Єлена Якшич
| Єлена Якшич | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 1475  |
| Померла | 1529 |
| Країна |  Сербська деспотовина |
| Рід | Якшичиd |
| Батько | Стефан Якшичd |
| Мати | Милиця Бельмушевичd |
| У шлюбі з | Іваніш Бериславич і Йован Бранкович |
| Діти | Магдалена Бранковичd[1], despoina Marija Kantakouzene Brankovic, Despotovna, Princess of Rashkad[2], Ганна Бранковичd[2] і Стефан Бериславич |
Єлена Якшич (серб. кир. Јелена Јакшић, серб. лат. Jelena Jakšić; нар. бл. 1475 — пом. після 1529) — сербська аристократка, дружина титулярних сербських деспотів (можновладців): Йована Бранковича (1493—1502), а потім Іваніша Бериславича (1503—1514). Стефан, Єленин син від другого шлюбу, теж став сербським деспотом (1520—1535). Мала сестру Ганну (дружину князя Василя Львовича Глинського)[3][4].
Життєпис
Єлена — донька Стефана Якшича (пом. 1489), одного з найзнатніших сербських нобілів Угорського королівства[5]. 1486 року угорський король Матвій Корвін дарував титул сербського деспота Джордже Бранковичу, старшому синові Стефана Бранковича, колишнього правителя (1458—1459). Невдовзі Єлена одружилася з молодшим братом Джордже — Йованом. В 1493 р. останньому теж присвоїли титул деспота, позаяк в Угорщині було прийнято, що вищі державні посади обіймають сумісно двоє осіб. Є. Якшич з чоловіком оселилась у замку в Купіново (Сремська земля) й народила кількох доньок[3][6][7].
1496 року Єленин швагер Джордже зрікся всіх титулів й володінь на користь брата Йована, склавши чернечий постриг під іменем Максима[8]. Йован проправив до своєї смерті в 1502 р. й не залишив нащадка чоловічої статі. Єлена зосталась наодинці з неповнолітніми дітьми, намагаючись забезпечити їх спадком[9].
В 1503—1504 роках король Владислав II Ягеллончик вирішив одружити Єлену Якшич з Іванішем Бериславичем, чільним хорватським дворянином з Пожешської жупанії, що заразом був зведений на сербський престол й дістав низку сімейних маєтностей Бранковичів[10][11]. У шлюбі народились 2 сини й 2 доньки. Коли Іваніш помер в 1514, Єлена знову перебрала всі сімейні клопоти на себе, поки в 1520 році король Людовик II не назначив її сина Стефана новим деспотом краю. Сама вона померла десь після 1529[12].
Сім'я
Від першого шлюбу з Йованом Бранковичем Єлена народила кількох дочок[9]. Марія одружилася з хорватським аристократом Фердинандом Фракопаном, а Єлена Катерина стала нареченою молдавського господаря Петра IV Рареша.
Дві інші міцно осіли на землях Південної Русі. Так, Ганна стала дружиною старости володимирського Федора Андрійовича Сангушка, орієнтовно перед 1530 роком. З ним вона мала 2 доньок й 4 синів. Овдовівши, стала дружиною князя Миколая Андрійовича Збаразького, старосту кременецького (до 6 III 1553 року). Марія Магдалина одружилась спершу з Іваном Вишневецьким, а відтак — з Олександром Федоровичем Чорторийським (найпізніше в 1546)[13].
У другому шлюбі з Іванішем Бериславичем Єлена народила синів Стефана (пом. 1535) й Ніколу (пом. після 1527), а також 2 доньок, ім'я котрих невідомі. Низка дослідників переконані, що з огляду на дати одруження Єлени Якшич та її дочок, які зазвичай вважаються потомством від першого чоловіка, ті насправді можуть бути від другого[14].
Примітки
- ↑ Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 42. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
- ↑ а б Pas L. v. Genealogics — 2003.
- ↑ а б Spremić, 2004, p. 445-446.
- ↑ Ćirković, 2004, p. 101, 116, 139.
- ↑ Krstić, 2017, p. 145-148.
- ↑ Ćirković, 2004, p. 116.
- ↑ Bataković, 2005, p. 98.
- ↑ Bataković, 2005, p. 101.
- ↑ а б Spremić, 2004, p. 446.
- ↑ Jireček, 1918, p. 256.
- ↑ Krstić, 2017, p. 152.
- ↑ Jireček, 1918, p. 257.
- ↑ Wasilewski, 1963, p. 117-124.
- ↑ Zabolotnaia, 2010, p. 115-122.
Джерела
- Bataković, Dušan T., ред. (2005). Histoire du peuple serbe (фр.). Lausanne: L’Age d’Homme. ISBN 9782825119587. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 24 березня 2022.
- Ćirković, Sima (2004). The Serbs. Malden: Blackwell Publishing. ISBN 9781405142915. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 24 березня 2022.
- Isailović, Neven G.; Krstić, Aleksandar R. (2015). Serbian Language and Cyrillic Script as a Means of Diplomatic Literacy in South Eastern Europe in 15th and 16th Centuries. Literacy Experiences concerning Medieval and Early Modern Transylvania. Cluj-Napoca: George Bariţiu Institute of History. с. 185—195. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 24 березня 2022.
- Jireček, Constantin (1918). Geschichte der Serben. Т. 2. Gotha: Perthes. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 24 березня 2022.
- Krstić, Aleksandar R. (2017). Which Realm will You Opt for? – The Serbian Nobility Between the Ottomans and the Hungarians in the 15th Century. State and Society in the Balkans Before and After Establishment of Ottoman Rule. Belgrade: Institute of History, Yunus Emre Enstitüsü Turkish Cultural Centre. с. 129—163. ISBN 9788677431259. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 24 березня 2022.
- Pilat, Liviu (2010). Mitropolitul Maxim Brancovici, Bogdan al III-lea şi legăturile Moldovei cu Biserica sârbă. Analele Putnei (рум.). 6 (1): 229—238. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 24 березня 2022.
- Spremić, Momčilo (2004). La famille serbe des Branković - considérations généalogiques et héraldiques (PDF). Зборник радова Византолошког института (фр.). 41: 441—452. Архів оригіналу (PDF) за 15 березня 2022. Процитовано 24 березня 2022.
- Stojkovski, Boris; Ivanić, Ivana; Spăriosu, Laura (2018). Serbian-Romanian Relations in the Middle Ages until the Ottoman Conquest (PDF). Transylvanian Review. 27 (2): 217—229. Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 24 березня 2022.
- Wasilewski, Tadeusz (1963). Przyczynki źródłowe do stosunków Polski ze Słowiańszczyzną południową w wiekach XIII-XVI (PDF). Studia Źródłoznawcze. 8: 117—124. Архів оригіналу (PDF) за 23 лютого 2022. Процитовано 24 березня 2022.
- Zabolotnaia, Lilia (2010). Câteva precizări despre dinastia Branković. Tyragetia. 4 (2): 115—122. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 24 березня 2022.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).