі звірі. З тієї простої причини, що це означає ті самі зміни, про які колись співав Віктор Цой».[58]
  • В інтерв'ю у грудні 2015 року охарактеризував Путіна як «злодія та прагматика».[59]
  • У 2015 році Міністерство культури України включило Артемія Троїцького до «білого списку» іноземних діячів культури, які підтримали територіальну цілісність України та засудили російську агресію.[60]
Наприкінці 2018 року Троїцький написав передмову до книги-дослідження норвезьких та німецьких учених (Арве Хансена, Андрія Рогачевського, Інґвара Стейнгольта та Давіда-Еміля Вікстрьома) «Війна пісень: популярна музика і новітні російсько-українські відносини» («A War of Songs: Popular Music and Recent Russia-Ukraine Relations»). Оцінюючи соціокультурне та музичне протистояння між країнами, він зазначив, що «війна пісень краще, ніж війна куль і снарядів».[61]
  • У лютому 2022 виступив проти вторгнення Росії в Україну.[62]
  • У вересні 2022 року в Нью-Йорку Артемій Троїцький разом із рок-групою «Ногу свело!» взяв участь в антивоєнних виступах.[63]

Нагороди

  • Медаль «Захиснику вільної Росії» (1994)[64]
  • 22 жовтня 2011 року Троїцький був нагороджений премією Tampere Music Award за «ключову роль, яку він відіграв у розвитку російського альтернативного року в 1980-і роки».[65]

Бібліографія

Артемій Троїцький підписує книгу "Back in the USSR", 2008 рік

Артемій Троїцький є автором більше десятка книг, які виходили в СРСР, Росії, Естонії, Японії, Великій Британії, Нідерландах, Італії, Німеччині, Фінляндії та США.

  • Troitsky A. Back in the U.S.S.R: The True Story of Rock in Russia. — London : Omnibus Press, 1987. — 154 с. — ISBN 978-0711911635. — книга про історію радянської рок-музики, видана в Англії, а згодом в Америці, Японії та країнах Європи.
  • Troitsky A. Tusovka: who’s who in the new Soviet rock culture. — London : Omnibus Press, 1990. — 159 с. — ISBN 978-0711914698. — «Тусовка. Що сталося з радянським андеграундом». Книга видана в Англії, Італії та Нідерландах; у Росії не публікувалася.
  • Троицкий А. К. Поп-лексикон. — Новосибирск : АСК-интерпринт, 1990. — 109 с. — 200000 прим. — коротка енциклопедія сучасних музичних термінів. Складена із серії статей у журналі «Музыкальная жизнь». За версією автора, видання є «стовідсотково піратським».
  • сост. А. К. Троицкий. Рок-музыка в СССР: опыт популярной энциклопедии. — М. : Книга, 1990. — 383 с. — ISBN 978-5-212-00240-0.
  • Троицкий А. К. Рок в Союзе: 60-е, 70-е, 80-е... — М. : Искусство, 1991. — 208 с. — 50000 прим. — ISBN 978-5-210-02476-3. — російськомовна, доповнена версія книги «Back in the USSR». В СРСР вийшла лише у 1991 році.
  • Troitski A. Kiinnostavia aikoja: kirjoituksia 1990-luvun Venäjältä. — Helsinki : Like Kustannus, 1999. — 211 с. — ISBN 951-578-678-9. — «Цікаві часи. Статті о Росії дев'яностих» (переклад на фінську Антона Ніккіли).
  • Троицкий А. К. Москва «от зари до зари». Тусоводитель. — М. : Ле Пти Фюте, 2002. — 144 с. — 10000 прим. — ISBN 5-86394-151-0. — книга із серії «Від зорі до зорі», яку координував Троїцький (вважається автором випуску про Москву).
  • Троицкий А. К. Я введу вас в мир Поп... — М. : Время, 2006. — 408 с. — 3000 прим. — ISBN 978-5969100961. — літературне перекладення авторського курсу лекцій, прочитаного в МГУ.
  • Троицкий А. К. Back in the USSR. — СПб. : Амфора, 2007. — 261 с. — ISBN 978-5367005257.
  • Troitski A. Venäjän viimeinen diversantti. — Helsinki : Like Kustannus, 2007. — 133 с. — ISBN 978-952-01-0024-7. — «Останній російський диверсант».
  • Троицкий А. К. Гремучие скелеты в шкафу. В 2 томах. Том 1. Запад гниет (1974—1985). — СПб. : Амфора, 2008. — 340 с. — ISBN 978-5-367-00679-7. — перша частина двотомника-збірки статей культового музичного критика (про зарубіжну музику). Перше видання без цензурних купюр, багато статей опубліковано вперше (не продається в Росії).
  • Троицкий А. К. Гремучие скелеты в шкафу. Том 2. Восток алеет (1978—1991). — СПб. : Амфора, 2008. — 272 с. — ISBN 978-5-367-00703-9. — друга частина двотомника (статті про радянський та російський рок).
  • Троицкий А. К. Poplex. — СПб. : Амфора, 2009. — 254 с. — 5000 прим. — ISBN 978-5-367-01008-4. — перероблене та доповнене видання книги «Поп-лексикон».
  • Троицкий А. К. Back in the USSR. Подлинная история рока в России [Аудіокнига]. — М. : 1С-Паблишинг, Союз, 2009. — ISBN 978-5-9677-1044-5. — аудіокнига у прочитанні А. Троїцького та О. Клюквіна.
  • Troitski A. Venäläinen karmageddon. — Helsinki : Into Kustannus, 2015. — 229 с. — ISBN 978-952-264-445-9. — «Російський кармагеддон».
  • Troitsky A. Subkultura 2017: Stories of youth and resistance in Russia, 1815—2017. — HOME Publications, 2017. — 207 с. — ISBN 978-0-992952488.
  • Троицкий Артемий. Субкультура. История сопротивления российской молодежи 1815—2018. — Белое яблоко, 2019. — 224 с. — 3000 прим. — ISBN 978-5-6042405-2-6. — книга із серії «Про лютих і несхожих».

Фільмографія

Артемій Ківович знімався в десяти фільмах:

Примітки

  1. ↑ Discogs — 2000.
  2. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ Подкасти (Apple) — Apple Inc..
  4. ↑ Kozlov, Vladimir (4 червня 2012). Dima Bilan, Yolka Win At Russia’s Muz-TV Awards; Lady Gaga Controversy Overshadows Show. billboard.com (англ.) . «Billboard». Процитовано 16 травня 2026.
  5. ↑ «Кінематограф про мене»: зустріч із Артемієм Троїцьким. life.pravda.com.ua (укр.) . УП.Життя. 25 травня 2016.
  6. ↑ Долина, Ася; Толкачев, Владимир (13 вересня 2022). Артемий Троицкий – с антивоенным выступлением в Нью-Йорке. golosameriki.com (рос.) . «Голос Америки». Процитовано 14 вересня 2025.
  7. ↑ Музыка на Свободе. Архив программ Артемия Троицкого на сайті Радіо Свобода
  8. ↑ Higgins, Andrew (25 вересня 2020). A Former Russian Rock Star Surprises His Fans … With a Desk Job. nytimes.com (англ.) . «The New York Times». Процитовано 4 квітня 2026.
  9. ↑ Schuessler, Jennifer (1 червня 2022). Russian Journalist to Auction Nobel Medal to Benefit Ukraine. nytimes.com (англ.) . «The New York Times». Процитовано 4 квітня 2026.
  10. ↑ а б Williams, Daniel (12 серпня 1998). Stones Roll Into Russia after a 30-year Wait. washingtonpost.com (англ.) . «The Washington Post».
  11. ↑ Evans, Julian (16 червня 2011). Breaking News: The internet is undermining the Russian state's tight control over more traditional media outlets. wsj.com (англ.) . «The Wall Street Journal». Процитовано 4 квітня 2026.
  12. ↑ Gittins, Ian (22 серпня 1993). POP MUSIC; Has Glasnost Tamed Russian Rock's Muse?. nytimes.com (англ.) . «The New York Times». Процитовано 4 квітня 2026.
  13. ↑ McGrane, Sally (25 квітня 2014). An Unwanted Reprise Riles a Soviet Rocker. nytimes.com (англ.) . «The New York Times». Процитовано 4 квітня 2026.
  14. ↑ Стах, Вікторія (15 квітня 2006). Естетські балачки під нарзан. umoloda.kyiv.ua (укр.) . «Україна молода». Процитовано 14 вересня 2025.
  15. ↑ Популярна музика: енцикл. словник / автор-уклад. В.Откидач. — Х.: Лідер, 2018. — 896 с. ISBN 978-966-2732-97-9
  16. ↑ Музыка несогласных. currenttime.tv (рос.) . «Настоящее время». 27 січня 2015. Процитовано 4 квітня 2026.
  17. ↑ Артемій Троїцький (15 липня 2014). «Степные волки» уже не рвутся за флажки?. bbc.com/russian (рос.). Русская служба Би-би-си.
  18. ↑ Soviet Stars Give Concert for Chernobyl. The Herald (англ.) . Rock Hill. 29 травня 1986. с. 4b.
  19. ↑ Taubman, Philip (31 травня 1986). MOSCOW ROCK CONCERT AIDS CHERNOBYL VICTIMS. nytimes.com (англ.) . «The New York Times». Процитовано 4 квітня 2026.
  20. ↑ Keller, Bill (9 жовтня 1988). About the Arts: Moscow. Rock, Born in the U.S.S.R. nytimes.com (англ.) . «The New York Times». Процитовано 4 квітня 2026.
  21. ↑ Куделя В. Є. Як написати про рок для комсомольців: дискурсивні стратегії радянських журналістів (за матеріалами «Ровесника», 1964–1986 рр.) // Магістерські студії : альманах / НаУКМА. — Київ, 2021. — С. 112, 114. — Електронна копія.
  22. ↑ Нікітенко, Костянтин (2017). Менеджмент митців у СРСР: між творчою промоцією і кримінальним переслідуванням (на прикладі рок-андеґраунду 1960-1980-х рр.) (PDF). Вісник Львівської національної академії мистецтв (укр.) . ЛНАМ (32): 28—38. Процитовано 1 травня 2026.
  23. ↑ Артемий Троицкий расскажет в Киеве о реакции на победу Джамалы, подпольных квартирниках и рок-фестивалях. fakty.ua (рус.) . Факты и комментарии. 24 травня 2016. Процитовано 19 травня 2026.
  24. ↑ Копанева, Наталья (23 червня 2017). Отец Виктора Цоя: "Сын отдавал предпочтение черному цвету. В нем он находил защиту от внешнего мира". fakty.ua (рус.) . Факты и комментарии. Процитовано 19 травня 2026.
  25. ↑ Іван Толстой, Андрій Гаврилов (11 серпня 2019). Вудсток полвека назад. Радіо Свобода (рос.).
  26. ↑ Цой: Иллюстрированная история жизни и творчества Виктора Цоя и группы «Кино». — М.: Изд-во АНТАО, 2005. — С. 47. — ISBN 978-5-94037-066-6.
  27. ↑ Синєокий О. В. (2013). Розвиток рок-журналістики в СРСР. Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації (3–4 (15–16)). ISSN 2219-8741.
  28. ↑ а б Лешкевич, Андрей (16 жовтня 2023). Артемий Троицкий – о том, почему не выучил эстонский, стоит ли русским перекрашиваться и какая польза от старых радиоприемников. currenttime.tv (рос.) . «Настоящее Время». Процитовано 16 травня 2024.
  29. ↑ Десятерик, Дмитро (30 липня 2011). Коктейль Троїцького. detector.media (укр.) . «Детектор медіа» (перепублікація з газети «День»).
  30. ↑ Нафта, зерно, танки. Чому цей "бермудський трикутник" призвів до економічного колапсу СРСР. suspilne.media (укр.) . «Суспільне Культура». 31 липня 2022. Процитовано 14 вересня 2025.
  31. ↑ Интервью. Все выпуски. О Дэвиде Боуи. echo.msk.ru (рос.) . «Эхо Москвы». 15 січня 2016. Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 16 серпня 2022.
  32. ↑ а б Шахова-Мхеидзе, Надя (18 червня 2019). Жизнь с приставкой "рок". Показываем фильм о рок-музыкантах и их главном критике – Артемии Троицком. currenttime.tv (рос.) . «Настоящее Время». Процитовано 16 травня 2026.
  33. ↑ "Своего рода адвокат России". Независимые журналисты вспоминают Дерка Сауэра – отца-основателя российского медиарынка. currenttime.tv (рос.) . «Настоящее Время». 2 серпня 2025.
  34. ↑ Отдел новостей (31 липня 2025). Умер Дерк Сауэр. Он основал «Ведомости» и привез в Россию Playboy. bbc.com/russian (рос.). Русская служба Би-би-си. Процитовано 17 травня 2026.
  35. ↑ Хэтфорд, Анна (28 вересня 2017). «Он кардинально изменил взгляды». svoboda.org (рос.) . «Радіо Свобода». Процитовано 1 травня 2026.
  36. ↑ Биография на сайт онлайн-магазина ozon.ru. ozon.ru (рос.) . «Ozon.ru».
  37. ↑ Биография на сайте «Известные персоны России». persons.ru (рос.) . «Известные персоны России».
  38. ↑ Лекции по истории музыки. newlookmedia.ru (рос.) . «Музыкальная правда». 4 лютого 2011. Архів оригіналу за 19 червня 2013.
  39. ↑ Музичний критик Артемій Троїцький. ukraine.ee (укр.) . Асоціація Українських Організацій в Естонії. 15 березня 2022. Процитовано 2 травня 2026.
  40. ↑ Артемій Троїцький перебрався до Естонії, не бажаючи пристосовуватися до життя у Росії. zn.ua (укр.) . «Дзеркало тижня». 4 липня 2014. Процитовано 14 вересня 2025.
  41. ↑ Плотникова, Анна (25 червня 2022). Балтия — без российских СМИ, но с российскими журналистами. golosameriki.com (рос.) . «Голос Америки». Процитовано 14 вересня 2025.
  42. ↑ Владимиров, Виктор (31 грудня 2023). Артемий Троицкий: «Государственный бульдозер стал загребать всех без разбора». golosameriki.com (рос.) . «Голос Америки». Процитовано 14 вересня 2025.
  43. ↑ а б Штекель, Михайло (9 жовтня 2017). З артистами має розбиратися публіка – журналіст Троїцький про скасування концертів в Україні. radiosvoboda.org (укр.) . «Радіо Свобода». Процитовано 15 квітня 2026.
  44. ↑ Здоренко, Анна (28 січня 2015). В Естонії запустили телеканал для боротьби з пропагандою Росії – Rzaczpospolita. zn.ua (укр.) . «Дзеркало тижня». Процитовано 14 вересня 2025.
  45. ↑ Волчек, Дмитро (5 травня 2019). Війна пісень. Роль музики у протистоянні України і Росії. radiosvoboda.org (укр.) . Радіо Свобода. Процитовано 1 травня 2026.
  46. ↑ а б в Лащенко, Олександр (10 березня 2018). Якщо в України все вийде, це буде для Путіна найважчим ударом – Артемій Троїцький. radiosvoboda.org (укр.) . «Радіо Свобода». Процитовано 15 травня 2026.
  47. ↑ Критик. beatfilmfestival.ru (рос.) . «Beat Film Festival». Процитовано 4 квітня 2026.
  48. ↑ Троїцький, Артемій. YouTube-канал «Веселый ветер!». youtube.com (рос.) . YouTube. Процитовано 4 квітня 2026.
  49. ↑ Кравченко, Світлана (28 вересня 2021). 20 знакових українських кліпів: Від «ВВ» до TVORCHI. elle.ua (укр.) . ELLE Ukraine. Процитовано 1 травня 2026.
  50. ↑ Ткачук, Христина (9 червня 2021). ІСТОРІЯ ФРАНКІВСЬКОГО РОКУ: продюсер Олег «Мох» Гнатів. vezha.org (укр.) . ТРК «Вежа». Процитовано 1 травня 2026.
  51. ↑ Педоренко, Марія (27 липня 2016). Засновник Aby Sho Music про вініл, «Кровосток» і нанайський арт-рок. hromadske.ua (укр.) . «Громадське телебачення». Процитовано 15 травня 2026.
  52. ↑ Україна рок-н-рольна: Стартап «Молодість». Радіо Свобода (рос.) . 23 квітня 2018. Процитовано 18 серпня 2026.
  53. ↑ Кулинич, Ілля (6 грудня 2011). У Москві на акції протесту було затримано близько 300 осіб (відео). zn.ua (укр.) . «Дзеркало тижня». Процитовано 14 вересня 2025.
  54. ↑ Гальперович, Данила (20 серпня 2014). Артемий Троицкий: Макаревич следовал инстинкту человечности. golosameriki.com (рос.) . «Голос Америки». Процитовано 14 вересня 2025.
  55. ↑ На мітинг в Москві вийшли майже 100 тисяч людей (фото, відео). tsn.ua (укр.) . «Телевізійна служба новин». 24 грудня 2011. Процитовано 16 травня 2026.
  56. ↑ Болотська, Рита; Євгенія Богоявленська (23 липня 2016). Артемій Троїцький, журналіст, музичний критик. Росіяни в Прибалтиці під зав'язку накачані пропагандою. ukrinform.ua (укр.) . «Укрінформ». Процитовано 16 травня 2026.
  57. ↑ Программа «Особое мнение» от 03.04.2014. Ведущий — Александр Плющев, гость — Артемий Троицкий. echo.msk.ru (рос.) . «Эхо Москвы». 3 квітня 2014. Процитовано 4 квітня 2026.
  58. ↑ Артемий Троицкий: "Россия — страна тотально несчастная. Плохо всем". euroradio.fm (рос.) . «Еврорадио». 2 листопада 2015. Процитовано 4 квітня 2026.
  59. ↑ Артемий Троицкий: «Русские люди в глубине души абсолютно безнадёжны». lb.ua (рос.) . «Лівий берег». 2 грудня 2015. Архів оригіналу за 19 серпня 2016. Процитовано 11 липня 2016.
  60. ↑ «Білий список» діячів культури: ініціатива Мінкульту. ukurier.gov.ua (укр.) . «Урядовий кур'єр». 30 липня 2015. Процитовано 1 травня 2026.
  61. ↑ Андрій Краснящих (21 грудня 2020). Політолог Арве Хансен: Українсько-російська війна пісень — це війна між гумором і цинізмом. Українська правда. Процитовано 17 травня 2026.
  62. ↑ «Это наш позор». Российские писатели, журналисты и режиссеры призвали остановить войну с Украиной. theins.ru (рос.) . «The Insider». 24 лютого 2022. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 16 серпня 2022.
  63. ↑ В Нью-Йорке прошли антивоенные выступления Артемия Троицкого и группы "Ногу свело!". currenttime.tv (рос.) . «Настоящее Время». 13 вересня 2022. Процитовано 16 травня 2026.
  64. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 5 августа 1994 г. № 1612 «О награждении медалью „Защитнику свободной России“ активных защитников конституционного строя». kremlin.ru (рос.) . «Администрация Президента России». 5 серпня 1994. Процитовано 4 квітня 2026.
  65. ↑ Артемия Троицкого наградили в Финляндии. os.colta.ru (рос.) . «OpenSpace.ru». 20 жовтня 2011. Архів оригіналу за 3 березня 2012. Процитовано 21 жовтня 2011.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).