YaChudo

Аз-Заркалі

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Аз-Заркалі
араб. أَبُو إِسْحَاقَْ إِبْرَاهِيمُ بْنُ يَحْيَى التُّجِيبِيُّ النَّقَّاشُ الزَّرْقَالِيُّ
араб. إبراهيم بن يحيى التجيبي النقاش[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Вигаданий портрет для Іспанського фонду науки і технологій[en] (автор — Евлогія Мерле, 2011).
Вигаданий портрет для Іспанського фонду науки і технологій (автор — Евлогія Мерле, 2011).
Народився1027[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Толедо, Іспанія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер1100[3][4][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Кордова, Андалусія, Іспанія Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаАль-Андалус Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьастроном, астролог, годинникар Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьастрономія і астролябія Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчителіSaid al-Andalusid Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Аз-Заркалі у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Абу Ісхак Ібрагім ібн Яхія ан-Наккаш аз-Заркалі ат-Туджібі[6] (араб. إبراهيم بن يحيى الزرقالي), також відомий як Аз-Заркалі або Ібн Заркала (1029—1100) — арабський виробник астрономічних інструментів і астролог із західної частини ісламського світу[6].

Хоча його ім'я традиційно дається як аз-Заркалі, вірогідно, що правильною формою було аз-Заркаллух. На латині його називали Arzachel або Arsechieles, модифікація форми Arzachel, що означає «гравер»[7]. Він жив у Аль-Андалусі (сучасна Іспанія) спочатку в Толедо, потім у Кордові. Його праці надихнули ціле покоління ісламських астрономів в Аль-Андалусі, а пізніше, після перекладу, сильно вплинули на астрономію в Європі. Винайдена їм сафея (форма астролябії) стала дуже популярною й широко використовувалася мореплавцями аж до XVI століття[8].

На його честь названо кратер Арзахель на Місяці[7].

Біографія

Аз-Заркалі, араб за походженням, народився в селі недалеко від Толедо, тодішньої столиці нещодавно створеної провінції Толедська тайфа. Він почав працювати після 1048 року під керівництвом Саїда аль-Андалусі на толедського еміра Аль-Мамуна, а також під керівництвом Аль-Мутаміда із Севільської тайфи. Посівши провідну позицію при Саїді, Аз-Заркалі проводив спостереження Сонця протягом 25 років, починаючи з 1050 року[9].

Зображення Алькасара 976 року

Він отримав освіту кузня і через свої навички отримав прізвисько Аль-Некках, «гравер по металах». Його латинізоване ім'я «Арцахель» утворено від арабського al-Zarqali al-Naqqash, що означає «гравер»[7].

Він був особливо талановитим у геометрії та астрономії. Відомо, що він викладав і неодноразово відвідував Кордову, і його великий досвід і знання зрештою зробили його видатним астрономом свого часу. Аз-Заркалі також був винахідником, і його праці допомогли зробити Толедо інтелектуальним центром Аль-Андалуса. Його навіть згадано в роботах англійського поета Чосера під іменем «Arsechieles»[7].

У 1085 році Толедо взяв християнський король Кастилії Альфонсо VI. Аз-Заркалі та його колеги, зокрема Аль-Ваккаші (1017—1095), мусили втекти. Невідомо, чи старий Аз-Заркалі втік до Кордови чи помер у мавританському таборі для біженців.

Його твори вплинули на Ібн Баджджу, Ібн Туфайла, Ібн Рушда, Ібн аль-Каммада та Абу Ісхака аль-Бітруджі.

У XII столітті Герард Кремонський переклав твори аз-Заркалі на латину. Він називав Аз-Заркалі астрономом і магом[7]. Реґіомонтан в XV столітті написав книгу про переваги сахіфи аз-Заркалі. У 1530 році німецький учений Якоб Циглер написав коментар до однієї з праць аз-Заркалі. У своїй «De Revolutionibus Orbium Coelestium» у 1530 році Микола Коперник цитує праці аз-Заркалі та аль-Баттані[10].

Наукові результати

Копія астролябії аз-Заркалі, представлена у вежі Калаорра.

Інструменти

Аз-Заркалі написав дві роботи про створення інструменту екваторуму для обчислення положення планет за допомогою діаграм моделі Птолемея. Ці твори були перекладені іспанською мовою в XIII столітті за наказом короля Альфонсо X у розділі Libros del Saber de Astronomia під назвою «Libros de las laminas de los vii planetas».

Він також винайшов вдосконалену версію астролябії, названу al-ṣafīḥā al-zarqāliyya, яка стала відома в Європі під назвою сафея[11][12].

Існує запис про те, що аз-Заркалі побудував водяний годинник, здатний визначати години дня та ночі та вказувати дні місячного циклу. У книзі Аз-Зухрі «Кітаб аль-Джурафійя», його ім'я вказано як Абу аль-Касім бін Абд аль-Рахман, що також скорочували до аз-Заркалі, і це змусило деяких істориків думати, що це інша особа.

Теорія

Аз-Заркалі виправив географічні дані Птолемея та Аль-Хорезмі. Зокрема, він виправив оцінку Птолемеєм ширини Середземного моря з 62 градусів до правильного значення у 42 градуси[10]. У своєму трактаті про сонячний рік, який зберігся лише в перекладі на іврит, він вперше продемонстрував рух сонячного апогею відносно нерухомих зір. Він виміряв швидкість його руху в 12,04 кутових секунд на рік, що надзвичайно близько до сучасного значення в 11,77 кутових секунд[13]. Модель руху Сонця Аз-Заркалі, в якій центр сонячного деферента рухався по невеликому колу, що повільно оберталося, щоб відтворити спостережуваний рух сонячного апогею, обговорювалася в тринадцятому столітті Бернаром Верденським[14], а в п'ятнадцятому столітті Регіомонтаном і Пурбахом. У шістнадцятому столітті Коперник використав цю модель, приведену до геліоцентричної форми, у своїй праці «Про обертання небесних сфер»[15].

Толедські таблиці

Аз-Заркалі також зробив внесок у знамениті Толедські таблиці, адаптацію попередніх астрономічних даних Аль-Хорезмі та Аль-Баттані, щоб визначити координати Толедо[9]. Його зідж і альманах були перекладені на латинь Герардом Кремонським у XII столітті і сприяли відродженню математичної астрономії в християнській Європі. У XII столітті вони увійшли до Толедських таблицб, а в XIII столітті — до Альфонсових таблиць[16].

Також він відолмий своєю власною «Книгою таблиць». Альманах аз-Заркалі містив таблиці, які дозволяли знайти дні, з яких починаються коптські, римські, перські та місячні місяці. Також він включав таблиці, які вказували положення планет у будь-який момент часу, й інші таблиці, які полегшували передбачення сонячних і місячних затемнень[17]. Цей укладений ним альманах прямо надавав положення небесних тіл і не потребував подальших обчислень[9]. Робота надала справжнє щоденне положення Сонця протягом чотирьох юліанських років з 1088 по 1092 рік, справжнє положення п'яти планет кожні 5 або 10 днів протягом 8 років для Венери, 79 років для Марса і так далі, а також інші відповідні таблиці[16][18].

Розробляючи інструмент для роботи зі складною моделлю Птолемея для планети Меркурій, у якій центр деферента рухається по вторинному епіциклу, аз-Заркалі зазначив, що шлях центру первинного епіциклу не є колом, як це має місце для інших планет. Натомість він приблизно овальний і схожий на форму кедрового горіха. Деякі автори неправильно тлумачать опис аз-Заркалі овальної геоцентричної траєкторії з центром для центру епіциклу планети як передчуття геліоцентричних еліптичних траєкторій планет Йоганна Кеплера[19]. Хоча це може бути перше припущення про те, що конічний переріз може відігравати роль в астрономії, аз-Заркалі не застосовував еліпс до астрономічної теорії, і ні він, ні його іберійські чи магрибські сучасники не використовували еліптичний деферент у своїх астрономічних розрахунках[20].

Праці

Найважливіші праці та публікації:

  • Аль-Амал бі Ас-Сахіфа аз-Зіджія (Al Amal bi Assahifa Az-Zijia)
  • Ат-Тадбір (Attadbir)
  • Аль-Мадхаль фі Ільм ан-Нуджум (Al Madkhal fi Ilm Annoujoum)
  • Ріссалят фі Тарікат Істікдам ас-Сахіфа аль-Муштарака лі Джаміа аль-Уруд (Rissalat fi Tarikat Istikhdam as-Safiha al-Moushtarakah li Jamiâ al-ouroud)
  • Альманах Арзархеля (Almanac Arzarchel)

Примітки

  1. ↑ الزركلي خ. ا. الأعلام: قاموس تراجم لأشهر الرجال والنساء من العرب والمستعربين والمستشرقين — 15 — بيروت: دار العلم للملايين, 2002. — Т. 1. — С. 79.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Архів історії математики Мактьютор — 1995.
  4. ↑ Complete Dictionary of Scientific Biography — Детройт: Charles Scribner's Sons, 2008. — ISBN 978-0-684-31559-1
  5. ↑ https://boletinrsg.com/index.php/boletinrsg/article/view/81/90 — С. 118.
  6. ↑ а б Julio, Samsó (Березень 2018). Ibn al-Zarqālluh (англ.).
  7. ↑ а б в г д Weever, J. (1996). Chaucer Name Dictionary: A Guide to Astrological, Biblical, Historical, Literary, and Mythological Names in the Works of Geoffrey Chaucer. Routledge, 1996. с. 41. ISBN 9780815323020.
  8. ↑ Spain - Culture of Muslim Spain. Encyclopedia Britannica (англ.).: A number of these scholars sought to simplify the astrolabe, and finally al-Zarqālī (Azarquiel; died 1100) achieved success by inventing the apparatus called the azafea (Arabic: al-ṣafīḥah), which was widely used by navigators until the 16th century.
  9. ↑ а б в Samsó, Julio (2018). Ibn al-Zarqālluh. Brill. Процитовано 18 грудня 2022.
  10. ↑ а б Islamic Educational, Scientific and Cultural Organization - ISESCO -. Архів оригіналу за 31 березня 2012. Процитовано 8 жовтня 2011.
  11. ↑ M. T. Houtsma and E. van Donzel (1993), «ASṬURLĀB», E. J. Brill's First Encyclopaedia of Islam, Brill Publishers, ISBN 90-04-08265-4
  12. ↑ Hartner, W. (1960), ASṬURLĀB, т. 1 (вид. 2nd), Brill Academic Publishers, с. 726, ISBN 90-04-08114-3, It is, therefore, really al-Zarḳālī who must be credited with the invention of this new type of an astrolabe. Through the Libros del Saber (Vol. 3, Madrid 1864, 135-237: Libro de le acafeha) the instrument became known and famous under the name Saphaea. It is practically identical with Gemma Frisius's Astrolabum ...
  13. ↑ Toomer, G. J. (1969), The Solar Theory of az-Zarqāl: A History of Errors, Centaurus, 14 (1): 306—36, Bibcode:1969Cent...14..306T, doi:10.1111/j.1600-0498.1969.tb00146.x, at pp. 314–17.
  14. ↑ Toomer, G. J. (1987), The Solar Theory of az-Zarqāl: An Epilogue, Annals of the New York Academy of Sciences, 500 (1): 513—519, Bibcode:1987NYASA.500..513T, doi:10.1111/j.1749-6632.1987.tb37222.x.
  15. ↑ Toomer, G. J. (1969), The Solar Theory of az-Zarqāl: A History of Errors, Centaurus, 14 (1): 306—336, Bibcode:1969Cent...14..306T, doi:10.1111/j.1600-0498.1969.tb00146.x, at pp. 308–10.
  16. ↑ а б Glick, Thomas F.; Livesey, Steven John; Wallis, Faith (2005), Medieval Science, Technology, and Medicine: An Encyclopedia, Routledge, с. 30, ISBN 0-415-96930-1
  17. ↑ forgottengenius. Abū Ishāq Ibrāhīm al-Zarqālī. The Forgotten Genius. Процитовано 13 січня 2023.
  18. ↑ Toomer, G. J. (1969), The Solar Theory of az-Zarqāl: A History of Errors, Centaurus, 14 (1): 306—336, Bibcode:1969Cent...14..306T, doi:10.1111/j.1600-0498.1969.tb00146.x, at p. 314.
  19. ↑ Asghar Qadir (1989). Relativity: An Introduction to the Special Theory, pp. 5–10. World Scientific. ISBN 9971-5-0612-2.
  20. ↑ Samsó, Julio; Honorino, Honorino (1994), Ibn al-Zarqalluh on Mercury, Journal for the History of Astronomy, 25 (4): 292, Bibcode:1994JHA....25..289S, doi:10.1177/002182869402500403

Література

  • Puig, Roser. Zarqālī: Abū Isḥāq Ibrāhīm ibn Yaḥyā al-Naqqāsh al-Tujībī al-Zarqālī // The Biographical Encyclopedia of Astronomers / Hockey, Thomas; et al. (eds.). — New York : Springer, 2007. — С. 1258–1260. — ISBN 978-0-387-31022-0.
  • Vernet, J. Al-Zarqālī (or Azarquiel), Abū Isḥāqibrāhīm Ibn Yaḥyā Al-Naqqāsh // Dictionary of Scientific Biography. — New York : Charles Scribner's Sons, 1970. — ISBN 0-684-10114-9.
  • E. S. Kennedy. A Survey of Islamic Astronomical Tables, (Transactions of the American Philosophical Society, New Series, 46, 2.) Philadelphia, 1956.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).