Іван Краско

Іван Краско
словац. Ivan Krasko
Ім'я при народженні	словац. Ján Botto
Псевдонім	Ivan Krasko, Janko Cigáň, Bohdana J. Potokinová і for Ján Botto; andre pseudonymer Janko Cigáň; Bohdana J. Potokinová[1]
Народився	12 липня 1876 Луковіште
Помер	3 березня 1958 (81 рік) П'єштяни
Країна	Австро-Угорщина  Чехословаччина
Національність	Словаччина
Діяльність	поет, письменник, політик, перекладач, хімік
Alma mater	Чеський технічний університет
Знання мов	словацька[2][3]
Партія	Словацька національна та селянська партіяd
Нагороди	Народний артист Чехословаччиниd (25 червня 1946)
Іван Краско у Вікісховищі

Іван Краско (словац. Ivan Krasko; справжнє ім'я — Ян Ботто; нар. 12 липня 1876, Луковіштя, Словаччина — пом. 3 березня 1958, П'єштяни, Словаччина) — словацький письменник, поет, перекладач. Представник модернізму.

Народився в селянській родині. Його далеким родичем був відомий словацький поет-романтик Ян Ботто. Після закінчення брашовської гімназії в 1896 році, повернувся додому і допомагав батькам у домашньому господарстві. У 1900—1905 вивчав курс хімічного машинобудування в Празі. Пізніше деякий час працював хіміком на підприємствах Богемії.

Учасник Першої світової війни. В рядах австро-угорської армії бився на Східному фронті. Після закінчення війни повернувся до Чехословаччини, зайнявся активною політичною діяльністю, обирався членом парламенту і депутатом від республіканської аграрної партії. Прихильник чехословацької державності і національно-орієнтованої політики.

Крім політичної діяльності, займався науковою роботою в галузі хімії. У 1923 йому було присуджено вчений ступінь доктора технічних наук.

В основному проживав в Братиславі, але під час Другої світової війни в 1943 році переїхав до П'єштяни, де проживав до 1958 року. Помер 3 березня 1958 року, похований на батьківщині в Луковіште.

Представник так званого словацького модерну.

Перша книжка — збірка «Nox et solitudo» (лат. «Ніч і самотність», 1909). Збірка «Поезії» (1912) написана в алегорично-символістичному дусі; мотиви суму і розпачу, породжені роздумами поета про безправність людини у буржуаному суспільстві, поєднуються в ній із закликом до боротьби за соціальне і національне визволення (вірші «Шахтарі», «Батькове поле», «Раб»).

Вірші Краско, тісно пов'язані з національною поетичною традицією, значною мірою вплинули на розвиток словацької лірики ХХ століття. Йому належать також прозові «портретні студії» — «Наші» (1907), автобіографічна книга «Лист до мертвого» (1911). У 1930-х роках займався переважно етнографічно-краєзнавчою діяльністю.

Окремі поезії Краско в різний час перекладали Максим Рильський, Іван Вирган, Дмитро Кремінь.

• Літературна спадщина Івана Краско зберігається в Літературному архіві Словенської Матиці;
• У 1956 році на будинку, де народився Іван Краско встановлено меморіальну дошку.
• У 1965 році на могилі Краско було встановлено надгробок, у 1966 — пам'ятник авторства Аліни Фердинанди в Луковіште.
• У 1976 році в П'єштянах було відкрито меморіальну кімнату Івана Краска.
• Ім'я Краскова носять вулиці в Братиславі та інших містах.
• В Літературному фонді Братислави кожен рік вручається премія Івана Краска за найкращий літературний дебют.

• Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 41-58.
• Галайда І. Іван Краско в українських перекладах. Дукля. 1995. № 1. С. 69–73.
• Галайда І. Поезія Івана Краска в художніх перекладах Віталія Конопельця. Дукля. 1996. № 6. С. 34–40.
• Ліхтей Т.В. Поезія Івана Краска «Prsi, prsi...» в українському, російському та французькому перекладах. Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія. Всеукраїнський збірник наукових праць, 2007. Число 11 : У двох томах. Т. 1. Черкаси : Черкаський державний технологічний університет. С. 89–93.

1. ↑ Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
3. ↑ CONOR.Sl