Чемпіонат Європи з футболу 2004

Чемпіонат Європи з футболу 2004, або Євро-2004 (англ. 2004 UEFA European Football Championship, порт. Campeonato Europeu de Futebol 2004) — 12-й чемпіонат Європи з футболу, що проходив із 12 червня до 4 липня 2004 року в Португалії. Матчі турніру відбулися на десяти стадіонах у восьми містах країни.^[1]

Титул захищала збірна Франції, яка виграла групу B, однак у чвертьфіналі поступилася майбутній переможниці турніру  — збірній Греції — з рахунком 0:1.^[2] Греція вперше стала чемпіоном Європи, перемігши у фіналі господарів турніру — Португалію — з рахунком 1:0. Ці ж команди зустрічалися в матчі-відкритті, у якому Греція також здобула перемогу — 2:1. Найкращим бомбардиром турніру з п'ятьма голами став нападник збірної Чехії Мілан Барош, а найкращим гравцем було визнано капітана збірної Греції Теодороса Загоракіса.^[1]

На проведення чемпіонату було подано три заявки:^[3]

•  Португалія
•  Іспанія
•  Австрія та  Угорщина — спільна заявка

12 жовтня 1999 року на церемонії в Аахені президент УЄФА Леннарт Юганссон оголосив переможцем португальську заявку. Під час оцінювання заявок УЄФА враховувала співпрацю та гарантії державних органів, а також організаційний досвід і спроможність кандидатів. Виконавчий комітет УЄФА одностайно схвалив рекомендацію Комітету чемпіонату Європи на користь Португалії. Португальський уряд гарантував фінансування необхідного будівництва й реконструкції стадіонів на суму близько 415 мільйонів євро, завершити які планували до літа 2003 року.^[3]

У кваліфікації, яка тривала з 7 вересня 2002 до 19 листопада 2003 року, взяли участь 50 збірних — усі члени УЄФА, крім Португалії, яка автоматично кваліфікувалася як господар турніру. Команди розподілили на десять груп по п'ять учасників. Переможці груп виходили до фінальної частини безпосередньо, а десять збірних, що посіли другі місця, розіграли останні п'ять путівок у двоматчевих стикових протистояннях.^[1]

Єдиною збірною, що виграла всі матчі своєї кваліфікаційної групи, стала чинний чемпіон Європи Франція. Головною несподіванкою відбору став вихід Латвії, яка посіла друге місце у своїй групі, а у стикових матчах перемогла бронзового призера чемпіонату світу 2002 року — Туреччину — із загальним рахунком 3:2 та вперше у своїй історії кваліфікувалася до фінальної частини великого міжнародного турніру.^[4][5][6]

До фінальної частини турніру кваліфікувалися 16 збірних:^[7]

Кожна збірна мала заявити на турнір 23 футболістів, серед яких обов'язково мали бути троє воротарів. Остаточні заявки потрібно було подати не пізніше 2 червня 2004 року; футболістам присвоювали номери від 1 до 23. Після завершення строку подання змінювати або доповнювати заявку дозволялося лише в разі серйозної травми футболіста до першого матчу його збірної та за дозволом лікаря Медичного комітету УЄФА.^[8]

Жеребкування фінального турніру відбулося 30 листопада 2003 року у Атлантичному павільйоні у Лісабоні. Португалію як господаря турніру автоматично розмістили на позиції A1, а решту 15 збірних розподілили на чотири кошики. Посів визначали за результатами команд у кваліфікації чемпіонату світу 2002 року та кваліфікації Євро-2004.^[9]

За результатами жеребкування збірні розподілили на такі групи:^[10]

Фінальний турнір провели на десяти стадіонах у восьми містах. Лісабон і Порту, два найбільші міста країни, мали по дві арени, тоді як Авейру, Брага, Гімарайнш, Коїмбра, Лейрія та Фару/Лоле — по одній. До затвердження остаточного переліку стадіонів також розглядали можливість проведення матчів на островах Мадейра та Порту-Санту,^[11] а також у Віла-Реалі^[12] та Візеу.^[13]

Для відповідності вимогам УЄФА щодо місткості та інфраструктури спорудили шість нових стадіонів: муніципальні стадіони Авейру й Браги, «Алгарве», «Луж», «Жозе Алваладе» та «Драгау».^{[14][15][16][17][18][19]} Ще чотири арени — «Сідаде де Коїмбра», «Афонсу Енрікеш», «Беса Секулу XXI» та «Магальяйш Песоа» — реконструювали й розширили.^{[20][21][22][23]} Найбільшою ареною турніру був Ештадіу да Луж із місткістю 64 642 місця, де провели фінал. Церемонія відкриття та перший матч відбулися на Ештадіу ду Драгау.

Євро-2004 стало першим чемпіонатом Європи після розширення фінальної частини до 16 збірних у 1996 році, матчі якого провели більш ніж на восьми стадіонах.^[24]

У таблиці наведено місткість стадіонів під час фінального турніру, яка може відрізнятися від їхньої повної або сучасної місткості.

4 грудня 2003 року УЄФА оголосила список із дванадцяти головних і чотирьох четвертих арбітрів, призначених на турнір. Кожна суддівська бригада складалася з головного арбітра та двох асистентів з однієї країни; ці трійки вже мали досвід спільної роботи в турнірах УЄФА.^[25]

У квітні 2004 року Суддівський комітет УЄФА замінив російського асистента Геннадія Красюка білорусом Юрієм Дупановим. Рішення ухвалили після помилки Красюка в матчі-відповіді 1/8 фіналу Ліги чемпіонів між «Манчестер Юнайтед» і «Порту», коли він помилково зафіксував офсайд і не зарахував гол Пола Скоулза.^[26][27]

Шістнадцять збірних були розподілені на чотири групи по чотири команди. У межах кожної групи збірні провели по одному матчу з кожним суперником. За перемогу нараховували три очки, за нічию — одне, за поразку — жодного. До чвертьфіналу виходили команди, що посіли перше та друге місця у своїх групах.^[28]

Якщо дві або більше команд завершували груповий етап з однаковою кількістю очок, їхні місця визначали за такими критеріями:^[28]

1. більша кількість очок у матчах між відповідними командами;
2. краща різниця голів у матчах між відповідними командами;
3. більша кількість голів у матчах між відповідними командами — якщо однакову кількість очок набрали понад дві збірні;
4. краща різниця голів у всіх матчах групи;
5. більша кількість голів у всіх матчах групи;
6. вищий коефіцієнт за результатами кваліфікації чемпіонату світу 2002 року та кваліфікації Євро-2004, розрахований діленням набраних очок на кількість проведених матчів;
7. показники чесної гри у фінальному турнірі;
8. жеребкування.

Якщо дві команди зустрічалися між собою в останньому турі, перед матчем мали однакову кількість очок, а після нічиєї також однакові різницю та кількість забитих голів, їхні місця визначали серією післяматчевих пенальті, а не наведеними вище критеріями.^[28]

У чвертьфіналах переможець групи A грав із другою командою групи B, переможець групи B — із другою командою групи A, переможець групи C — із другою командою групи D, а переможець групи D — із другою командою групи C.^[28]

---

---

---

---

---

---

---

---

У плей-оф вийшли команди, що посіли перші два місця в кожній із чотирьох груп. Усі протистояння складалися з одного матчу. Якщо основний час завершувався внічию, призначали додатковий час за правилом срібного гола, а за потреби — серію післяматчевих пенальті.^[29]

У 31 матчі турніру було забито 77 голів — у середньому 2,48 гола за матч.^[30]

5 голів

• Мілан Барош

4 голи

• Вейн Руні
• Руд ван Ністелрой

3 голи

• Йон-Даль Томассон
• Френк Лемпард
• Зінедін Зідан
• Ангелос Харістеас
• Генрік Ларссон

2 голи

• Марек Гайнц
• Ян Коллер
• Тьєррі Анрі
• Антоніо Кассано
• Руй Кошта
• Маніше
• Кріштіану Роналду
• Златан Ібрагімович

1 гол

• Мартін Петров
• Ніко Ковач
• Дадо Пршо
• Мілан Рапаїч
• Ігор Тудор
• Владімір Шміцер
• Єспер Гренк'єр
• Стівен Джеррард
• Майкл Оуен
• Пол Скоулз
• Давід Трезеге
• Міхаель Баллак
• Торстен Фрінгс
• Ангелос Басінас
• Траянос Деллас
• Йоргос Карагуніс
• Зісіс Врізас
• Сімоне Перротта
• Маріс Верпаковскіс
• Вілфред Баума
• Рой Макай
• Нуну Гоміш
• Елдер Поштіга
• Дмитро Буликін
• Дмитро Кириченко
• Фернандо Морієнтес
• Хуан Карлос Валерон
• Маркус Альбек
• Маттіас Юнсон
• Фредрік Юнгберг
• Йоган Фонлантен

• Ігор Тудор — у матчі проти Франції;
• Жорже Андраде — у матчі проти Нідерландів.^[30]

Технічна дослідницька група УЄФА визнала найкращим гравцем турніру капітана збірної Греції Теодороса Загоракіса. Півзахисник узяв участь у всіх шести матчах команди та привів її до першого чемпіонського титулу.^[31]

Після завершення чемпіонату технічна дослідницька група УЄФА сформувала символічну збірну з 23 футболістів — двох воротарів, семи захисників, семи півзахисників і семи нападників.^[32]

Офіційний логотип турніру представили в травні 2002 року в Лісабоні. Його розробила лондонська агенція Euro RSCG Wnek Gosper. Центральним елементом став футбольний м'яч усередині філігранного серця, оточеного сімома зеленими крапками. Серце символізувало пристрасть португальців до футболу, орнаменти м'яча ґрунтувалися на традиційному португальському народному мистецтві, а сім крапок відсилали до семи морів і семи замків на державному гербі Португалії. У кольоровій гамі поєднали жовтий, помаранчевий, червоний і зелений кольори.^[33]

Гаслом турніру стало «Живи 2004-м» (порт. Vive o 2004!).^[34]

Офіційним талісманом турніру став хлопчик на ім'я Кінаш (порт. Kinas), створений компанією Warner Bros. Consumer Products. Його представили 29 березня 2003 року у фонді Серралвіша в Порту. Ім'я походило від португальського слова quinas — п'яти щитів на гербі Португалії. Персонаж уособлював захоплення футболом, майстерність, чесну гру та енергійність.^[35]

Офіційним м'ячем турніру став розроблений компанією Adidas м'яч Roteiro. Його назвали на честь бортового журналу, яким користувався португальський мореплавець Васко да Гама. Сріблясто-блакитний дизайн символізував небо, море та систему координат, яку використовували португальські мореплавці.^[36]

Roteiro став першим офіційним матчевим м'ячем, панелі якого замість зшивання з'єднали методом термічного склеювання. Завдяки цьому він мав безшовну поверхню та стабільніші характеристики. На кожному м'ячі, використаному під час турніру, були нанесені назви команд, дата й місце проведення відповідного матчу.^[36]

Офіційною піснею чемпіонату стала композиція «Força» у виконанні канадської співачки португальського походження Неллі Фуртадо. Пісня поєднувала англійський і португальський тексти. Фуртадо виконала її наживо перед початком фінального матчу в Лісабоні.^[37]

• UEFA Euro 2004 (відеогра)

• UEFA Euro 2004 на UEFA.com(англ.)
• [Офіційний вебсайт у Wayback Machine (арх. 3 вересня 2004)](англ.)
• Офіційний технічний звіт (англ.)