YaChudo

Інсигнії

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

Ґирлиґа і ціп фараона Тутанхамона, XIV ст. до н. е.

Інси́гнії (лат. insignia, множина від insigne — «знак, символ») — найчастіше дорогоцінні предмети, що є ознаками влади (атрибутами державності), гідності, спеціальної відзнаки. Близьким за значенням терміном є клейноди.

Інсиґнії були відомі ще за часів єгипетських фараонів (ґирлиґа і ціп).

Інсигнії римських імператорів, запозичені, як припускають, у етрусків, складалися з золотої корони, крісла слонової кістки і 12 лікторів, що супроводжували монархів. Ці інсиґнії збереглися і в Римській республіці, й були знаками розрізнення консулів та інших вищих магістратів.

Інсигнії імператорів Священної Римської імперії представляли повний комплект верхнього і нижнього одягу: широка стола, пояс, панчохи, сандалі і рукавички, корона, скіпетр і держава; сюди належали також 3 мечі, скриня мощей і Євангеліє. Окремі частини священно-римських інсиґній відносяться до різних часів, виткані й вишиті частини — робота сицилійських сарацинів, як, наприклад, чудова мантія 1133 року. 1424 року інсиґнії віддані у вічне зберігання місту Нюрнбергу; з початку XX століття вони зберігалися у Відні.

Інсигніями також називають зовнішні відзнаки релігійних орденів та інших організацій, що претендують на якесь (найчастіше на «таємне») значення та місію. У Папи Римського — тіара[1]

В Україні інсігнії чи клейноди відомі з археологічних розкопок ще з Кам'яної доби як кам'яні булави та топірці. У княжу добу князівськими інсігніями були знамена, зброя, печатки, оздоблені різними варіантами тризуба. У козацьку добу інсігніями-клейнодами були корогви, булави, пірначі, бунчуки, гербові печатки, сурми, литаври. Вище духівництво має за інсігнії митру, патериці, панагії.[2]

Примітки

  1. ↑ http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part4.pdf Інсиґнії ] [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 545. — 1000 екз.
  2. ↑ М.Міллер (1994). Інсігнії. У В.Кубійович (ред.). Енциклопедія Українознавства (укр.). Т. 3. Львів: Наукове товариство імені Шевченка. с. 870.

Див. також

Джерела та література

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).