YaChudo

Аволіція

Переглядів: 0. Оновлено 27.10.2026.

Аволі́ція (англ. avolition), або амотива́ція (англ. amotivation), як симптом різних форм психопатології — це зниження здатності ініціювати та наполегливо продовжувати самоспрямовану цілеспрямовану діяльність.[1][2] Діяльність, яка зазвичай занедбується, включає повсякденні справи, хобі, відвідування роботи чи навчального закладу, а найпомітніше — участь у соціальній взаємодії. Людина з аволіцією може тривалий час залишатися вдома, не шукаючи роботи та уникаючи спілкування з однолітками. Цей стан належить до розладів зниженої мотивації.

Психопатологія

Люди з аволіцією часто виявляють бажання виконати певні завдання, проте не мають змоги ініціювати поведінку, необхідну для їхнього завершення. Найчастіше аволіція розглядається як симптом іншого розладу, але також може трактуватися як первинне клінічне порушення (або співіснуючий вторинний розлад) у структурі розладів зниженої мотивації. У 2006 році Національний інститут психічного здоров'я США (NIMH) визначив аволіцію як негативний симптом шизофренії;[3] вона також спостерігається у пацієнтів із біполярним афективним розладом або як наслідок психологічної травми.

Аволіцію іноді помилково ототожнюють з іншими подібними симптомами, які також впливають на мотивацію, такими як абулія, ангедонія, асоціальність або глибока загальна байдужість. Зокрема, абулія також виражається в обмеженні мотивації та ініціативи, проте характеризується нездатністю ставити цілі або приймати рішення і вважається окремим розладом зниженої мотивації.[4] Для забезпечення ефективного лікування необхідно виявити першопричину аволіції та правильно диференціювати її від інших симптомів, навіть якщо вони відображають схожі аспекти психічного захворювання.

Соціальні та клінічні наслідки

Наслідком аволіції найчастіше стає соціальний дефіцит. Нездатність ініціювати та здійснювати цілеспрямовану діяльність створює численні перешкоди для пацієнта: руйнуючи взаємодію як зі знайомими, так і з незнайомими людьми, вона ставить під загрозу його соціальні зв'язки. Якщо аволіція є проявом тяжкого психічного розладу, пацієнти, за власними свідченнями, повідомляють про фізичну та ментальну неспроможність започатковувати й підтримувати стосунки, працювати, їсти, пити або навіть спати.[5]

З клінічної точки зору людину з аволіцією буває важко залучити до активної участі у психотерапії. Пацієнти також стикаються зі стресом від необхідності прийняття психічного захворювання та стигмою, яка часто супроводжує такий діагноз і його симптоми. Щодо шизофренії Американська психіатрична асоціація у 2013 році зазначила, що наразі «не існує методів лікування первинних негативних симптомів із доведеною ефективністю»[6] (включно з аволіцією). З огляду на хронічний характер захворювання, відсутність перспективи повного одужання може посилювати почуття безнадії як у пацієнтів, так і в їхнього оточення.

Лікування

Антипсихотичні препарати менш ефективні в лікуванні негативних симптомів шизофренії (зокрема аволіції), ніж позитивних симптомів.[7] Низькі дози амісульприду продемонстрували вищу ефективність порівняно з плацебо при терапії негативних симптомів. Механізм його дії полягає в блокуванні пресинаптичних дофамінових рецепторів, що спричиняє вивільнення дофаміну в синаптичну щілину.[8]

Порівняно з тренінгом соціальних навичок (SST), когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) показує більшу перспективність у корекції негативних симптомів шизофренії, зокрема аволіції.[9]

Згідно з публікацією 2015 року, арипіпразол може бути корисним для лікування синдрому апатії (аволіції), проте його роль та ефективність потребують подальшого вивчення в клінічних випробуваннях.[10] Дослідження 2022 року, у якому порівнювали арипіпразол з амісульпридом, виявило, що арипіпразол показав ефективність у зниженні негативних симптомів, тоді як амісульприд такого результату не продемонстрував.[11]

Згідно з дослідженням 2020 року, алкалоїд мітрагінін, що міститься в рослині кратом, потенційно може зменшувати прояви аволіції.[12]

Див. також

Примітки

  1. ↑ American Psychiatric Association (2013). Diagnostic and statistical manual of mental disorders (англ.) (вид. 5th). Arlington, VA: American Psychiatric Association. с. 818. doi:10.1176/appi.books.9780890425596. ISBN 978-0-89042-554-1.
  2. ↑ Lee, J. S.; Jung, S.; Park, I. H.; Kim, J. J. (2015). Neural Basis of Anhedonia and Amotivation in Patients with Schizophrenia: The Role of Reward System. Current Neuropharmacology (англ.). 13 (6): 750—759. doi:10.2174/1570159x13666150612230333. PMC 4759314. PMID 26630955.
  3. ↑ Castonguay, L.; Oltmanns, T. (2013). General Issues in Understanding and Treating Psychopathology. Psychopathology: From Science to Clinical Practice (англ.). New York: Guilford Publications. с. 5—6. ISBN 978-1-4625-2881-3.
  4. ↑ Marin, R. S.; Wilkosz, P. A. (2005). Disorders of diminished motivation (PDF). The Journal of Head Trauma Rehabilitation (англ.). 20 (4): 377—388. doi:10.1097/00001199-200507000-00009. PMID 16030444. Архів оригіналу за 11 серпня 2015. Процитовано 11 жовтня 2026.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  5. ↑ Morrison, B. (2012). Suicide: Disease, Loneliness, Social Isolation, Suicide, Negative Thoughts .... У LeCroy, C. W.; Holschuh, J. (ред.). First Person Accounts of Mental Illness and Recovery (англ.). Hoboken, New Jersey: John Wiley & Sons, Inc. с. 53—57. ISBN 978-0-470-44452-8.
  6. ↑ Kring, A.; Smith, D. (2013). The Negative Symptoms of Schizophrenia. У Castonguay, L.; Oltmanns, T. (ред.). Psychopathology: From Science to Clinical Practice (англ.). New York, NY: Guilford Publications. с. 370—388. ISBN 978-1-4625-2881-3.
  7. ↑ Carson, Verna Benner (2000). Mental health nursing: the nurse-patient journey (англ.) (вид. 2nd). Philadelphia: W.B. Saunders. с. 638. ISBN 978-0-7216-8053-8. Архів оригіналу за 25 листопада 2016.
  8. ↑ Krause, M.; Zhu, Y.; Huhn, M.; Schneider-Thoma, J.; Bighelli, I.; Nikolakopoulou, A.; Leucht, S. (2018–10). Antipsychotic drugs for patients with schizophrenia and predominant or prominent negative symptoms: a systematic review and meta-analysis. European Archives of Psychiatry and Clinical Neuroscience (англ.). 268 (7): 625—639. doi:10.1007/s00406-018-0869-3. PMID 29368205.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  9. ↑ Elis, O.; Caponigro, J. M.; Kring, A. M. (2013–12). Psychosocial treatments for negative symptoms in schizophrenia: current practices and future directions. Clinical Psychology Review (англ.). 33 (8): 914—928. doi:10.1016/j.cpr.2013.07.001. PMC 4092118. PMID 23988452.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  10. ↑ Monga, V.; Padala, P. R. (2015). Aripiprazole for Treatment of Apathy. Innovations in Clinical Neuroscience (англ.). 12 (9—10): 33—36. PMC 4655898. PMID 26634180.
  11. ↑ Nielsen, Mette Ødegaard; Kristensen, Tina Dam; Borup Bojesen, Kirsten; Glenthøj, Birte Y.; Lemvigh, Cecilie K.; Ebdrup, Bjørn H. (17 березня 2022). Differential Effects of Aripiprazole and Amisulpride on Negative and Cognitive Symptoms in Patients With First-Episode Psychoses. Frontiers in Psychiatry (англ.). 13. doi:10.3389/fpsyt.2022.834333. PMC 8969108. PMID 35370857.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  12. ↑ Johnson, L. E.; Balyan, L.; Magdalany, A.; Saeed, F.; Salinas, R.; Wallace, S.; Veltri, C. A.; Swogger, M. T.; Walsh, Z.; Grundmann, O. (2020). The Potential for Kratom as an Antidepressant and Antipsychotic. The Yale Journal of Biology and Medicine (англ.). 93 (2): 283—289. PMC 7309668. PMID 32607089.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).