Іваниківка

село Іваниківка
Церква УГКЦ Архистратига Михаїла
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Івано-Франківський район
Тер. громада	Богородчанська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA26040030100044942
Основні дані
Перша згадка	1659 (367 років)
Населення	▬ 2342 (01.01.2025)
Площа	19 км²
Густота населення	123,42 осіб/км²
Поштовий індекс	77714
Телефонний код	+380 3471
День села	31 липня[1]
Географічні дані
Географічні координати	48°49′42″ пн. ш. 24°38′02″ сх. д. / 48.82833° пн. ш. 24.63389° сх. д.
Середня висота над рівнем моря	307[2] м
Водойми	р. Похівка, Млака
Місцева влада
Адреса ради	77714, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, с. Іваниківка, вул. Івана Франка, 42
Вебсторінка	Богородчанська селищна рада
Староста	Мартинович Юрій Річардович[3]
Карта
Іваниківка
Іваниківка
Мапа
Іваниківка у Вікісховищі

Іваникíвка — село в Україні, у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області. Входить до складу Богородчанської селищної громади. Населення становить 2342 осіб^[4].

Через середину села протікає з південного заходу на північний захід річка Похівка, притока Горохолини, яка в межах села приймає значніший приток із лівого берега. У долині Похівки розташовані сільські забудови. Вони тягнуться довгим рядом і творять безперервний ланцюг із забудовами Радчі. У центрі села піднімається найвища точка — до 313 м^[5].

На відеохостинг платформі YouTube виклано мальовниче відео Іваниківки з пташиного польоту^[6][7].

Перша згадка датується 1659 роком.

Давня назва утворена за допомогою суфікса -івк(а) від антропоніма Іван. Десь у ІІ половині XVII століття вона з невідомих нам причин перетворилася на Іваниківка, що є таким же утворенням від антропоніма Іваник. Можливо також, що перша фіксація назви є просто опискою, а село від часу свого заснування мало нинішнє найменування^[8][9].

За іншими даними, Іваниківку та сусідню Радчу заснував польський сандомирський воєвода Олександр Конецпольський між 1641—1659 роками над річкою Горохолиною^[10]. Також згадується в період 1785 - 1788 років в Йозифівських кадастрах (це перший в історії перепис і економічна оцінка земель) у Галичині та Ладомерії

Відомо також, що український письменник Іван Франко ходив до Іваниківки — тут тимчасово проживала його «перша любов» Ольга Рошкевич. У книзі Романа Горака «Тричі мені являлась любов» згадується, що Ольга Рошкевич змушена була припинити зустрічі з Франком після того, як письменника арештували і посадили у тюрму.

Протягом 1877—1879 років Іван Франко неодноразово перебував в Іваниківці^[12].

Подія відбулася на хуторі Вовки між селами Іваниківка та Похівка, який складався з 12 селянських господарств і існував до 1960-х років. На хуторі облаштував криївку Юрко Василик (1926 р. н.) з Іваниківки.

Вранці 26 березня 1946 року його батько, Микола, прийшов відвідати сина. Коли вони розмовляли надворі, з боку Богородчан підійшла група співробітників НКВС, які відрізали їх від криївки та лісу. Батько і син почали тікати по річці Степич, що протікала через хутір, у напрямку крайніх хат Іваниківки. Під час переслідування батькові вдалося сховатися під містком, а за Юрком Василиком продовжили погоню. Коли він наблизився до села, був поранений пострілом і впав.

У цей час інша група НКВС із Лисецького району, що їхала із села Забережжя, почувши стрілянину, відкрила вогонь і по своїх. На хуторі також опинилися четверо школярів, які поверталися в Іваниківку з підсніжниками. НКВС відкрив вогонь по школярах, які один за одним падали на землю. Тяжко поранений Петро Князюк підвів голову, намагаючись піднятися. Тієї ж миті до хлопця підбіг співробітник НКВС, наступив йому на груди чоботом і випустив у школяра чергу з автомата. Внаслідок стрілянини загинули:

• Петро Степанович Князюк (1931 р. н.);
• Михайло Васильович Амброзяк (1932 р. н.);
• Михайло Федорович Михайлик (1931 р. н.).

Брат Петра, Іван Князюк (1933 р. н.), зумів сховатися й залишився живим, проте, за свідченнями, через тиждень він помер від пережитого^[13].

Відомо про тракториста Івана Зорія, який у вересні 1956-го висіяв на колгоспній ниві пшеницю в підготовлені рівчаки у вигляді українського тризуба, за це його ув'язнили на чотири роки^[14].

В Іваниківці споруджено обеліск на честь воїнів-односельчан. які загинули на фронтах німецько-радянської війни, також у червні 1965 навпроти церкви св Архистратига Михаїла УАПЦ було встановлено погруддя перший пам'ятник Т. Шевченку в честь 150-річчя від дня народження на кошти громади. Автором був А. Лендел. Ініціатором будівництва став Василю Гук — учитель біології іваниківської семирічної школи у 60-х роках. Через те, що відкриття збігалося з релігійним святом Зеленою неділею та зважаючи на націоналістичні погляди ініціаторів, районний комітет КПУ заборонив офійфйне відкриття. Погруддя простояло чверть століття, а у 1989 році його перенесли у вестибюль школи через пошкодження. У листопаді 1989 року з ініціативи товариства української мови (голова Ярослав Матієшин) на тому ж постаменті встановили новий пам'ятник - бетонне погруддя заввишки 1 м (автор-скульптор Василь Вільшук). На постаменті змонтовано табличку з напису: Великому Кобзареві України від вдячних нащадків в день 150-річчя з дня народження 1814-1964. У 1970 році на честь відомого письменника І. Франка який бував у селі після арешту у червні 1877 року в хаті Михайла Рошкевича. Встановили погруддя у 1974 році пам'ятник пошкодили вандали (стягнули тросом трактором у яр). У тому ж році погруддя перенесли на подвіря школи, а у 1988 році реставрували вчителі Щербін Роман Михайлович та Гречанюк Ярослав Іванович. Бетонне погруддя Каменяра заввишки 1 м на триступінчастому бетонному подіумі (висота 1.6 м), у верхній частині закріплена мідна табличка з написом: І. Я. Франко (1856-1916). Автор - скульптор І. Ткачук.

У післявоєнний період діяло товариство `Знання` яке виступало основним організатором культурно-виховної та лекційної роботи в селі. Спочатку в товаристві було лише десять учителів згодом 27 осіб. Для охоплення різних сфер життя села товариство розділили на 5 секцій:

• Сільськогосподарська секція - очолював секретар партійної організації місцевого колгоспу Михайло Кадук

• Педагогічна секція - очолював директор школи Іван Іванович Кулик

• Природнича секція - очолювала вчителька фізики Кравцова
• Секція поточної політики - очолювала вчитеька історії Степанія Турчинська
• Молодіжна секція - очолювала вчителька та секретар комсомольської організації Стиранко

Члени товариства залучили сільську громаду та шкільну молодь до драматичного гуртка, який діяв при іваниківському клубі. Учителі особисто брали участь у виставах як актори, найбільшим успіхом відзначилася постановка п'єси Назар Стодоля. У листопаді 1989 року було створено Товариство української мови імені Т. Шевченка, під керівництвом Ярослава Матієшина зусиллями якого було встановлено пам1ятник Т. Шевченку

• Дяків Федір Степанович 1908 р. н, працював головою сільськоспоживчого товариства, вбитий у 1945 році за те що відмовився видавати матерільну допомогу
• Зорій Олена Дмитрівна 1912 р. н, домогосподарка вбита у 1947 році за те, що давала продукти радянським солдатам
• Князюк Іван Михайлович 1905 р. н, домогосподар, вбитий у 1948 році за те, що син був комсомольцем
• Князюк Михайло Степанович 1928 р. н, домогосподар вбитий у 1946 році за те, що заглянув у вікно хати де сиділи оунівці
• Князюк Федір Михайлович 1895 р. н., домогосподар в 1945 році вбитий на дорозі до села Забережжя, коли віз на підводі рядянських солдатів
• Теодорович Єпіфан Василь (1881—1958, м. Чикаго) — церковний діяч, василіянин, по висвяченні редактор журналу «Місіонар» у Жовкві (1908—1912).
• Ярема Михайло Васильович (1919—1944, с. Забережжя) — провідник Богородчанського районного проводу ОУН. Загинув у бою під час облави сіл Іваниківки та Забережжя військами НКВС.
• Гаргат Іван Онуфрійович (1924—1952, м. Станіслав) — референт СБ Лисецького районного проводу ОУН, член Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН.
• Юрій Григорів (1998—2022, Катеринівка) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Боєць 24 ОМБр ім. Короля Данила. Загинув у бою під Катеринівкою Донецької області^[15].
• Павло Ярема (1999—2024, Покровський напрямок) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Воював у складі 14 штурмової бригади Національної гвардії України «Червона калина». Загинув під час бойових дій^[16].
• Олег Дяків (1989—2024, Луганщина) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Боєць 3 окремої штурмової бригади. Загинув поблизу села Нововодяне Луганської област

• Михайло Шиндак «Козак» (нар. 1924, Єзупіль) — командир боївки УПА, яка на­лічувала понад 25 боївкарів. Похований у Іваниківці^[17][18].

За переписом 1869 року в громаді проживало 847 осіб та ще 7 при дворі; згідно з шематизмом 1881 року, греко-католиків налічувалося 831^[5].

За даними 1939 року, населення села становило 1650 осіб, серед яких: 1610 українців та 20 поляків^[19].

За даними «Історії міст і сіл УРСР» (1962), населення села становило 1978 осіб^[20].