Джованні Скіапареллі
Джова́нні Вірджи́ніо Скіапаре́ллі (італ. Giovanni Virginio Schiaparelli; 14 березня 1835 — 4 липня 1910 — італійський астроном та історик науки. Скіапареллі запровадив систему номенклатури деталей поверхні Марса, яку використовують дотепер; до нього об'єкти на планеті називали на честь сучасних астрономів, подібно до карти Місяця ван Лангрена, що передувала карті Гевелія[9].
Біографія
Народився 14 березня 1835 року в Савільяно в П'ємонті. 1854 року закінчив Туринський університет[10]. У 1857—1859 роках навчався в аспірантурі в Берліні під керівництвом директора Берлінської обсерваторії Йоганна Франца Енке[11]. У 1859—1860 роках працював у Пулковській обсерваторії поблизу Санкт-Петербурга[10]. Повернувшись до Італії, отримав посаду другого астронома в обсерваторії Брера в Мілані, де пропрацював понад сорок років. У 1862 році він змінив Франческо Карліні на посаді директора обсерваторії. Також працював професором Міланського університету[10].
Скіапареллі здобув міжнародну славу завдяки дослідженням Марса. Він створив одні з найкращих тогочасних карт Марса і з великою точністю визначив розташування багатьох деталей поверхні планети. У своїй класичній праці зі спостережень Марса «Планета Марс» (фр. La Planète Mars, 1892) Каміль Фламмаріон зазначив, що праця Скіапареллі є «найвидатнішою роботою, виконаною щодо Марса»[12].
Скіапареллі був членом багатьох італійських та іноземних академій, зокрема Академії дей-Лінчей, Королівської академії наук у Турині та Ломбардського інституту академії наук і літератури. У 1889 році його призначили сенатором Королівства Італія. Він отримав численні національні й міжнародні відзнаки, зокрема безпрецедентну нагороду — дві премії Лаланда від Французької академії наук. У 1872 році його нагородили золотою медаллю Королівського астрономічного товариства «за дослідження зв'язку між орбітами комет і метеорів». У 1901 році Скіапареллі обрали членом Американського філософського товариства[13]. У 1900 році він вийшов у відставку і помер у Мілані 4 липня 1910 року.
Науковий доробок
Скіапареллі спостерігав за подвійними зорями й об'єктами Сонячної системи, зокрема Марсом. 26 квітня 1861 року Скіапареллі вдалося знайти астероїд 69 Гесперія[14]. У 1866 році він вперше показав, що метеорні потоки Леоніди й Персеїди пов'язані з кометами.
У 1877 році Скіапареллі вдалося віднайти марсіанські канали (він назвав їх прямими лініями на поверхні планети). Завдяки такій назві наприкінці XIX — на початку XX століття стала поширеною точка зору про штучне виникнення «каналів» та існування цивілізації на Марсі. Дещо пізніше було доведено, що канали є оптичною ілюзією.
Скіапареллі також помітив, що деякі об'єкти на поверхні Марса залишаються чіткими навіть протягом потужних пилових бур, на основі чого він виніс вірне припущення про їх значну висоту. Сьогодні один із таких об'єктів — гора Олімп (21,9 км) — відомий як найвища гора Сонячної системи[15].
У 1872 році Скіапареллі був нагороджений золотою медаллю Королівського астрономічного товариства. На його честь названі кратери на Місяці[16] та Марсі[17].
Скіапареллі — дядько відомого модельєра Ельзи Скіапареллі.
Відомий своєю теорією метеорів і відкриттям «каналів» на Марсі. Почесний член Петербурзької АН (з 1904 року).
Нагороди й відзнаки
- 1872 — Золота медаль Королівського астрономічного товариства (англ. Gold Medal of the Royal Astronomical Society)
- 1902 — Медаль Кетрін Брюс
Праці
- Sulla determinazione della posizione geografica dei luoghi per mezzo di osservazioni astronomiche (італ.). Milano. 1872.
- 1873 — Le stelle cadenti (The Falling Stars)
- Osservazioni sulle stelle doppie (італ.). Milano: Hoepli. 1888.
- Sulla distribuzione apparente delle stelle visibili ad occhio nudo (італ.). Milano: Hoepli. 1889. Bibcode:1889sdas.book.....S.
- 1893 — La vita sul pianeta Marte (Life on Mars)
- 1925 — Scritti sulla storia dell'astronomia antica (Writings on the History of Classical Astronomy) in three volumes. Bologna. Reprint: Milano, Mimesis, 1997
Див. також
- 4062 Скіапареллі — астероїд, названий на честь вченого[18].
- Скіапареллі (спускний апарат) — спускний апарат, призначений для посадки на поверхню Марса у рамках космічної програми «Екзомарс».
- Теорія гомоцентричних сфер
Примітки
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #117225967 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Скиапарелли Джованни Вирджинио // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в www.accademiadellescienze.it
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б (unspecified title) — doi:10.5281/ZENODO.18315206
- ↑ Hargitai, H.; Naß, A. (2019). Planetary Mapping: A Historical Overview. У Hargitai, H. (ред.). Planetary Cartography and GIS. Lecture Notes in Geoinformation and Cartography. Cham: Springer. с. 27—64. doi:10.1007/978-3-319-62849-3_2. ISBN 978-3-319-62848-6.
- ↑ а б в Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Г. Астрономы. Биографический справочник. — Киев : Наукова думка, 1977. — С. 226. — 30000 прим.
- ↑ Tucci, 2011, pp. 240—1.
- ↑ Sheehan, 1997, p. 11.
- ↑ APS Member History. search.amphilsoc.org. Архів оригіналу за 19 травня 2021. Процитовано 19 травня 2021.
- ↑ IAU Minor Planet Center. www.minorplanetcenter.net. Процитовано 15 вересня 2026.
- ↑ Moore 1977, Guide to Mars, p. 120
- ↑ Planetary Names. planetarynames.wr.usgs.gov. Процитовано 15 вересня 2026.
- ↑ Planetary Names. planetarynames.wr.usgs.gov. Процитовано 15 вересня 2026.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Література
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 3 : Портулак — Ь. — 736 с.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).