Анджело Секкі

Анджело Секкі
італ. Angelo Secchi
Народився	18 червня 1818[1][4]  Реджо-нель-Емілія, Емілія-Романья[1][4]
Помер	26 лютого 1878[1][2][…] (59 років)  Рим, Королівство Італія[1][4]
Країна	Королівство Італія
Діяльність	астроном, фізик
Галузь	астрономія
Alma mater	Stonyhurst Colleged і Roman Colleged
Знання мов	італійська[5][6]
Заклад	Петербурзька академія наук і Roman Colleged
Членство	Лондонське королівське товариство, Французька академія наук, Російська академія наук, Національна академія наук Італії, Баварська академія наук і Туринська академія наук[4]
Конфесія	католицька церква
Автограф
Нагороди	іноземний член Лондонського королівського товариства (20 листопада 1856)
Медіафайли у Вікісховищі

Анджело Секкі (італ. Angelo Secchi, 28 червня 1818 — 26 лютого 1878)^[7][8] — італійський священик і астроном, директор обсерваторії Папського Григоріанського університету. Член Паризької Академії наук, іноземний член-кореспондент Петербурзької Академії наук. Серед астрономів Секкі отримав неофіційний титул «батька астрофізики».

Народився в Реджо-нель-Емілія. У 1833 році вступив в орден єзуїтів, здобув освіту в Римському єзуїтському колегіумі. До 1848 року викладав фізику і математику в єзуїтських колегіумах у Лорето та Римі, потім нетривалий час викладав у Стоунігерсті (Англія) і Джорджтаунському університеті (США). З 1849 по 1878 рік — професор астрономії та директор обсерваторії Римського єзуїтського колегіуму.

Один з піонерів астроспектроскопії. Упродовж 1863—1868 років вивчив спектри близько 4000 зірок; першим висунув ідею класифікації зоряних спектрів і розробив таку класифікацію, розділивши зоряні спектри на чотири основні типи. Ця класифікація залишалася загальновизнаною до введення на початку XX століття Гарвардської класифікації. Виділив також деякі пекулярні спектри, що не вкладалися в звичайну класифікацію (зірки з емісійними лініями, нові). Першим після Йозефа Фраунгофера успішно використовував об'єктивну призму. Вивчав поверхню Сонця (плями, гранули, протуберанці), розробив теорію його будови, засновану на уявленні про газ, що перебуває в стані сильного стиснення. Його погляди на природу Сонця викладені у праці «Сонце» (т. 1-2, 1870), що набула широкої популярності. У 1860 році вперше сфотографував сонячну корону. Одночасно з Вільямом Гаґґінсом виконав перші спектральні спостереження планет, відзначив присутність у червоній ділянці спектра Юпітера смуги поглинання, згодом ототожненої з метаном. У ранній період занять астрономією спостерігав планети (робив замальовки Марса), туманності, подвійні зірки. У 1859 році помітив дві темні лінії на Марсі і дав їм назву «canali» (протоки), прийняте потім Джованні Скіапареллі. Працював також у галузі геодезії, метеорології (прогнозування погоди), земного магнетизму.

Анджело Секкі вимірював у 1865 році прозорість морської води, занурюючи на тросі білий диск діаметром 30 см й зауважуючи глибину, на якій він перестає бути видимим. Ця глибина, виражена в метрах, приймається за міру прозорості води, а сам диск відтоді зветься диском Секкі.

На честь Анджело Секкі названо астероїд 4705 Секкі та два кратера — місячний і марсіанський^[9].

• Анджело Секкі в Encyclopædia Britannica
• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Секки Анджело. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)