YaChudo

Алофон

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Алофо́н (від грец. άλλος — «інший» + φωνή — «звук») — реалізація фонеми, її варіант, зумовлений конкретним фонетичним оточенням. Варіанти фонеми відрізняються один від одного фонетичною ознакою, а не функцією. На відміну від фонеми це не абстрактні поняття, а конкретний мовний звук. Незважаючи на широкий діапазон алофонів однієї фонеми, носій мови завжди спроможний їх розпізнати.

Основний алофон — такий алофон, властивості якого мінімально залежать від позиції і фонетичного оточення. Основні алофони:

  • для голосних — ізольоване вимовлення;
  • для твердих приголосних — перед наголошеним «а»;
  • для м'яких приголосних — перед наголошеним «і».

Поряд з основним алофоном існує сильна позиція звука. Сильна позиція — це позиція, в якій можлива максимальна кількість фонем даного типу. Для голосних сильною позицією є положення під наголосом, для приголосних — перед голосним непереднього ряду, а в деяких мовах на окремі сонорні може падати наголос.

Розрізняються комбінаторні і позиційні алофони.

Комбінаторні алофони — реалізації фонем, пов'язані з певним фонетичним оточенням звуків.

Прикладами можуть служити:

Комбінаторні ознаки можуть поширюватися на декілька складів.

Позиційні алофони — реалізації фонем, пов'язані з їх фонетичною позицією. Під фонетичною позицією прийнято розуміти:

  • чи знаходиться звук на абсолютному початку слова (після паузи);
  • чи знаходиться звук в абсолютному кінці слова (перед паузою);
  • положення звука по відношенню до наголосу.

Є й інший поділ алофонів: 1. Обов'язкові (реалізуються відповідно до норм мови). 2. Факультативні варіанти (наприклад, щілинний /ґ/). 3. Індивідуальні алофони (наприклад, помилки у вимові).

Дистрибуція фонеми — це сукупність всіх можливих алофонів даної фонеми. Алофони однієї фонеми знаходяться в стосунках додаткової дистрибуції.

Два різних алофони однієї фонеми не можуть існувати в одній позиції.

Історія поняття

Термін «алофон» запровадив близько 1929 року Бенджамін Лі Ворф. Вважають, що цим він заклав наріжний камінь в утвердження ранньої теорії фонеми.[1] Популяризували термін Джордж Л. Трейгер і Бернард Блок у статті 1941 року про фонологію англійської мови;[2] згодом він став частиною усталеного вжитку в американській структуралістській традиції.[3]

Комплементарні алофони та вільне варіювання

Конкретний алофон, обраний у певній ситуації, нерідко передбачуваний із фонетичного контексту; такі алофони називають позиційними варіантами, але деякі алофони трапляються у вільному варіюванні. Заміна звука іншим алофоном тієї самої фонеми зазвичай не змінює значення слова, проте результат може звучати не так, як у носіїв мови, або навіть бути незрозумілим.

Щоразу, коли мовець вимовляє фонему, він вимовляє її не так, як попередніх разів. Тривають суперечки про те, наскільки фонеми реальні й універсальні (докладніше див. у статті Фонема). Лише частина цих варіацій помітна для слухачів.

Існують два типи алофонів: комплементарні алофони та алофони у вільному варіюванні (вільні варіанти).

Комплементарні алофони не взаємозамінні. Якщо контекст вимагає від мовця вжити певний алофон фонеми (тобто інший алофон спантеличив би слухачів), кажуть, що можливі алофони перебувають у додатковій (комплементарній) дистрибуції. Кожен алофон із комплементарного набору вживається в конкретному фонетичному контексті й може брати участь у певному фонологічному процесі.[4]

В іншому разі алофони перебувають у вільному варіюванні: мовці обирають алофон за звичкою або за уподобанням.

Алотон

Алотон (англ. allotone) — тональний алофон, наприклад нейтральний тон у стандартній китайській мові.

Усвідомлення алофонів мовцями

Носії певної мови сприймають кожну фонему своєї мови як єдиний розрізнювальний звук, не усвідомлюють алофонічних варіацій, якими вимовляються окремі фонеми, і навіть бувають ними шоковані.[5][6]

Приклади

Наприклад, в англійській мові глухий проривний [t] (як у слові stop [ˈstɒp]) і придихова форма [tʰ] (як у слові top [ˈtʰɒp]) є алофонами фонеми /t/, тоді як у деяких мовах, як-от у центральнотайській, ці два звуки вважають різними фонемами. Так само в іспанській [d] (як у слові dolor [doˈloɾ]) і [ð] (як у слові nada [ˈnaða]) є алофонами фонеми /d/, а в англійській ці два звуки вважають різними фонемами (як у відмінності між dare і there).

Англійська мова

В англійській мові є багато алофонічних процесів: відсутність вибуху, носовий вибух, часткове оглушення сонорних, повне оглушення сонорних, часткове оглушення шумних, подовження і скорочення голосних, ретракція.

Один із таких процесів — придих: в англійській мові глухі проривні /p, t, k/ вимовляються з придихом (сильним струменем повітря), якщо стоять на початку першого або наголошеного складу слова. Наприклад, [pʰ] у слові pin і [p] у слові spin є алофонами фонеми /p/, бо не можуть слугувати для розрізнення слів (фактично вони перебувають у додатковій дистрибуції). Носії англійської мови сприймають їх як один звук, але насправді вони різні: перший придиховий, а другий — непридиховий (простий). У багатьох мовах ці два звуки трактують по-різному.

Оскільки вибір між алофонами рідко піддається свідомому контролю, мало хто усвідомлює їхнє існування. Носії англійської мови можуть не помічати відмінностей між кількома (залежними від діалекту) алофонами фонеми /t/:

  • придиховим [tʰ], як у слові top;
  • непридиховим [t], як у слові stop;
  • глоталізованим (точніше, замінюваним гортанною змичкою) [ʔ], як у слові button, хоча багато мовців зберігають принаймні передньоязиковий проривний без чутного вибуху [t̚];
  • принаймні в деяких діалектах американської (або американізованої) англійської також одноударним [ɾ], як у слові water, та назалізованим одноударним [ɾ̃], як у слові winter.

Проте мовці можуть усвідомити ці відмінності, якщо, наприклад, порівняють вимову таких слів:

  • night rate: без чутного вибуху [ˈnʌɪt̚.ɹʷeɪt̚] (без пробілу між [ . ] та [ɹ]);
  • nitrate: придиховий [ˈnaɪ.tʰɹ̥eɪt̚] або з ретракцією [ˈnaɪ.t̠ɹ̠̊˔ʷeɪt̚].

Полум'я, яке тримають перед губами під час вимови цих слів, коливається сильніше на придиховому nitrate, ніж на непридиховому night rate. Цю різницю можна відчути й рукою, піднесеною до губ. Для носія мандаринської мови, для якого /t/ і /tʰ/ є окремими фонемами, ця англійська відмінність значно очевидніша, ніж для носія англійської, який із дитинства навчився її ігнорувати.

Можна помітити й (залежні від діалекту) алофони англійської фонеми /l/: (палаталізований) ясенний «світлий» [l] у слові leaf [ˈliːf] на противагу веляризованому ясенному «темному» [ɫ] у слові feel [ˈfiːɫ], що трапляються в США та на півдні Англії. Для носія турецької мови, для якого /l/ і /ɫ/ є окремими фонемами, ця різниця значно очевидніша, ніж для носія англійської, для якого це алофони однієї фонеми.

Позначення фонеми алофоном

Оскільки фонеми — це абстракції звуків мовлення, а не самі звуки, вони не мають безпосередньої фонетичної транскрипції. Коли фонеми реалізуються без значної алофонічної варіативності, застосовують просту широку транскрипцію. Проте коли у фонеми є комплементарні алофони, алофонія стає суттєвою, і все ускладнюється. Якщо лише один з алофонів легко записати — у тому розумінні, що для цього не потрібні діакритичні знаки, — то для фонеми часто обирають саме цей запис.

Однак таких алофонів може бути кілька, або лінгвіст може віддавати перевагу більшій точності, ніж дозволяє такий підхід. У таких випадках алофон, що позначатиме фонему, зазвичай вибирають за так званою «умовою „в інших випадках“» (англ. elsewhere condition). Алофон «в інших випадках» — це той, що залишається, коли для решти алофонів умови вже описано фонологічними правилами.

Наприклад, в англійській мові голосні мають і ротові, і носові алофони. Закономірність така: голосні бувають носовими лише перед носовим приголосним у тому самому складі, а в інших випадках вони ротові. Тому, за умовою «в інших випадках», основними вважають ротові алофони, а носові голосні в англійській мові розглядають як алофони ротових фонем.

Іноді ж алофон обирають для позначення фонеми через те, що він поширеніший у мовах світу, ніж решта алофонів; через те, що він відображає історичне походження фонеми; або через те, що завдяки йому таблиця фонемного інвентаря має збалансованіший вигляд.

Альтернатива, яку зазвичай застосовують для архіфонем, — використовувати велику літеру, наприклад /N/ для [m], [n], [ŋ].

У рідкісних випадках лінгвіст може позначати фонеми абстрактними символами, як-от дінгбатами, щоб не віддавати переваги жодному з алофонів.[7]

Примітки

  1. ↑ Lee, Penny (1996). The Whorf Theory Complex — A Critical Reconstruction (англ.). John Benjamins. с. 46, 88.
  2. ↑ Trager, George L.; Bloch, Bernard (1941). The syllabic phonemes of English. Language (англ.). 17 (3): 223—246. doi:10.2307/409203. JSTOR 409203.
  3. ↑ Hymes, Dell H.; Fought, John G. (1981). American Structuralism (англ.). Walter de Gruyter. с. 99.
  4. ↑ Barbara M. Birch (2002). English L2 reading: getting to the bottom (англ.). Psychology Press. ISBN 978-0-8058-3899-2.
  5. ↑ B.D. Sharma (Січень 2005). Linguistics and Phonetics (англ.). Anmol Publications Pvt. Ltd. ISBN 978-81-261-2120-5.
  6. ↑ Y. Tobin (1997). Phonology as human behavior: theoretical implications and clinical applications (англ.). Duke University Press. ISBN 978-0-8223-1822-4.
  7. ↑ Hale, Mark (2000). Marshallese phonology, the phonetics-phonology interface and historical linguistics. The Linguistic Review (англ.). 17 (2—4): 241—258. doi:10.1515/tlir.2000.17.2-4.241. S2CID 143601901.

Література

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).