YaChudo

Ту-142

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

Ту-142
Індійський Ту-142МК-Е
Призначення:Дальній протичовновий літак
Перший політ:18 червня 1968 року
Прийнятий на озброєння:1972
Знятий з озброєння:

СРСР — 1991,

Україна — 2006
Період використання:1972 — по т.ч.
На озброєнні у: Росія
Розробник:ДКБ Туполєва
Виробник:Завод № 18 (СРСР)
Завод № 86 (РФ)
Всього збудовано:~ 100
Конструктор:Туполєв Андрій Миколайович
Екіпаж:10 осіб
Крейсерська швидкість:720 км/год
Максимальна швидкість (МШ):855 км/год
Бойовий радіус:5200 км
Практична стеля:13 500 м
Довжина:51,55 м
Висота:14,7 м
Розмах крила:50,2 м
Площа крила:289,9 м²
Порожній:93 891 кг
Максимальна злітна:185 000 кг
Двигуни:4 × ТГД НК-12МП
Тяга (потужність):4 × 15 000 к.с.
Ту-142 у Вікісховищі

Ту-142 (за кодифікацією НАТО: Bear-F — «Ведмідь-Ф») — радянський і російський дальній протичовновий літак (ДПЧЛ).

Спочатку призначався для виявлення і знищення ПЧАРБ (Підводний Човен Атомний з Ракетами Балістичними) противника в районах патрулювання. Фактично в ВМФ застосовується для далекої океанської розвідки, візуальної або радіотехнічної, для чергування в системі пошуково-рятувальної служби і тільки потім для пошуку і спостереження за ПЧАРБ (після закінчення Холодної війни).

На початку 1960-х років в складі ВМС США з'явилися атомні підводні човни — носії балістичних ракет великої дальності. У зв'язку з цим, від ВПК СРСР потрібні були адекватні заходи. Проектування базового літака протичовнової оборони (ПЧО) як засіб нейтралізації однією зі складових ядерних сил США почалося в 1963 р. Ту-142 є подальшим розвитком і глибокою модернізацією серійного літака розвідки і цілевказівки — Ту-95РЦ, на відміну від якого має нове крило і оперення, із застосуванням суперкритичних аеродинамічних профілів, інтегровані крильові паливні баки і модернізовану кабіну, з незначно поліпшеними умовами роботи екіпажу. В процесі серійного виробництва неодноразово модифікувався. Всього побудовано близько 100 екземплярів літаків Ту-142 різних модифікацій.

Історія створення

Передісторія

Наприкінці 1950-х років Військово-морські сили США розробили UGM-27 Polaris — балістичну ракету, що запускається з підводного човна (БРПЧ), з дальністю польоту понад 1800 кілометрів (1000 морських миль).[1] Вони провели випробувальні пуски ракетних прискорювачів для відпрацювання конструкції, що завершилося першим підводним пуском балістичної ракети з підводного човна USS George Washington 20 липня 1960 року. Polaris став на бойове чергування 15 листопада того ж року, коли George Washington вийшов з Чарлстона, Південна Кароліна, із комплектом ядерних ракет Polaris на борту.[2]

У відповідь радянський уряд доручив ДКБ Туполєва та іншим авіаційним конструкторським бюро вивчити можливість створення спеціалізованих літаків протичовнової оборони (ПЧО). Туполєв спочатку розробив Ту-95ПЛО (рос. противолодочная оборона), який був варіантом Ту-95, оснащеним радіогідроакустичними буями, протичовновими мінами та торпедами. Літак мав нести корисне навантаження 9000 кг і забезпечувати максимальний час барражування 10,5 години.[3] Однак цей проєкт був відхилений, оскільки літак не мав потужної РЛС, системи тепловізійного (інфрачервоного) спостереження та магнітного детектора аномалій.[3] 28 лютого 1963 року Рада Міністрів СРСР (найвищий виконавчий і адміністративний орган) видала директиву Туполєву, яка зобов’язувала його бюро розробити дальній протичовновий літак.[4]

Отриманий проєкт отримав назву Ту-142 і мав багато спільних рис з Ту-95РЦ. Нижню та верхню артилерійські турелі було демонтовано, як і великий діелектричний обтічник з радаром «Успіх», який замінили на систему тепловізійного спостереження в меншому обтічнику.[5] Таким чином, єдиним оборонним озброєнням залишилася кормова турель із двома 23-мм гарматами АМ-23 разом із засобами радіоелектронної протидії.[6] Система пошуку та цілевказання літака включала радіолокаційну станцію «Беркут» з круговим оглядом 360°. Комплексна навігаційна система була інтегрована з системою цілевказання озброєння.[4] Серед конструктивних відмінностей — зміна профілю крила зі збільшенням його площі до 295 м². Площу рулів висоти збільшили на 14 %, встановили вдосконалені гідравлічні приводи. Гумові паливні баки замінили на металеві. Для можливості експлуатації Ту-142 з ґрунтових аеродромів чотириколісні візки основного шасі від Ту-95 замінили на 12-колісні; також змінили обтічники основного шасі.[7][8]

Перший Ту-142 (заводський номер 4200) було побудовано на Куйбишевському авіаційному заводі в Самарі. Його перший політ відбувся 18 червня 1968 року під керуванням льотчика-випробувача І. К. Ведернікова з аеродрому Жуковський на південний схід від Москви.[8][9] Ранні випробування показали, що фюзеляж потрібно подовжити щонайменше на 1,5 м для розміщення нового бойового обладнання. Тому другий прототип (зав. № 4201) приєднався до льотних випробувань 3 вересня з подовженням передньої частини фюзеляжу на 1,7 метра — така модифікація застосовувалася на всіх наступних Ту-142.[9] Третій і останній дослідний Ту-142 вийшов на випробування 31 жовтня вже з повним комплектом обладнання.[10] У травні 1970 року авіація Військово-морського флоту СРСР почала отримувати серійні Ту-142 для проведення експлуатаційних випробувань.[11]

Варіанти та модифікації

12-колісне шасі ранніх літаків Ту-142, побудованих на Куйбишевському авіаційному заводі
Ту-142

Подовжений варіант Ту-95 зі значно зменшеним оборонним озброєнням, натомість оснащений системами протичовнової оборони (ПЧО). Перші дванадцять літаків мали 12-колісні візки основного шасі. Шість пізніше побудованих літаків отримали чотириколісні візки. Виготовлені на Куйбишевському авіаційному заводі.[12]

Ту-142М

Варіант з подовженням передньої частини фюзеляжу на 30 сантиметрів, переробленою кабіною екіпажу та двовісними візками основного шасі. Виготовлені на Таганрозькому авіазаводі.[13]

Ту-142МК

Значно модернізований варіант з новою РЛС «Коршун», оновленою авіонікою та обладнанням ПЧО. Побудовано 43 літаки Ту-142МК на Таганрозькому авіазаводі.[14]

Ту-142МК-Е (рос. Ту-142МК-Э/Ту-142МЭ)

Вісім спрощених (деградованих) літаків Ту-142МК-Е, закуплені авіацією Військово-морських сил Індії. Літера «E» означає «експортний».[15]

Ту-142М3 (Bear-F Mod 4)

Останній серійний варіант «Bear F», оснащений новими двигунами НК-12МП та оновленим комплексом авіоніки. Відрізняється від інших Ту-142 обтічниками під носовою частиною фюзеляжу. Виготовлені на Таганрозькому авіазаводі. Взятий на озброєння у 1985 році, виготовлявся до 1994 року.[12]

Ту-142М3-К

Запропонований комерційний вантажний варіант Ту-142М3 (літера «K» від «коммерческий»), з демонтованим обладнанням ПЧО. Також позначався як Ту-142М3-С.[16]

Ту-142МП

Модифікований єдиний екземпляр Ту-142М (перероблений з Ту-142М № 4362), що використовувався як літаюча лабораторія для випробування авіоніки.[17]

Ту-142МР

Модифіковані Ту-142МК, переобладнані в літаки-ретранслятори зв’язку з підводними човнами. Мають характерні зовнішні обтічники та компоненти. Було побудовано близько 10 літаків, був прийнятий на озброєння ВМФ, до початку 90-х років було сім літаків (ескадрилья) на Тихоокеанському флоті та три літаки (загін) на Півночі. Відрізняється відсутністю пошуково-прицільного обладнання та озброєння (на місці першого вантажовідсіку організовано технічний відсік з апаратурою зв'язку — станцією СДВ «Фрегат» та випускним антенним пристроєм ВАУ, другий вантажовідсік використовується як «багажний», для перевезення обладнання та майна) Літак модифікувався на заводі ім. Берієва. За класифікацією НАТО — «Bear J».[17]

Ту-142МРМ

Запланована модернізація літаків Ту-142МР.[18]

Ту-142ЛЛ

Два переобладнані ранні Ту-142, що використовувалися для випробувань турбовентиляторних двигунів. Обладнання ПЧО було демонтовано.[19]

Тактико-технічні характеристики

Наведені характеристики відповідають модифікації Ту-142МЗ.

Джерела даних: The Encyclopedia of World Military Aircraft[20]

Технічні характеристики

  • Екіпаж: 10 осіб
  • Розмах крила: 50,2 м
  • Довжина: 51,55 м
  • Висота: 14,7 м
  • Площа крила: 289,9 м²
  • Маса:
    • Порожнього літака 93 891 кг
    • Максимальна злітна: 185 т
    • Максимальна польотна (після дозаправки в повітрі): 187 т
  • Маса палива: 83,9 т
  • Силова установка: 4 × ТГД НК-12МП
    • Потужність: 4 × 11,19 МВт/4 × 15 тис. к.с.

Льотні характеристики

  • Максимальна швидкість на висоті: 855 км/год
  • Крейсерська швидкість: 720 км/год
  • Злітна швидкість: 300 км/год
  • Посадкова швидкість: 270 км/год
  • Практична стеля: 13 500 м
  • Бойовий радіус: 5 200 км
  • Довжина розбігу: 2300 м
  • Довжина пробігу: 1200 м
  • Навантаження на крило: 234 кг/м²
  • Експлуатаційна перевантаження: 2,5 G

Втрати під час вторгнення в Україну

№ Дата Місце Коментар
1 30 травня 2026 року Таганрозький авіаційний науково-технічний комплекс ім. Г. М. Берієва, Таганрог, Ростовська область (РФ) У ніч на 30 травня Сили безпілотних систем уразили протичовновий літак Ту-142МК та літак ретранслятор Ту-142МР на Таганрозькому авіаційно науково-технічному комплексі ім. Г. М. Берієва.[21] Уражені літаки знаходились на тривалому зберіганні з 2011 року. Всі вони тривалий час знаходились у відстійниках та не переміщувались до 17 квітня 2026 року включно.[22]
2

Оператори

Знаходиться на озброєнні

  • Росія Росія
    • Авіація ВМФ Росії — 32 літаки на озброєнні, станом на 2026 рік[23].

Знятий з озброєння

  • Індія Індія — 8 Ту-142МК-Э у складі ескадрильї INAS 312. Всі літаки зняті з озброєння в березні 2017 року.[24]
  • СРСР СРСР — залишилися в складі авіації ВМФ Росії і України.
  • Україна Україна — Ту-142, що належали Україні, базувалися на авіабазі Кульбакине 33-го Центру бойового застосування і перенавчання ВПС Україна (м. Миколаїв) і на аеродромі Державного авіаційного науково-випробувального центру ВПС України поблизу смт. Кіровське (Україна, АР Крим).

Примітки

  1. ↑ Spinardi, 1994, pp. 35, 57.
  2. ↑ Spinardi, 1994, pp. 57, 58.
  3. ↑ а б Gordon;Davison, 2006, p. 41.
  4. ↑ а б Gordon;Davison, 2006, p. 42.
  5. ↑ Eden, 2004, p. 488.
  6. ↑ Gordon;Miller;Rigmant, 1998, pp. 42, 67.
  7. ↑ Gordon;Davison, 2006, pp. 42, 43.
  8. ↑ а б Gordon;Miller;Rigmant, 1998, p. 53.
  9. ↑ а б Gordon;Davison, 2006, p. 44.
  10. ↑ Gordon;Davison, 2006, pp. 44, 45.
  11. ↑ Gordon;Davison, 2006, p. 45.
  12. ↑ а б Gordon, 2005, p. 5.
  13. ↑ Gordon;Davison, 2006, p. 47.
  14. ↑ Gordon;Davison, 2006, pp. 47, 49—51.
  15. ↑ Gordon;Davison, 2006, p. 51.
  16. ↑ Gordon;Miller;Rigmant, 1998, p. 62.
  17. ↑ а б Gordon;Davison, 2006, p. 54.
  18. ↑ Tu-142M / MR / MZ Long-Range Anti-Submarine Aircraft. Thai Military and Asian Region (англ.). 8 грудня 2021. Процитовано 28 березня 2026.
  19. ↑ Gordon;Davison, 2006, pp. 56, 57.
  20. ↑ Donald;Lake, 2000, p. 426.
  21. ↑ СБС уразили два протичовнові літаки Ту-142 в Таганрозі. Militarnyi. Процитовано 30 травня 2026.
  22. ↑ Уражені СБС Ту-142 перебували на зберіганні з 2011 року. Їх перемістили впродовж місяця. Militarnyi. Процитовано 30 травня 2026.
  23. ↑ Hoyle, Craig. World Air Forces 2026. FlightGlobal. Процитовано 12 січня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  24. ↑ Indian Navy bids farewell to Tu-142M aircraft after 29 years of service. Hindustan Times (англ.). 29 березня 2017. Процитовано 28 травня 2026.

Література

  • Spinardi, Graham. From Polaris to Trident: the Development of US Fleet Ballistic Missile Technology. — Cambridge, UK : Cambridge University Press, 1994. — ISBN 978-0-521-41357-2.
  • Gordon, Yefim; Miller, Jay; Rigmant, Vladimir. Tupolev Tu-95/-142 "Bear": Russia's Intercontinental-range Heavy Bomber. — Hinckley, UK : Midland Publishin, 1998. — ISBN 978-1-85780-046-3.
  • Donald, David; Lake, Jon. The Encyclopedia of World Military Aircraft. — New York : Barnes & Noble, 2000. — ISBN 0-7607-2208-0.
  • Eden, Paul. The Encyclopedia of Modern Military Aircraft. — London : Amber Books, 2004. — ISBN 1-904687-84-9.
  • Gordon, Yefim. Tupolev Tu-95/-142. — North Branch, Minnesota : Specialty Press, 2005. — ISBN 978-1-932525-00-7.
  • Gordon, Yefim; Davison, Peter. Tupolev Tu-95 Bear. — North Branch, Minnesota : Specialty Press, 2006. — ISBN 978-1-58007-102-4.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).