YaChudo

Іларіо Доріа

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Іларіо Доріа
 
Народження:
Генуезька фортеця Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна: Генуезька республіка
Східна Римська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід:Доріа Редагувати інформацію у Вікіданих
Шлюб:Zampia Palaiologinad Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти:Manfredla Doriad Редагувати інформацію у Вікіданих

Іларіо Доріа (грец. 'Ιλαρíων Tóρια, трансліт. Hilarion Toria[1]; ? — прибл. 1424) — візантійський придворний чиновник, дипломат і перекладач генуезького походження. Став впливовим за правління імператора Мануїла II завдяки шлюбу зі зведеною сестрою імператора Зампією Палеолог та був призначений месазоном, однією з найвищих посад в імперській адміністрації. Мав блискучу кар'єру візантійського дипломата в Західній Європі працював з Папою Боніфацієм IX над (зрештою невдалими) планами організації хрестового походу та відвідав Річарда II, який, можливо, посвятив його у лицарі. 1423 року його викрили у змові з сином Мануїла, Димитрієм Палеологом, що змусило разом з поплічниками втікати до Угорщини, де Доріа невдовзі помер.

Ранні роки

Родом з Генуї, з благородного роду Доріа. Його матір'ю була Ізабелла Сальвайго[2]. Більшу частину своїх ранніх років прожив у генуезькій колонії Каффа в Криму[1]. 1386 року вперше відвідав Візантійську імперію в рамках дипломатичної місії з проханням про допомогу проти Золотої Орди[1].

У квітні 1392 року перейшов з католицизму у православ'я[3], ймовірно, у зв'язку зі своїм шлюбом з принцесою Зампією Палеолог, незаконнонародженою дочкою імператора Іоанна V Палеолога. Завдяки шлюбу з Зампією Доріа став зятем тодішнього імператора Мануїла II Палеолога[4]. Він швидко піднявся кар'єрними сходами візантійського суспільства та за Мануїла отримав придворний титул месазона[5][6], одну з найвищих посад в імперській адміністрації[6]. Наприкінці 1390-х та на початку 1400-х років служив месазоном разом із Димитрієм Палеологом Гуделем[7].

Кар'єра

Візантійський дипломат

Після перемоги Османської імперії над хрестоносцями в битві при Нікополі 25 вересня 1396 року папа Боніфацій IX активізував спроби залучити західну допомогу для Візантійської імперії. Він відправив свого прелата Паоло де Біленчі, титулярного єпископа Халкедону, проповідувати заклик до хрестового походу у всій Європі[8]. 1397 року Мануїл відправив Доріа на захід[9], щоб допомогти в цих зусиллях і пояснити загрози, що стоять перед імперією[8]. Спочатку Доріа прибув до Флоренції, де не мав особливого успіху, оскільки Мануїл не погодився надати Флоренції жодних комерційних привілеїв. Потім вирушив до Риму, щоб співпрацювати з папством[6]. Він заручився отриманням деяких коштів, зібраних папством для допомоги Константинополю[5], але спроба організувати хрестовий похід зазнала невдачі після погіршення стосунків між Боніфацієм і Паоло. Потім папство залучило Доріа поїхати до Генуї та взяти гроші, які належали церкві[8].

Доріа залишався у Західній Європі до середини 1403 року, переважно жив в Італії та брав участь у різних дипломатичних місіях як представник Візантії. Його дружина Зампія залишалася в Константинополі протягом цього часу[9]. Взимку 1398 року відвідав різдвяні святкування, організовані Річардом II у Лічфілді, разом з іншими іноземними представниками й англійською знаттю[10]. Річард посвятив у лицарі одного з присутніх візантійських посланців, ймовірно, Дорію[11]. Доріа покинув Англію у січні 1399 року[11] і пізніше того ж року він знову був посланцем до Папи Боніфація IX[2]. Під час другого візиту до Боніфація папа доручив Дорії бути частиною комісії, яка подорожувала Італією та Англією, щоб зібрати гроші для можливого хрестового походу. Ця місія мало що дала; Доріа посварився з Паоло де Біленчі і в якийсь момент був звинувачений у відмиванні грошей[1]. У лютому 1401 року Доріа переклав на латину лист, написаний Мануїлом в Англії та адресований усім християнам[2].

28 жовтня 1403 року Мануїл прийняв делегацію від Енріке III Кастильського в Константинополі, гостинно приймаючи їх в імператорському палаці. Коли за кілька днів іспанські посланці попросили надати їм можливість побачити реліквії, якими так славився Константинополь, Мануїл із задоволенням погодився і призначив Дорію їхнім провідником. Доріа відвів їх до монастиря Святого Івана Петри, неподалік палацу, де вразив їх мозаїками, архітектурою та рукою Івана Хрестителя. Однак візит не виправдав очікувань, оскільки скринька, в якій зберігалася більшість інших реліквій, була замкнена; Мануїл пішов на полювання і залишив ключ своїй дружині, імператриці Олені Драгаш, яка забула відправити його до монастиря. Доріа повернувся з посланцями через за днів з другим візитом, цього разу з ключем, і показав їм решту реліквій[12].

30 жовтня 1418 року став свідком підписання оновленої угоди між Візантією та Венецією[1].

Змова та втеча до Угорщини

1421 або 1422 року Зампія Палеологіна Доріа, старша дочка Дорії та Зампії, вийшла заміж за османського принца та претендента Кучука Мустафу[4][9]. Цей шлюб, організований візантійським двором, можливо, засмутив і відчужив Доріа. 1423 року зафіксовано, що він вступив у змову з Димитрієм Палеологом, відомим бунтівним молодшим сином Мануїла. Характер змови незрозумілий, але вона була спрямована проти Мануїла та його співправителя та спадкоємця Іоанна VIII Палеолога і їх викрили у липні. Після викриття їхньої змови Доріа, Димитрій та їхні соратники знайшли притулок у Галаті, де Доріа мав генуезькі зв'язки. Після серії невдалих переговорів Мануїл прийняв деякі вимоги, висунуті Димитрієм, і призначив Дорію офіційним членом почту Димитрія, щоб заспокоїти їх[13].

Попру спробу Мануїла примиритися, Димитрій як повідомляється, мав намір втекти до двору султана Мурада II, але невдовзі вирішив вирушити до Угорщини в супроводі Дорії та зятя Дорії Георгія Ізаула[14] (можливо, це Георгій де Буондельмонті)[15]. Доріа супроводжував Димитрія або як дипломат, або як біженець[1]. Він відзначився на службі у короля Угорщини Сигізмунда й отримав диплом від короля у Вишеграді 18 січня 1424 року[4]. Доріа помер у якийсь момент під час свого перебування в Угорщині і, можливо, вже був мертвим на момент видачі диплома[1][6].

Діти

Мав щонайменше трьох дітей, усі доньки[9][16]. Принаймні дві з його дочок також були доньками Зампії[9].

  • Манфредіна Дорія вийшла заміж за вченого Івана Хрісолораса та мала з ним дітей[9][16]. Особистість матері Манфредіни є предметом суперечок; припускають, що вона була дочкою Зампії[1][16], незаконнонародженою чи від попереднього шлюбу[9].
  • Зампія Палеологіна Доріа, вийшла заміж за османського принца та претендента Кучука Мустафу у 1421 або 1422 році[4][9]. Візантійці подарували їй престижний, але порожній титул «Володарка Анатолії» (а не як очікувалося аміриса, «дружина еміра») після шлюбу[9][15].
  • Ще одна дочка, одружилася з Джорджем Ізаулом у 1421 або 1422 році[9].

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и Trapp, Erich; Beyer, Hans-Veit; Walther, Rainer; Sturm-Schnabl, Katja; Kislinger, Ewald; Leontiadis, Ioannis; Kaplaneres, Sokrates (1976—1996). «29091. Tóρια 'Ιλαρíων». Prosopographisches Lexikon der Palaiologenzeit (in German). Vienna: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften. ISBN 3-7001-3003-1.
  2. ↑ а б в Athanasopoulos, Panagiotis (2022). Translation Activity in Late Byzantine World: Contexts, Authors, and Texts (англ.). Walter de Gruyter GmbH & Co KG. с. 3. ISBN 978-3-11-067708-9.
  3. ↑ Cvetković, Miloš (2012). Ванбрачна деца царева династије Палеолога [The Illegitimate Children of Palaiologos Dynasty Emperors]. Византијски свет на Балкану I-II (серб.): 408—409. ISBN 978-86-83883-16-5.
  4. ↑ а б в г Ganchou, Thierry (2008). Ilario Doria, le gambros génois de Manuel II Palaiologos : beau-frère ou gendre?. Revue des études byzantines (French) . 66: 71—94. doi:10.3406/REBYZ.2008.3033.
  5. ↑ а б Çelik, Siren (2021). Manuel II Palaiologos (1350–1425) (англ.). Cambridge University Press. с. xxii, 208. ISBN 978-1-108-83659-3.
  6. ↑ а б в г Virgilio, Carlo (2015). Florence, Byzantium and the Ottomans (1439-1481). Politics and Economics (Дипломна робота PhD) (English) . University of Birmingham. pp. 51, 53, 56
  7. ↑ Kondyli, Fotini; Andriopoulou, Vera; Panou, Eirini; Cunningham, Mary B. (17 вересня 2016). Sylvester Syropoulos on Politics and Culture in the Fifteenth-Century Mediterranean: Themes and Problems in the Memoirs, Section IV (англ.). Routledge. ISBN 978-1-317-04731-5.
  8. ↑ а б в Ryan, Michael A. (2009). Byzantium, Islam, and the Great Western Schism. A Companion to the Great Western Schism (1378-1417) (англ.). BRILL. с. 202. ISBN 978-90-474-4261-5.
  9. ↑ а б в г д е ж и к л Ganchou, Thierry (2020). Zampia Palaiologina Doria, épouse du prétendant ottoman Muṣṭafā: un fils de Bāyezīd Ier (1421) ou de Meḥmed Ier (1422)?. Impératrices, princesses, aristocrates et saintes souveraines: De l'Orient chrétien et musulman au Moyen Âge et au début des Temps modernes (фр.). Presses universitaires de Provence. с. 133—167. ISBN 979-10-365-6145-0.
  10. ↑ Hamilton, Jeffrey (7 травня 2010). The Plantagenets: History of a Dynasty (англ.). Bloomsbury Publishing. ISBN 978-1-4411-0666-7.
  11. ↑ а б University of Birmingham Historical Journal (англ.). The University of Birmingham. 1970. с. 207.
  12. ↑ Harris, Jonathan (25 січня 2011). The End of Byzantium (англ.). Yale University Press. ISBN 978-0-300-16966-9.
  13. ↑ Philippides, Marios (3 вересня 2018). Constantine XI Dragaš Palaeologus (1404–1453): The Last Emperor of Byzantium (англ.). Routledge. ISBN 978-1-351-05540-6.
  14. ↑ Necipoğlu, Nevra (19 березня 2009). Byzantium Between the Ottomans and the Latins: Politics and Society in the Late Empire (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-87738-1.
  15. ↑ а б Trapp, Erich; Beyer, Hans-Veit; Walther, Rainer; Sturm-Schnabl, Katja; Kislinger, Ewald; Leontiadis, Ioannis; Kaplaneres, Sokrates (1976—1996). «29091. Tóρια 'Ιλαρíων». Prosopographisches Lexikon der Palaiologenzeit (in German). Vienna: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften. ISBN 3-7001-3003-1.
  16. ↑ а б в Nicol, Donald (1986). Studies in Late Byzantine History and Prosopography (англ.). Variorum Reprints. с. 66. ISBN 978-0-86078-190-5.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).