Алоїс Мок
| Алоїз Мок Alois Mock | |
|---|---|
13-й Міністр освіти, науки, досліджень, мистецтва, культури і спорту | |
2 червня 1969 — 21 квітня 1970 | |
| Попередник: | Теодор Піффл-Перчевич |
| Наступник: | Леопольд Грац |
21 січня 1987 — 24 квітня 1989 | |
21 січня 1987 — 4 травня 1995 | |
| Попередник: | Петер Янкович |
| Наступник: | Вольфганг Шюссель |
| Народження: | 10 червня 1934[1][2][…] Ойратсфельд, Амштеттен, Нижня Австрія, Австрія |
| Смерть: | 1 червня 2017[4][2][…] (82 роки) Відень, Австрія |
| Причина смерті: | хвороба Паркінсона |
| Поховання: | Döbling Cemeteryd[5] |
| Країна: | |
| Релігія: | католицтво |
| Освіта: | Віденський університет і convent Gymnasium in Seitenstettend |
| Ступінь: | доктор права[6] |
| Партія: | Австрійська народна партія |
| Шлюб: | Edith Mockd[7] |
| Нагороди: | |
| | |
Алоїз Мок (нім. Alois Mock; 10 червня 1934, Ойратсфельд, Австрія — 1 червня 2017) — видатний державний та політичний діяч, член Австрійської Народної Партії[8]. (АНП).
Міністр освіти Австрії, віцеканцлер Австрії та міністр закордонних справ Австрійської Республіки. Бувши міністром закордонних справ Мок домігся прийняття Австрії до Європейського Союзу.
З 1970 по 1987 і з 1995 по 1999 роки Алоїз Мок був членом парламенту. З 1995 року хворів на хворобу Паркінсона, але продовжував активну участь у політичному житті Австрії.
Освіта та рання політична діяльність
Алоїз Мок вивчав право у Віденському університеті, міжнародне право в Болонському університеті та Брюсселі. Був членом католицького студентського братства у Відні. Студентом вступив в Австрійську Народну Партію, з чого і почалася його політична кар'єра.
Політична кар'єра
З 1961 року перебуває на державній службі. 1961 року його було призначено помічником канцлера Йозефа Клауса з питань ЄЕС та ЄАВТ (євроінтеграційної політики). З 1966 року — секретар канцелярії федерального канцлера та посадових осіб МЗС. 1969—1970 роки — наймолодший міністр освіти за всю історію Австрії.
Після виграшу на виборах 1971 року соціал-демократів, Мок та інші прихильники консерватизму стають активними діячами опозиції. Одночасно його було вибрано бургомістром Ойратсфельду.

З 1978 по 1987 він був головою АНП. 1979 року Алоїз Мок став головою Європейського демократичного союзу[9].
З 1983 по 1987 він був також головою Міжнародного демократичного союзу. З 1995 року Мок — почесний голова Австрійської народної партії. 1999 року він пішов з парламенту у зв'язку з хворобою Паркінсона.
Міністр освіти, науки, досліджень, мистецтва, культури і спорту
З 1969 по 1970 Мок був Федеральним міністром освіти, науки, досліджень, мистецтва, культури і спорту. За його ініціативи було проведено референдум, наслідком якого стало скасування запланованого 13 навчального року в школах. 1970 року було прийнято федеральний закон, який створив Педагогічний коледж (нині Університет Клагенфурт) і першу двомовну школу в Клагенфурті.
Міністр закордонних справ
Найбільшу популярність здобув під час свого перебування на посаді міністра закордонних справ Австрії в 1987—1995 в урядах «великої коаліції» з соціалістами. Під час його керівництва зовнішньою політикою Австрії країна увійшла до Європейського союзу.
17 липня 1989 року міністр закордонних справ Мок передав заяву Австрії на вступ до членів ЄС у Брюссель. Через три місяці після подання Австрією заяви про членство в ЄС впала Берлінська стіна, а невдовзі розпалася вся комуністична система.
В 1992 році Мок домігся завершення переговорів щодо Південного Тіролю[10] і вирішення спорів в ООН.
Почесні звання та нагороди
- Велика Золота медаль зі стрічкою за заслуги перед Австрійською Республікою
- Золотий Хрест командора із зіркою Пошани за заслуги в провінції Нижня Австрія
- Велика Золота медаль провінції Верхня Австрія
- Медаль Тіролі
- Великий Хрест за заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина
- Великий хрест за заслуги перед Італійською Республікою
- Великий хрест ордена Оранських (Нідерланди)
- Великий хрест за заслуги перед Князівством Ліхтенштейн
- Гранд орден короля Звонімір (Хорватія)
- Орден Дракона Боснії
- Медаль Матері Терези (Албанія)
- Великий хрест за заслуги перед Республікою Кіпр
- Орден за заслуги перед Республікою Польща
- Орден Зірки Йорданії (Йорданія)
- Великий офіцерський хрест ордена Сирії
- Великий хрест ордена Бернардо О'Хіггінс (Чилі)
- Великий хрест ордена Визволителя Сан-Мартін (Аргентина)
- Зірка Mahaputera, 2-го класу (Індонезія)
- Орден Висхідного сонця (Японія)
- Великий хрест ордена святого Григорія
- Гранд Орден за заслуги перед Південним Тіролем
- Хрест командора із зіркою ордена Республіки Угорщина
- Велика заслуга перед провінцією Південний Тіроль (Альто-Адідже)
- Національний орден за вірну службу у званні командувача (Румунія)
Примітки
- ↑ Discogs — 2000.
- ↑ а б Brockhaus Enzyklopädie — F.A. Brockhaus, 1796.
- ↑ а б Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с.
- ↑ https://www.geschichtewiki.wien.gv.at/Alois_Mock
- ↑ https://www.friedhoefewien.at/verstorbenensuche-detail?fname=Alois+Mock&id=0D%3EX9SIJTL&initialId=0D%3EX9SIJTL&fdate=2017-06-14&c=006&hist=false
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118734318 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ https://kurier.at/politik/inland/ehefrau-ueber-alois-mock-waren-immer-ein-team/69.311.770
- ↑ http://san-stroi.ru/wo-vtafaihr41soedeowovl6/Мок,_Алоиз[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ http://omop.su/article/43/48770.html[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 18 липня 2013. Процитовано 15 грудня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2013-07-18 у Wayback Machine.]
Посилання
- Рудько С. О. Зовнішня політика країн Західної Європи в постбіполярний період: навчально-методичний посібник із курсу / С. О. Рудько. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. — 412 с. [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Hubert Wachter: Alois Mock — Ein Leben für Österreich. NÖ Pressehaus, St. Pölten 1994, ISBN 3-85326-014-4 (Biografie).
- Martin Eichtinger, Helmut Wohnout: Alois Mock – Ein Politiker schreibt Geschichte. Styria, Wien, Graz, Klagenfurt 2008, ISBN 978-3-222-13234-6 (Biographie).
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).

