YaChudo

Іван Медек

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

Іван Медек
чес. Ivan Medek Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився13 липня 1925[2][3][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Прага, Чехословаччина[2][4][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер6 січня 2010[1][2][…] (84 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Прага, Чехія[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняБржевновський цвинтар[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Чехословаччина
 США[4]
 Чехія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналіст, письменник, музикант, музичний журналіст, політик, музикознавець Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовчеська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоCommittee for the Defense of the Unjustly Prosecutedd[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяХристиянсько-демократичний союз — Чехословацька народна партія Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоРудольф Медекd Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиEva Medkovád Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіАнтонін Славичекd Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриМікулаш Медек Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зLjuba Medkovád Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
Нагороди
Order of Tomáš Garrigue Masaryk, class III

1st of June Awardd (2005)

Ferdinand Peroutka Awardd (2008)

participant in the resistance and resistance against communismd

honorary citizen of Prague 3d

honorary citizen of Prague 7d

 Karel Kramář Medal

Іван Медек (чес. Ivan Medek; 13 липня 1925, Прага[8] — 6 січня 2010, Прага[9]) — чеський журналіст, спочатку музикознавець, співробітник Чеського камерного оркестру та Чеської філармонії, музичний публіцист, теоретик і критик, Брат Мікулаша Медека.

Життя

Життя в Чехословаччині

Дитинство він провів у Національному пам'ятнику у Віткові, яким керував його батько Рудольф Медек. Закінчив початкову школу в Карліні, Академічну гімназію в Празі (чотири роки) та Празьку консерваторію, яку йому довелося кинути після перевороту в лютому 1948 року через ворожість до комуністичної партії та нового утворення[10].

Під час Празької весни він приєднався до Чехословацької народної партії з метою її реформування, і незабаром після вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини з неї вийшов. Після 1969 року йому було заборонено публічну діяльність, а в січні 1977 року, після підписання Хартії 77 у грудні, був звільнений із Супрафонту. Потім він працював фельдшером у лікарні На Франтішку, а після чергового звільнення (знову ж таки з політичних міркувань) посудомийкою в ресторані «Pod Kinskou». Після низки допитів та нападів з боку Державної безпеки в 1978 році, коли його вивезли з Праги,[11] оглушили і залишили в лісі, він емігрував до Австрії[12][13].

Життя в еміграції

У Відні він підтримував контакти з дисидентськими колами в Чехословацькій Соціалістичній Республіці (Хартія 77, VONS), став кореспондентом «Голосу Америки» та співпрацював із «Вільною Європою» та іншими радіостанціями — BBC, Deutsche Welle, Radio Vatican. Він тісно співпрацював із мирянською католицькою асоціацією Анастаса Опаска Opus Bonum[14].

Після 1989 року був радником Чеської філармонії, радником міністра культури та головою Федеральної ради з питань радіомовлення та телебачення. У 1993—1996 роках працював в Канцелярії Президента Республіки Вацлава Гавела на посаді директора Департаменту внутрішньої політики, у 1996—1998 роках — керівником Управління (канцлером).[15]

З 1991 року — кавалер ордена Томаша Ґарріґа Масарика. У 1999 році нагороджений медаллю «За заслуги»[16]. У 2008 році він отримав премію журналіста імені Фердинанда Пероутки[17].

Його фейлетони можна було почути в ефірі Радіо Класик FM і чеської редакції ВВС.

Він помер 6 січня 2010 року і був похований на Бржевновському кладовищі[18].

Твори

  • MEDEK, Ivan. Hádejte 10x. [s.l.]: Panton, 1968. 46 s.
  • MEDEK, Ivan. Jak to vidím. Praha: Vyšehrad, 2003. 123 s. ISBN 80-7021-585-2.
  • MEDEK, Ivan. O čem přemýšlím. Praha: Bonaventura, 2004. 85 s. ISBN 80-85197-39-1.
  • MEDEK, Ivan. Děkuji, mám se výborně. Praha: Torst, 2005. 136 s. ISBN 80-7215-245-9.
  • MEDEK, Ivan; KOTYK, Petr. Malinký peníz na jeden telefonát do nového života. České Budějovice: Karmášek, 2010. 44 s. ISBN 978-80-87101-20-9.

Примітки

  1. ↑ а б http://www.radio.cz/en/section/curraffrs/legendary-czech-broadcaster-ivan-medek-remembered
  2. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ а б в Český hudební slovník osob a institucí
  4. ↑ а б в Evidence zájmových osob StB
  5. ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
  6. ↑ BillionGraves — 2011.
  7. ↑ COURAGE Knowledge Graph
  8. ↑ Zemřel Ivan Medek, kritik hudby i režimu a Havlův kancléř. iDNES.cz. 6 січня 2010. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 12 травня 2021.
  9. ↑ ČTK: Zemřel někdejší Havlův kancléř Ivan Medek [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.], 6. 1. 2010
  10. ↑ Archiv bezpečnostních složek, sbírka Svazky kontrarozvědného rozpracování, arch. č. KR-31279 MV
  11. ↑ Müllerová, Alena; Česká televize (2009). Albertov 16:00 : příběhy sametové revoluce. Praha: Nakl. Lidové noviny. ISBN 80-7422-002-8. OCLC 631679467.
  12. ↑ Výbor na obranu nespravedlivě stíhaných. Sdělení VONS č.7. Informace o Chartě 77. 29. květen 1978, roč. 1978, čís. 7, s. 4. Dostupné online [cit. 2008-12-19].
  13. ↑ Výbor na obranu nespravedlivě stíhaných. Sdělení VONS č.22. Informace o Chartě 77. 11. září 1978, roč. 1978, čís. 10, s. 6. Dostupné online [cit. 2008-12-19].
  14. ↑ https://neviditelnypes.lidovky.cz/spolecnost/osobnost-opustil-nas-ivan-medek.A100106_163846_p_spolecnost_wag. iDNES.cz. 7 січня 2010. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 12 травня 2021. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |title= (довідка)
  15. ↑ Preclík, Vratislav (2019). Masaryk a legie (вид. 1. vydání). Karviná. ISBN 978-80-87173-47-3. OCLC 1107861342. Архів оригіналу за 24 серпня 2020. Процитовано 11 травня 2021.
  16. ↑ Ceny Ferdinanda Peroutky znají své držitele. Česká televize. Процитовано 12 травня 2021.[недоступне посилання]
  17. ↑ televize, Česká. Ceny Ferdinanda Peroutky znají své držitele. ČT24 - Česká televize (чес.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 12 травня 2021.
  18. ↑ Dulovič, Erik (5 лютого 2020). Chodějovský, Jan (Ed.). PAŘÍŽ 1919. Mírová konference očima poradců československé a polské delegace. Praha: Nakladatelství Lidové noviny, 2017, 472 s. ISBN 9788074222702. Historický časopis. Т. 67, № 2. doi:10.31577/histcaso.2019.67.2.10. ISSN 2585-9099. Процитовано 11 травня 2021.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).