АК-630

АК-630
АК-630
Тип	Автоматичний зенітно-артилерійський комплекс
Походження	СРСР
Історія використання
На озброєнні	1976 — по т.ч.
Оператори	ВМФ СРСР; ВМФ Росії; ВМС України; ~ 20 країн
Історія виробництва
Розроблено	1063—1976
Виробник	Туламашзавод
Характеристики
Вага	1000 кг (АК-630); 1850 кг (АК-630М)
Вага снаряду	0,39 кг
Калібр	30 мм
Стволи	6
Дія	газовідвідна роторна гармата
Підвищення	–12 °/+88 °
Траверс	360°
Темп вогню	5000 пострілів за хвилину
	Дальність вогню
Ефективна	4 км
Максимальна	8,1 км (по балістичній траєкторії)
	АК-630 у Вікісховищі

АК-630 — радянська корабельна автоматична артилерійська установка калібру 30 мм з одним шестиствольним обертовим автоматом АО-18.

У назві комплексу літери «АК» означають «артилерійський комплекс», цифра «6» вказує на кількість стволів, а «30» — калібр. Установка призначена для самооборони кораблів. Вона може використовуватися для ураження повітряних цілей на похилій дальності до 4000 метрів та легких надводних сил противника на дистанціях до 5000 метрів.

Історія створення

Розробка артилерійської установки АК-630 (індекс А-213) розпочалася в 1963 році. Перший прототип був виготовлений у 1964 році, а випробування самої гармати тривали до 1966 року. Повноцінні випробування всього комплексу разом з радіолокаційною системою управління МР-123 «Вимпел» продовжувалися до 1976 року, коли АК-630 офіційно прийняли на озброєння ВМФ СРСР.^[1]

Серійне виробництво установки почалося в 1969 році на Тульському машинобудівному заводі. У 1979 році на озброєння прийняли модернізований варіант АК-630М (індекс А-213М).^[1]

Конструкція

АК-630 складається з артилеріюської установки А-213 (з шестиствольним автоматом АО-18) та системи управління озброєння МР-123 «Вимпел».

Гармати

Зенітний автомат АО-18 має блок зі шести стволів, які обертаються під дією порохових газів. Це дозволило реалізувати просту та надійну систему паралельного перезаряджання кожного зі стволів. Скорострільність — 5000 пострілів на хвилину.

Живлення автомата патронами здійснюється за допомогою сталевої стрічки. У початковому варіанті стрічка вкладалась у плоский магазин ємністю 2000 патронів. Наприкінці 70-х років для зменшення загальної маси установки система була модернізована. При цьому замість плоского магазина був установлений круглий такої ж ємності. Крім того, в барбеті був змонтований додатковий бункер на 1000 патронів.

Наведення на ціль здійснюється за допомогою електрогідравлічних приводів. У горизонтальній площині система може обертатись на 360°, вертикальне наведення можливе в межах від -12° до +88°.

Охолодження стволів АК-630 відбувається за допомогою замкнутої системи, в якій циркулює вода.

Система управління вогнем

Управління стрільбою здійснюється дистанційно за допомогою системи МР-123 «Вимпел». Її РЛС може також використовуватись як РЛС загального спостереження. Система дозволяє керувати вогнем двох 30-мм або 30-мм і 57-мм установок одночасно. Система включає також оптоелектронний (телевізійний) канал і може працювати в повністю автоматичному режимі без участі оператора.^[1]

Після модернізації наприкінці 70-х років система «Вимпел» могла керувати вогнем 30-мм та 76-мм установок.

Можливості системи:^[1]

Дальність виявлення і супроводу повітряних цілей — до 4000 м
Дальність виявлення і супроводу надводних цілей — до 5000 м
Телевізійна система здатна виявляти кораблі класу «торпедний катер» на відстані до 75 км та повітряні цілі розміром з винищувач — до 7000 м

У разі пошкодження радіолокаційного каналу або при стрільбі по берегових цілях та плаваючих мінах можливе ручне наведення з оптичних постів.^[1]

Система МР-123 забезпечує високу автоматизацію процесу виявлення, супроводу та стрільби, що було важливо для ефективної протиракетної оборони кораблів.^[1]

Боєприпаси

До бойового комплекту артилерійських установок АК-630 та АК-306 входять два типи пострілів:

Осколково-фугасний запалювальний снаряд ОФ-84 — маса 0,39 кг, маса вибухової речовини 48,5 г, підривач А-498К. Модифікація снаряда ОФ-84 має позначення ОФЗ.
Осколково-трасувальний снаряд ОР-84 — маса 0,39 кг, маса вибухової речовини 11,7 г, підривача немає. Маса патрона становить 832–834 г, довжина патрона — до 293 мм. Маса гільзи — близько 300 г. Використовується порох марки 6/7ФЛ.

Тактико-технічні характеристики

Джерела даних:^[1]^[2]

Тип зброї: 6-ствольна автоматична гармата
Калібр — 6×30-мм
Довжина ствола, калібрів — 54
Скорострільність, пострілів / хв — 4000-5000
Максимальний кут піднесення, град. — 88
Швидкість наведення у вертикальній площині, град. / С — 50
Швидкість наведення в горизонтальній площині, град. / С — 70
Ефективна дальність стрільби, км — 4 (максимальна ефективність до 1 км), балістична 8,1 км
Досяжність по висоті, м — 4000
Тип снаряда — ОФ, ОТ
Маса снаряда, кг — 0,39
Кількість готових до стрільби пострілів — 2000
Маса артустановки, т — 1,85

Варіанти та модифікації

На основі базової установки АК-630 було розроблено кілька варіантів і модифікацій:^[1]^[2]

АК-630 (індекс А-213) — базовий варіант, прийнятий на озброєння у 1976 році. Шестиствольна установка з автоматом АО-18, системою управління МР-123 «Вимпел» та боєзапасом 2000 снарядів.

АК-630М (індекс А-213М) — модернізований варіант, прийнятий на озброєння у 1979 році. Основні відмінності стосуються барабанного магазину замість стрічкового та деяких удосконалень в системі живлення.

АК-306 (індекс А-219) — полегшена версія для малих кораблів, катерів, повітряних подушок та екранопланів. Прийнята на озброєння у 1980 році. Відрізняється електричним приводом автоматики (замість газового), відсутністю радара та лише оптичним наведенням. Боєзапас — 500 патронів. Використовувалася переважно як зброя для ураження надводних цілей.

АК-630М1-2 «Рой» — спарений варіант з двома блоками по шість стволів (загальна скорострільність до 10 000 постр./хв). Розроблявся у 1983–1989 роках. Міг встановлюватися на місця стандартних АК-630. Був побудований лише один зразок, встановлений на ракетному катері П-44 (проєкт 206.6). У серійне виробництво не запускався через появу ракетно-артилерійських комплексів.

3М87 «Кортик» — ракетно-артилерійський комплекс ближньої оборони. Містить дві шестиствольні гармати АО-18 та вісім пускових установок зенітних ракет 9М311. Прийнятий на озброєння у 1989 році. Використовувався на важких кораблях, зокрема на авіаносці «Адмірал Кузнецов», крейсері «Адмірал Нахімов» та фрегатах типу «Неустрашимий».

«Палаш» / «Пальма» — подальший розвиток ракетно-артилерійського комплексу (1990-ті роки). Використовує два блоки АО-18КД та вісім ракет (можливе використання різних типів, зокрема «Ігла», «Стінгер», «Містраль» або лазерно-керованих «Сосна-Р»). Пропонується на експорт, але в значних кількостях не вироблявся.

H/PJ-13 — китайська модернізована версія АК-630М. Головна зовнішня відмінність — стелс-башта. Замість російської РЛС МР-123-02 встановлено модифікований радар Type 347, електрооптичну систему ZGJ-1B та систему управління вогнем ZFJ-1A китайського виробництва. Для покращення протиракетних можливостей розроблено снаряд типу БПС^[3].

Також існує значна кількість сучасних проєктів модернізації старих АК-630 шляхом додавання ракетних блоків по боках установки (переважно для експортних постачань).

Використання

Зенітні установки АК-630 розміщувались на кораблях ВМФ СРСР, а також постачались у близько 20 країн.

Планувалося, що установки АК-630М будуть встановлені на українські ракетні катери типу «Веспа» (станом на 2018 рік).^[4]

Бойове застосування

Під час російсько-української війни установки АК-630 та її модифікації (зокрема АК-630М і АК-630М2 «Дует») активно використовувалися російським флотом для захисту кораблів від українських морських дронів типу «Magura V5» та інших БПЛА.

Однак бойове застосування показало низьку ефективність системи проти сучасних малорозмірних, низьколетючих і швидких морських дронів. У кількох задокументованих випадках екіпажі російських кораблів відкривали вогонь з АК-630, але не змогли вразити ціль. Найвідоміший приклад — атака українських FPV-дронів на малий ракетний корабель проєкту 21631 «Буян-М» в серпні 2025 року. Корабель був оснащений спареною установкою АК-630М2 «Дует», проте не зміг ефективно відбити атаку.

Через недостатню ефективність на кораблях росіяни почали масово знімати АК-630 і використовувати їх як стаціонарні або мобільні зенітні точки на суші:

На вантажівках КамАЗ у тимчасово окупованому Криму та Херсонській області (фіксується з початку 2025 року).^[5]

Ефективність

АК-630 створювалася в 1970-х роках переважно для боротьби з протикорабельними ракетами, що летять на відносно великій висоті та з високою швидкістю. Система погано пристосована до перехоплення малої, малопомітної, низьколетючої цілі, яка рухається по поверхні води, особливо вночі або в умовах роєвої атаки. Відсутність сучасних снарядів з програмованим підривом і застаріла система управління вогнем суттєво знижують її можливості в сучасних умовах.^[6]^[5]

Одним із показових епізодів стала атака 16–17 травня 2026 року на патрульний корабель проєкту 10410 «Светляк» у районі порту Каспійськ (Дагестан). Під час атаки українським ударним дроном екіпаж корабля вів інтенсивний вогонь з установки АК-630М. За оцінками російських військових каналів, було випущено кілька черг (близько 700 пострілів), проте дрон все одно влучив у кормову частину корабля біля самої установки. Російські аналітики зазначили, що блок стволів АК-630 був ще гарячим на момент влучання.^[7]^[8]