Ізяслав Мстиславич

	Ізяслав II Мстиславич; д.-рус. Изѧславъ Мстиславичь
	Ізяслав II МстиславичМозаїка станції «Золоті ворота» ; Київського метрополітену (1989)
Прапор	Великий князь Київський
1146 — 1149
Попередник:	Ігор II Ольгович
Наступник:	Юрій Долгорукий
1151 — 1154
Попередник:	Юрій Долгорукий
Наступник:	Ростислав I Мстиславич
Прапор	Князь курський
1127 — 1130
Попередник:	Ігор Ольгович
Наступник:	Гліб Ольгович
Прапор	Князь полоцький
1129 — 1132
Попередник:	Давид Всеславич
Наступник:	Святополк Мстиславич
Прапор	Князь переяславський
1132 — 1133
Попередник:	Юрій Долгорукий
Наступник:	В'ячеслав Володимирович
1142 — 1146
Попередник:	В'ячеслав Володимирович
Наступник:	Мстислав Ізяславич
Прапор	Князь володимирський
1135 — 1142
Попередник:	Андрій Добрий
Наступник:	Святослав Всеволодович
1146 — 1151
Попередник:	Святослав Всеволодович
Наступник:	Святополк Мстиславич
Народження:	бл.1097; Білгород
Смерть:	13 листопада 1154 (57 років); Київ
Поховання:	Федорівський монастир, Київ, Україна
Хрещене ім'я:	Пантелеймон
Рід:	Рюриковичі
Батько:	Мстислав Великий
Мати:	Христина Шведська
Шлюб:	1) Агнеса Гогенштауфен;; 2) Русудан
Діти:	Мстислав, Ярослав, Ярополк, Євдокія
	Медіафайли у Вікісховищі

Ізясла́в II Мстисла́вич, також Ізясла́в Благочестивий^[1] (д.-рус. Изѧславъ Мстиславичь; бл.1097 — 13 листопада 1154) — руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь Київський (1146—1149, 1151—1154). Найстарший син київського князя Мстислава Великого, онук Володимира Мономаха. Хрещене ім'я — Пантелеймон. Родоначальник волинсько-галицької династії Ізяславичів. Прадід короля Русі Данила Романовича.

Біографія

Народився близько 1090 року і майже все життя присвятив боротьбі за великокняжий київський стіл і об'єднання України-Русі в єдину могутню державу. Як свідчить історик Михайло Грушевський: «після смерті Мстислава боротьба йде з надзвичайною силою й завзяттям, особливо загострюючись у середині XII століття (1146—1162). Сили і запал були ще свіжі: Мстиславовичі, молодші Мономаховичі і дві старші лінії Святославичів… порушували в цій боротьбі небо і землю, бо й було задля чого — Київ ще був дійсно центром не тільки цілої України, а й цілої східної Європи…».

З 1135 по 1141 рік княжив у Володимирі, а в 1142—1146 роках — у Переяславі. В результаті Київського повстання 1146 року став Великим князем. У 1149 році Юрій Довгорукий, князь владимиро-суздальський, вигнав Ізяслава Мстиславича з Києва, але 1151 року той знову став Великим князем і князював зі своїм дядьком В'ячеславом Володимировичем до кінця свого життя.

Князювання Ізяслава в Києві (1146—1154, з перервами) пройшло майже в безперервній боротьбі з Юрієм Долгоруким, підтриманим чернігівськими Ольговичами та галицьким князем Володимирком Володаревичем. Ізяслав не раз звертався по допомогу до Угорщини й Польщі. В перебігу воєн він то втрачав, то здобував Київ. 1149 року Юрій Долгорукий розбив Ізяслава під Переяславом, і йому довелося тікати на Волинь, у володіння Мономаховичів. 1150 року він ненадовго повернувся до Києва. І лише 1151 року, нейтралізувавши галицького князя Володимирка Володаревича за допомогою свого брата Святополка, Ізяслав з десятитисячним угорським військом короля Гези ІІ підступив до Києва. Юрій Долгорукий утік на північ. Щоб надати легітимності своєму правлінню в Києві, Ізяслав у 1151 році зробив своїм співправителем старшого Мономаховича В'ячеслава Володимировича. В травні 1151 року Ізяслав завдав рішучої поразки Юрію Долгорукому на Перепетовому полі на р. Рута поблизу Києва. Ізяслав був досвідченим політиком і мужнім воїном, першим серед давньоруських князів послідовно спирався в державній діяльності на городян, користувався підтримкою київського віча, прагнув об'єднати під своєю рукою Південну Русь.

У боротьбі за Київ князь Ізяслав Мстиславич використовував, в тому числі і флот, вірніше, створену ним Дніпровську флотилію. Для цього він модернізував, як записано літописцем, «исхитриль лодьи дивно».

Нові лодії Мстислава ходили як під вітрилами, так і під веслами, гребці були повністю закриті бортами судна, а воїни (дружина) стояли на «помості», тобто на верхній палубі і могли вільно вести бойові дії. Така лодія мала два керма — попереду і ззаду — й могла ходити як вперед, так і назад, чи повертатися на місці. Лодії ці були, за сучасною кваліфікацією, типу річка — море і, по-суті, були новим етапом у вітчизняному суднобудуванні.

У ставленні Ізяслава Мстиславича до Церкви найкраще виявилася його національна та державницька свідомість. В той час попередній Митрополит Київський — грек Михайло, покинувши Київ, заборонив без себе правити в св. Софії. У 1147 році Ізяслав вивів давньоукраїнську церкву з прямого підпорядкування Константинополю. Він наказав зібрати всіх єпископів для обрання нового митрополита. Після довгої дискусії — правосильні єпископи робили це без благословення візантійського патріарха — більшістю голосів обрано на митрополита Климента Смолятича, ченця Зарубського монастиря. Про нього описано у літописі, складеному боярином Петром Бориславичем, що частково зберігся в Іпатіївському списку. Таким чином Ізяслав, прагнучи поновити велич Київської держави, поновлював церковну незалежність від Візантії.

Вперше Ізяслав випробував свою флотилію в бою, наприкінці квітня 1151 року при обороні переправ під Києвом під час наступу війська князя Юрія Довгорукого. «Билися, свідчить літописець, наїздили в насадах, брали в полон ці тих, а ті тих — Ізяслав не дозволяв їм перебрести».

Невдовзі князь Ізяслав помер у віці трохи більше 50-ти років 13 листопада 1154 року. Був похований на Пилипів день зранку в церкві св. Федора, «в отни ему монастыри»^[2].

Київський літопис дуже жалкує за ним, титулуючи його «вірним, христолюбивим, славним і великим князем». Літописець записав, що за ним плакала вся «руська земля».

Після смерті Ізяслава Мстиславича починається новий етап княжих міжусобиць, який призвів до занепаду політичного значення Києва.

Двір в Києві, пов'язаний з Ізяславом

У 1146 році кияни цілували хрест (присягали на вірність) Ігорю Ольговичу в Угорському. Це опосередковано говорить про існування там княжого двору, який прямо згаданий вже під 1151 роком. Цього року Ізяслав Мстиславич запросив В'ячеслава Володимировича бути своїм співправителем у Києві — при цьому Вячеслав сів у Великому дворі, а Ізяслав на дворі під Угорським. У 1154 році Ростислав Мстиславич, новий співправитель Вячеслава, після смерті цього останнього в'їздить на Ярославів двір — вочевидь до цього він мешкав у дворі під Угорським. Під 1151 роком літопис також згадує якісь Угорські ворота — можливо вони були частиною фортифікацій Угорського. М. І. Петров висунув версію, що двір під Угорським знаходився десь на території, що її пізніше заняв Пустинно-Микільський монастир, але М. К. Каргер вважав це безпідставним^[3].

Якийсь княжий двір можливо знаходився на острові навпроти Видубицького монастиря. Цей острів ототожнюється з сучасною Нижнюю Теличкою, яка станом ще на середину XIX століття відділялась від правого берега рукавом Дніпра^[4]. За іншою версією, двір знаходився на острові Муромець, на якому у 1982 та 1990 роках було відкрито і досліджено давнє городище^[5] (те саме, яке також ототожнюється з «Раєм» Юрія Долгорукого). У 1149 році Ізяслав Мстиславич, ставши попередньо на цьому острові, зустрівся там з Ростиславом. Можливо там же у 1240 році зупинився Михайло Всеволодович, що приїхав в Київ після його розорення монголами та «живяше под Киевом во Острове»^[6].

Сім'я і діти

За М. Баумгартеном дружиною Ізяслава була Агнеса Гогенштауфен, родичка Німецького імператора Фрідріха Барбаросси. Від неї він мав таких дітей:

Мстислав (1125/26 — 19 серпня 1170) — князь Волинський, Великий князь Київський.
дочка — 1143 р. вийшла заміж за Полоцького князя Рогволда Борисовича (? — 1171).
Євдокія — у 1151 р. вийшла заміж за Мешка ІІІ Старого (1126—1202), князя Великопольського.
Ярослав (бл. 1132—1180) — князь Волинський, Великий князь Київський.
Ярополк (? — 1168) — князь буський помер 7 березня 1168 року, був похований в церкві св. Федора, де й батько^[7].

Родовід

Вшанування пам'яті

23 серпня 2020 року Указом Президента України Окремому центру спеціальних операцій «Захід» Сил спеціальних операцій ЗС України було присвоєно почесне найменування «імені князя Ізяслава Мстиславича»^[8].

Примітки

↑ Літопис руський за Іпатським списком. — К., 1989, с.260
↑ Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 23.
↑ Каргер, 1958, с. 274.
↑ Парнікоза, І. Ю. 2.3.3. Оболонь, дніпровські острови та інші ділянки заплави в давньоруський час. Мислене древо. Процитовано 23 лютого 2022.
↑ Звід пам'яток історії та культури України, 2003, с. 799.
↑ Каргер, 1958, с. 276.
↑ Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей… — С. 25.
↑ Указ Президента України «Про присвоєння почесного найменування Окремому центру спеціальних операцій „Захід“ Сил спеціальних операцій Збройних Сил України»

Джерела

Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). Львів: Інститут українознавства, 2000.
Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — С. 461—462. — ISBN 966-8545-52-4.
Звід пам'яток історії та культури України : у 28 т. / гол. ред. В. А. Смолій. — К. : Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. Київ, кн. I: Ч. II:. — ISBN 966-95478-2-2.
Каргер М. К. Древний Киев. — М.-Л. : Издательство АН СССР, 1958. — Т. I.
Котляр М. Ф. Ізяслав Мстиславич [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 430. — ISBN 966-00-0610-1.