YaChudo

Авіакор

Переглядів: 0. Оновлено 23.10.2026.

Авіакор
Типакціонерне товариство
Правова формаТОВ Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьавіабудування
Засновано1941 (на базі об'єднання заводу № 295 та евакуйованого заводу № 18)
Штаб-квартираРосія, Самара
Ключові особиОлексій Гусєв (генеральний директор)
ПродукціяІл-2, Ту-95/Ту-95МС, Ту-154, Ан-140
Виторг2,4 млрд руб. (2023, РСБО)
Чистий прибуток704 тис. руб. (2023, РСБО)
Співробітники1 281
Материнська компанія«Русские машины»
aviacor.ru Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Авіакор у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

«Авіако́р — авіаційний завод» — російське авіабудівне підприємство, розташоване в Самарі. Входить до машинобудівного холдингу «Російські машини», контрольованого фінансово-промисловою групою «Базовий елемент» Олега Дерипаски. Повне найменування — Акціонерне товариство «Авіакор — авіаційний завод».

Історія

До німецько-радянської війни авіаційний завод № 18 було засновано у місті Воронежі 10 січня 1930 року. З 1931 по 1940 роки Воронезьким авіазаводом № 18 було освоєно серійне виробництво літаків ТБ-3, АНТ-25, Іл-4, Єр-2, з 1939 — штурмовики Іл-2, до початку війни випустив близько 1510 літаків цього типу[1]. 23 серпня 1941 року за «зразкове виконання Уряду з випуску бойових літаків» завод № 18 ім. Ворошилова нагороджений орденом Леніна.

У зв'язку з наступом німецьких та угорських військ на Воронеж 10 жовтня 1941 року було видано наказ НКАП № 1056сс про евакуацію заводу № 18 на територію авіаційного заводу № 295, що будувався для евакуйованого з Москви «Авіаційного заводу № 1 імені Сталіна», за 3 км від станції Безим'янка поблизу міста Куйбишева. Будівництво здійснювало Управління особливого будівництва НКВС СРСР із використанням праці в'язнів Безім'янлагу.

Упродовж жовтня—листопада 1941 року завод було переміщено на нове місце. Об'єднаному підприємству заводів № 295 і № 18 присвоїли номер 18. Авіазавод № 18, який 1943 року повернули з Куйбишева до Воронежа, було перейменовано на авіазавод № 64.


У роки війни на заводі (як і на багатьох підприємствах СРСР) широко використовувалася праця жінок, підлітків, пенсіонерів та інвалідів. У перші місяці після евакуації підприємство не виконувало встановлених планів виробництва Іл-2. У грудні 1941 року Йосип Сталін надіслав керівникам куйбишевських авіазаводів телеграму з вимогою різко збільшити випуск літаків. Упродовж війни завод № 18 виготовив понад 15 тисяч Іл-2 з-поміж понад 36 тис. літаків, побудованих у СРСР, таким чином Іл-2 й досі залишається наймасовішим бойовим літаком в історії[2].

З 1949 по 1953 роки завод випускав (поряд із двома іншими авіазаводами країни) бомбардувальники Ту-4.

У 1951—1958 роки завод збудував 50 бомбардувальників Ту-95 і Ту-95М (частина з них — у варіантах носіїв ядерної зброї Ту-95А та Ту-95МА), після чого перейшов на випуск модифікації Ту-95К (ракетоносець). У середині 1960-х випуск Ту-95К було припинено.

З 1961 по 1965 роки на заводі виробляли далекомагістральні пасажирські літаки Ту-114, створені на основі стратегічного бомбардувальника Ту-95.

Ту-154M АК S7 Airlines

З середини 1960-х завод почав випускати цивільні літаки Ту-154 (серійно з 1968 року). Абсолютна більшість цих авіалайнерів (більше тисячі літаків), які становили основу цивільної авіації СРСР і Росії з 1970-х років до початку 2000-х років, було виготовлено саме на цьому підприємстві.

У 1968—1972 роки завод виробляв протичовнові літаки Ту-142. Всього на заводі виготовили 18 Ту-142, включаючи перші три № 4200, 4201, 4202. У 1973 році МАП вирішило перенести виробництво Ту-142 на завод № 86 у місті Таганрозі.

Наприкінці 1970-х років на базі далекого протичовнового літака Ту-142М було створено новий стратегічний бомбардувальник Ту-95МС, який став основою дальньої авіації Збройних Сил СРСР. У 1981 році, паралельно з випуском пасажирських Ту-154, завод розпочав серійне виробництво цих літаків. На початку 1990-х з них було повністю сформовано чотири полки стратегічних бомбардувальників у складі 37-ї ПА ВГК (СН). Серійне виробництво Ту-95МС завершилося 1992 року (загалом випущено 90 літаків).

У 1990-х роках замовлення на нову вітчизняну авіатехніку різко скоротилися. У період з 1994 по 1999 роки на підприємстві було виготовлено 21 літак.

З 1999 по 2005 роки на заводі побудовано 5 літаків (4 Ту-154М та 1 Ан-140). Чисельність співробітників знизилася з 25 тисяч осіб до 6,5 тисяч у 2000 і трохи більше 3,2 тисяч у 2005 році.

У 2005—2007 роках. на заводі відновилося виробництво: були отримані замовлення ще на кілька Ту-154М, почалося збирання нового 50-місного регіонального літака Ан-140.

Із замовлених військовими Ту-154М завод виготовив один (заводський номер 10А1000, бортовий номер RA-85155) у 2010[3] та один у 2012 році[4]. 19 лютого 2013 року компанія «Авіакор» припинила серійне виробництво літаків Ту-154М, здавши заключний літак (заводський номер 12А998, бортовий номер RA-85042) держоборонзамовнику. Однак 11 вересня 2015 року з'явилася інформація про закупівлю нового Ту-154М (замовник — МВС РФ, термін постачання: 1 грудня 2017 року).[5]

Випробування всіх літаків, що випускаються та ремонтуються заводом, з 1941 року і до сьогодні проводяться на аеродромі Безімянка.

На початку 2007 року в ЗМІ публікувалася непідтверджена інформація про домовленість Олега Дерипаски з керівництвом канадської машинобудівної компанії Bombardier про можливе придбання технологій та заводу з випуску регіонального турбогвинтового літака (орієнтовно Bombardier Q300) з метою розміщення даного виробництва на «Авіакорі».

У середині 2010 року президент «Об'єднаної авіабудівної корпорації» (ОАК) Олексій Федоров заявив про готовність включити до свого складу «Авіакор» за умови, що його власник, холдинг "Російські машини"погасить кредиторську заборгованість у розмірі 2 млрд рублів.

Російське вторгнення в Україну (з 2022)

У ніч проти 15 серпня 2026 року було завдано удару по промисловій зоні Самари, де поруч розташовані авіаційний завод «Авіакор» і ракетно-космічний центр «Прогрес». Російська місцева влада спочатку підтвердила лише пошкодження промислової інфраструктури, не називаючи підприємства. 19 серпня Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що аналіз додаткових даних підтвердив ураження цеху обслуговування авіаційної техніки «Авіакору»; одночасно було уражено виробничий цех сусіднього РКЦ «Прогрес». Супутникові знімки також показали окрему зону влучання в будівлю «Авіакору»[6][7].

Історія назв заводу

  • 1941 — завод № 18 ім. Ворошилова.
  • 1982 — Куйбишевський авіаційний завод.
  • 1989 — Куйбишевське авіаційне виробниче об'єднання.
  • з 2005 — ВАТ «Авіакор — авіаційний завод».

Власники та керівництво

Генеральний директор «Авіакору» — Олексій Гусєв.

З 1999 року підприємство входило до групи «Сибірський алюміній», згодом — до структури «Базового елемента» та корпорації «Русские машины». У 2010 році 10 % акцій заводу придбала корпорація «Іркут».

У 2023 році власником ТОВ «Авіаресурс Холдинг», якому належало 71,56 % «Авіакору», стало московське ТОВ «Цефей».

Діяльність

За час існування підприємство виготовило понад 22,5 тисячі літаків. У різні періоди на заводі серійно виробляли Іл-2, Ту-4, Ту-95, Ту-154, Ту-142 та інші типи літаків. Також підприємство брало участь у виготовленні агрегатів радянської ракети 11А52.

Станом на 2024 рік завод здійснював капітальний ремонт Ту-154, технічне обслуговування літаків Ту-154, Ту-95, Ан-140 і Ан-74, а також постачав компоненти для авіаційної техніки.

З березня 2022 року «Авіакор» бере участь у проєкті турбогвинтового регіонального літака ТВРС-44 «Ладога», для якого підприємство мало виготовити чотири фюзеляжі для сертифікаційних випробувань. У 2022 році влада Самарської області також оголосила про проєкт регіонального літака під робочою назвою Д-70, однак у жовтні 2023 року його реалізацію відклали на невизначений термін.

У 2022—2023 роках підприємство також повідомляло про виробництво ілюмінаторів для літаків МС-21 і SSJ-100 та представило судно на повітряній подушці СВП-800.

Модернізація Ту-95МС

У березні 2015 року Міністерство оборони РФ і «Авіакор» уклали контракт на ремонт та модернізацію стратегічних бомбардувальників Ту-95МС. У межах робіт передбачалося оновлення систем керування озброєнням і навігаційного обладнання[8].

Перший літак прибув на підприємство 20 серпня 2015 року, другий — 20 жовтня. 17 листопада 2015 року «Авіакор» передав Повітряно-космічним силам РФ модернізований Ту-95МС «Дубна». На той час на заводі перебували й інші літаки цього типу, призначені для ремонту та переобладнання[9].

Виробництво Ан-140

Ан-140

Виробництво Ан-140 на «Авіакорі» здійснювалося в кооперації з українськими підприємствами: крила та частину фюзеляжів виготовляв Харківський авіаційний завод, двигуни й допоміжні силові установки постачала «Мотор Січ», шасі — «Південмаш». Остаточне складання виконувалося в Самарі. Перший Ан-140 виробництва «Авіакору» здійснив політ 28 травня 2005 року. У 2007 році завод і АНТК ім. Антонова уклали угоду про розширення співпраці.

У 2008 році «Авіакор» уклав контракт із авіакомпанією «Якутія» на шість Ан-140-100, а з 2009 року отримував замовлення Міністерства оборони РФ. У 2011 році російське Міноборони оголосило про намір придбати дев'ять пасажирських Ан-140.

Станом на жовтень 2013 року завод виготовив десять літаків: чотири передали «Якутії», п'ять — ВПС Росії, ще один проходив випробування.

У жовтні 2014 року Харківський авіаційний завод оголосив про банкрутство, після чого виробництво Ан-140 на «Авіакорі» припинилося. Плани щодо організації на підприємстві виробництва Іл-114 також не були реалізовані.

У 2015 році Міністерство оборони РФ вимагало від «Авіакору» неустойку за зрив строків постачання Ан-140: із 14 замовлених за двома контрактами літаків вісім не були поставлені вчасно. Підприємство пояснювало невиконання контрактів припиненням постачання комплектувальних виробів із Харкова та заявляло про «форс-мажор».

У звіті за 2017 рік «Авіакор» повідомляв про готовність відновити виробництво Ан-140 за умови заміни українських комплектувальних виробів.

Показники діяльності

Завод «Авіакор», цех № 60
  • За 2006 рік завод збудував 2 літаки Ту-154 і 1 Ан-140, також завод капітально відремонтував 4 літаки Ту-154.
  • У 2007 році на заводі побудували 1 літак Ту-154 та 1 Ан-140, і провели капітальний ремонт 6 Ту-154[10].
  • У 2008 році на заводі було побудовано 1 Ту-154, ще 3 Ту-154 пройшли капітальний ремонт.
  • У 2009 році було побудовано 1 літак Ан-140, і капітально відремонтовано 3 Ту-154[11].
  • У 2010 році завод випустив 1 і капітально відремонтував 2 літаки Ту-154[12].

Фінансові результати за 2005—2013 роки виглядають так[13]:

млн. руб 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Виторг 891 1075 673 1025 661 715 2053 2570
Чистий прибуток (Збиток) (753) (581) (520) 762 (369) (427) (641) (760)

За ці роки завод лише одного разу отримував чистий прибуток — у 2009 році (без урахування проміжних показників та 2011 року). Непокритий збиток на кінець 2010 року становив 1,65 мільярда рублів.

Станом на 2019 рік завод в основному ремонтує та модернізує стратегічні бомбардувальники Ту-95МС, а також пасажирські літаки Ту-154 (яких у світі залишилося близько 40 одиниць). У 2016 році виторг «Авіакора» склав 1,8 млрд руб., чистий збиток — 303,8 млн руб. У 2017 році — 2 млрд і 66,2 млн руб. відповідно. За оцінками експертів, ринкова вартість підприємства становить 7–9 млрд руб[14].

У квітні 2019 року ЗМІ повідомили, що корпорація «Русские машины» розглядає можливість відмови від заводу «Авіакор», що належить їй, або зміни призначення підприємства[15].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Воронежское Акционерное Самолётостроительное Общество ОАО ВАСО :: Оружие победы Ил-2. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 червня 2015.
  2. ↑ ИСТОРИЯ АВИАЦИОННОЙ И КОСМИЧЕСКОЙ ТЕХНИКИ РОССИИ — ТРЕТИЙ ПЕРИОД. 1940—1955 гг. [Архівовано 2012-09-20 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Минобороны поддержало «Авиакор». Архів оригіналу за 22 липня 2012. Процитовано 19 липня 2012.
  4. ↑ Новости Aviation EXplorer: «Авиакор» передал очередной Ан-140 Министерству Обороны РФ. Архів оригіналу за 29 червня 2012. Процитовано 19 липня 2012.
  5. ↑ Закупка № 0173100012515000323. Архів оригіналу за 14 вересня 2015. Процитовано 12 вересня 2015. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 10 (довідка)
  6. ↑ Ukraine Strikes Industrial Facility in Samara Region. The Moscow Times (англійською) . 15 серпня 2026.
  7. ↑ Flamingo Missiles Strike Industrial Facility in Samara—It May Have Been the Manufacturer of Soyuz-2 Launch Vehicles. Militarnyi (англійською) . 15 серпня 2026.
  8. ↑ «Авиакор» переоборудует стратегический бомбардировщик ТУ-95 МС. Архів оригіналу за 22 жовтня 2015. Процитовано 17 березня 2022.
  9. ↑ «Авиакор» переоборудовал стратегический ракетоносец Ту-95 МС. Архів оригіналу за 19 листопада 2015. Процитовано 18 листопада 2015.
  10. ↑ http://www.aviaport.ru/news/2008/01/11/134522.html. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 3 вересня 2011. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |title= (довідка)
  11. ↑ Годовой отчёт ОАО «Авиакор — авиационный завод» за 2009 год [Архівовано 2014-11-29 у Wayback Machine.]
  12. ↑ ОАО «Авиакор — авиационный завод», информация на сайте «Русских машин». Архів оригіналу за 2 вересня 2011. Процитовано 3 вересня 2011. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 13 (довідка)
  13. ↑ Годовой отчёт за 2017 год (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 4 серпня 2018.
  14. ↑ «Авиакор» перешел в собственность физлиц и ждет госсубсидий. Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 22 квітня 2019.
  15. ↑ Корпорация «Русские машины» Олега Дерипаски может продать завод «Авиакор». Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 19 квітня 2019.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).