YaChudo

Імброс

Переглядів: 0. Оновлено 31.10.2026.

Імброс
Ґекчеада
грец. Ίμβρος
тур. Gökçeada (заст. тур. İmroz)
Селище Зейтинлі (Айос-Теодорос), батьківщина Варфоломія I
Карта
Місцезнаходження острову в Егейському морі
Місцезнаходження острову в Егейському морі
Місцезнаходження острову в Егейському морі
Географія
40°09′ пн. ш. 25°50′ сх. д. / 40.150° пн. ш. 25.833° сх. д.
МісцерозташуванняЕгейське море
АкваторіяЕгейське море, Gulf of Sarosd Редагувати інформацію у Вікіданих
Група островівThracian Sporadesd Редагувати інформацію у Вікіданих
Площа279  км² 
Довжина29,5 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Ширина13 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Найвища точка672 м
Країна
Туреччина
Регіонпровінція Чанаккале
Адм. одиницяГьокчеада Редагувати інформацію у Вікіданих
Населення9440 осіб[1] (2019)
Вебсайтgokceada.gov.tr Редагувати інформацію у Вікіданих
Імброс Ґекчеада. Карта розташування: Туреччина
Імброс Ґекчеада
Імброс
Ґекчеада
Імброс
Ґекчеада (Туреччина)
Мапа
CMNS: Імброс у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Імброс (грец. Ίμβρος, заст. тур. İmroz), також Ґекчеада (тур. Gökçeada) — острів в північній частині Егейського моря, біля західних берегів Галліпольського півострова при вході в Саронічну затоку, що належить Туреччині. В адміністративному відношенні утворює округ Ґекчеада, що є частиною ілу Чанаккале.

Географія і населення

Є найбільшим островом Туреччини. На півострові Авляка (Інджірбурну, тур. İncirburnu) знаходиться найбільш західна точка Туреччини. Має площу 279 км². Складений кристалічними породами. Вкритий здебільшого чагарниковою рослинністю. Згідно з проведеним в 2019 переписом, населення становить 9440, серед яких 6229 людини мешкає в столиці острова[1] — Чинарлі (грецьке Панайя Баломени), а 1621 в сільській місцевості. Більшість населення складають турки, через інтенсивну еміграцію, на острові залишилось лише 250 греків. На острові розвивається туристична галузь, рибальство, вирощуванням олив та виноробство.

У міфології

Етіон, володар Імброса, також згадується в «Іліаді». Він купує полоненого сина Пріама, Лікаона, і повертає його батькові[2]. Гомер також пише, що Гера та Гіпнос залишають Лемнос та Імброс, прямуючи до гори Іда[3]. Гомер згадує Імброса в «Іліаді» й в інших випадках. Імброс згадується в гомерівському гімні, присвяченому Аполлону. Аполлоній Родоський також згадує Імброс в першій книзі свого твору «Аргонавтика»[4].

Історія

Античність

Спочатку тут оселилися тирсени, на що вказують результати археологічних розвідок — виявлено надмогильну стелу та фрагменти посудин з написами близькоспорідненою етруською мовою, які датуються VII–VI ст. до н.е.[5] Наступними мешканцями Імбросу були пеласги[6], які поклонялися Кабірам та Гермесу як богу розмноження в ітифалічній формі, звідки, як вважається, походить його карійський епітет «Ιμβραμος»[7][8].

Для стародавніх греків Імброс був також священним для Гефеста, що з'являється на стародавніх монетах Імбросу. Імбріоти також поклонялися ітифалічному божеству Орфан, культ якого був перейнятий афінянами після завоювання острова, хоча він ніколи не став таким важливим в Афінах, як на Імбросі[9].

У 511 або 512 році до н. е. острів був захоплений перським полководцем Отаном[10]. Мільтіад Молодший завоював острів після битви при Саламіні; афінську колонію було засновано близько 450 року до н. е., за часів Першого Афінського союзу, і утримувалася Афінами (з короткими винятками) протягом наступних 600 років. У класичній античності Імброс був афінською клерухією, колонією, поселенці якої зберегли афінське громадянство; хоча, оскільки імбріоти фігурують в афінських списках данини, можливо, існував поділ з місцевим населенням. Імбрійські містерії були одним із таємних релігійних обрядів Стародавньої Греції (подібним до Елевсінських містерій), але про них відомо дуже мало[11].

Фукідід у своїй «Історії Пелопоннеської війни» описує колонізацію Імбросу[12], і в кількох місцях своєї розповіді згадує внесок імбріотів у підтримку Афін під час різних військових дій. Він також розповідає про втечу афінської ескадри на Імброс[13]. Під час Союзницької війни 357–355 рр. до н. е. хіосці, родосці та візантійці напали на Імброс[14].

Разом з Афінами острів увійшов до складу Римської республіки. Наприкінці II століття за панування римського імператора Септимія Севера став «незалежним»[15].

Візантійська доба

Після поділу Римської імперії острів залишився у складі провінції Македонія Перша діоцезу Македонія Іллірійської префектури. З 842 року Імброс увійшов до феми Егейського моря. З 1005 року на острові виникла генуезька громада. Після Четвертого хрестового походу 1204 року увійшов до Латинської імперії, але невдовзі його було відвойовано Нікейською імперією.

Руй Гонсалес де Клавіхо, посол Генріха III, короля Кастилії, до двору Тимуридів, подорожував Егейським морем під час свого посольства до Самарканда у 1403–1406 роках, зазначив, що острів перебуває під владою візантійців.

Османська доба

Невдовзі після падіння Константинополя в 1453 році візантійські війська на Імбросі покинули острів, а населення стало підданим Османів. Михайло Крітобулос, провідний імврієць, а згодом літописець Мехмеда II, організував і сприяв мирній здачі острова османам. В обмін на податки та лояльність острову було надано певний рівень відносної автономії з управлінням під керівництвом місцевої особи. У 1479 році острів остаточно перейшов під правління Османської імперії. Османи, видаючи кануннаме та встановлюючи місцевих мусульманських правителів, намагалися інтегрувати повністю православне грецьке населення. З 1533 року Імброс став частиною еялету Архіпелаг. Населення жило скромним життям у натуральному господарстві та не брало участі у потрясіннях, наприклад, у Грецькій війні за незалежність (1821-1832). 1864 року з перетворення еялет Архіпелаг на вілаєт Імброс отримав статус кази (округу). З 1870-х років тут почалося добування бурого вугілля.

Новітній час

На початку XX століття 97,5 % населення острова складали греки. У 1912 році під час Першої Балканської війни грецький флот захопив острів. На той час на Імбросі була абсолютна більшість грецького населення, що становило 8506 осіб[16]. Після Балканських війн Греція збиралась приєднати острів, але через тиск Великої Британії та інших Європейських країн, враховуючи стратегічне положення острова при вході в Дарданели, острів залишився в складі Османської імперії. Після підписання Афінського договору в 1913 році Імброс залишився у складі Османської імперії.

У 1915 році під час Першої світової війни Імброс було захоплено військами Антанти. Він відіграв важливу роль як перевалочний пункт для союзних Середземноморських експедиційних сил до та під час вторгнення на Галліполійський півострів. На острові було побудовано польовий шпиталь, аеродром, адміністративні та складські будівлі. Зокрема, багато солдатів АНЗАК (Австралійського та Новозеландського армійського корпусу) базувалося на Імбросі під час Галліполійської кампанії, а острів використовувався як авіаційна та військово-морська база АНЗАК, британськими та французькими військами проти Османської імперії. Штаб генерала Яна Гамільтона знаходився на Імбросі.

1918 року біля Імбросу відбулася морська битва між британським і османськими флотами, в якій перемогу здобули британці. Після Першої світової війни по Севрському мирному договору Греція отримала острів, але після Греко-турецької війни в 1923 вже з Турецькою республікою, під головуванням Кемаля Ататюрка була підписана Лозаннська мирна угода, за якою Імброс повертався Туреччині. Тим не менше з островів Імброс і Тенедос утворювався особливий адміністративний район, і вони виключались з програми обміну населенням між Грецією та Туреччиною. Грецькому населенню гарантувалось право на свободу мови, віросповідання і навчання на грецькій. Але Туреччина послідовно проводила політику зменшення грецького самоуправління на острові, в 1926 прийняв закони, які фактично ліквідували права національних меншин в країні.

Вже у 1923 був розпущений вибраний уряд острова, а 1500 втікачам з острова, які на той час мешкали в Салоніках і на Лемносі, було перешкоджено в повертанні додому. В 1926 всі географічні назви острова були змінені на турецькі. У 1927 році скасовано місцеве самоврядування і закриті грецькі школи. Знов відкриті в 1952–1953, вони були остаточно закриті в 1964. В 1943 разом з іншими православними ієрархами був заарештований митрополит Імброса і Тенедоса, а землі афонських монастирів на острові були конфісковані. Неодноразово підпадали під арешти мер і міські радники. В 1964–1984 більша частина земель на острові була передана під потреби армії та поліції (була відкрита тюрма). В 1974 в ніч турецького вторгнення на Кіпр був сплюндрований православний собор в Кастро. В березні 1993 була розграбована нова будівля собору. З липня 1993 офіційно проводиться переселення турків із материка. Все це призвело до інтенсивної еміграції грецького населення, яке в 1970 вже становило лише 40 %. В той час як в 1964 на острові мешкало 7000 греків і 400 турецьких чиновників. На сьогодні грецьке населення на острові складає лише мала кількість старців.

Пам'ятки

Серед архітектурних пам'яток острова — середньовічний замок в Калекеї (Кастро). На південь від Тепекею (Агридії) знаходиться згаслий вулкан — найвища точка острова.

Відомі люди

У селищі Зейтинлі-кею (Айос-Теодорос) в 1940 народився Вселенський Патріарх Варфоломій I (мирське ім'я — Димитріос Архонтоніс).

Демографія

Демографічні зміни

   Турки
   Греки
Town & Villages 1927 1970 1975 1980 1985 1990 1997 2000
Çınarlı (Panaghia Balomeni) - - 3578 615 3806 342 4251 216 767 70 721 40 553 26 503 29
Bademli (Gliky) - - 66 144 1 57 40 1 13 34 29 22 15 15 15 13
Dereköy (Shinudy) - - 73 672 391 378 319 214 380 106 99 68 82 40 68 42
Eşelek - - - - - - - - - - - - - - 152 -
Fatih - - - - - - - - 3962 45 4284 32 4135 21 4180 25
Kaleköy (Kastro) - - 38 36 24 - - 128 94 - 105 - 90 - 89 -
Şahinkaya - - - - - - - - - - 168 - 107 - 86 -
Şirinköy - - - - - - - - - - - - - - 189 -
Tepeköy (Agridia) - - 3 504 4 273 2 193 1 110 75 2 2 39 2 42
Uğurlu - - - - - - - - 460 - 490 - 466 - 401 -
Yenibademli - - - - - - - - 416 - 660 - 628 - 581 -
Yenimahalle (Evlampio) - - 182 143 162 121 231 81 359 59 970 27 2240 25 2362 27
Zeytinli (Aghios Theodoros) - - 30 507 15 369 36 235 72 162 25 130 12 82 12 76
TOTAL 157 6555 3970 2621 4403 1540 4879 1068 6524 586 7626 321 8330 248 8640 254

Примітки

  1. ↑ а б Gökçeada Nüfusu - Çanakkale (Населення Гекчеада - Чанаккале). Nufusu.com (тур.). 2019. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 28 серпня 2020.
  2. ↑ Homer, The Iliad, Book XXI
  3. ↑ Homer, The Iliad, Book XIV
  4. ↑ Apollonius Rhodius, Argonautica, Book 1
  5. ↑ Яцемирский С. А. Язык надписи лемносской стелы в сравнительном освещении // Аспекты компаративистики. Т. 1. / под ред. Смирнова И. С. М., 2005: 317
  6. ↑ Hdt. V.26; VI.136
  7. ↑ Strabo, Geography.
  8. ↑ Stephanus of Byzantium, Ethnica, § I331.14
  9. ↑ Parker, Robert (1994). "20: Athenian Religion Abroad". In Robin Osborne; Simon Hornblower (eds.). Ritual, Finance, Politics. Oxford: Oxford University Press. pp. 345–6. ISBN 978-0-1981-4992-7
  10. ↑ Larcher, Pierre Henri; Cooley, William Desborough (29 December 1844). "Larcher's Notes on Herodotus, historical and critical comments on the History of Herodotus, with a chronological table; [Translated] from the French". London, Whittaker. p. 105
  11. ↑ Initiation into the Mysteries of the Ancient World, p. 38, at Google Books
  12. ↑ Thucydides, History of the Peloponnesian War, Book VII
  13. ↑ Thucydides, History of the Peloponnesian War, Book VIII
  14. ↑ "Diodorus Siculus, Library, Book XVI, chapter 21". www.perseus.tufts.edu
  15. ↑ Oxford Classical Dictionary: "Imbros"
  16. ↑ Ίμβρος και Τένεδος, δύο ξεχασμένα ελληνικά νησιά (1910–1930), p.23

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).