The Soiling of Old Glory

Зовнішні зображення
Фотоматеріали
	Плюндрування Старої слави

Плюндрування Старої слави (англ. The Soiling of Old Glory) — чорно-біла фотографія американського фотографа Стенлі Формана, зроблена під час «Автобусної кризи» у Бостоні 1976 року^[1]. У 1977 році ця світлина отримала Пулітцерівську премію^[2].

На знімку зображено білого підлітка Джозефа Рейкса, який атакує темношкірого чоловіка, намагаючись вдарити його флагштоком з американським прапором (також відомим як «Стара слава», англ. Old Glory).

У 1954 році Верховний суд Сполучених Штатів у своєму рішенні по справі «Браун проти Ради з питань освіти» оголосив неконституційною расову сегрегацію в державних школах. Це явище було поширене переважно в південних штатах. У північних штатах правила та закони про расову сегрегацію вже були скасовані в 1940-х і 1950-х роках, але фактична сегрегація шкіл для чорношкірих і білих у цих штатах посилювалася і на початку 1970-х років фактична сегрегація шкіл для чорношкірих і білих у цих штатах посилювалася і була порівнянна з ситуацією в південних штатах на початку 1970-х років. Це було пов'язано, головним чином, з фізичним розділенням шкіл для білих і темношкірих^[3].

У 1965 році штат Массачусетс ухвалив Закон про расовий дисбаланс (англ. Racial Imbalance Act), який зробив незаконною фактичну расову сегрегацію в державних школах. Це був перший закон такого роду в Сполучених Штатах, який визначав школу як «расово незбалансовану» (англ. racial imbalanced), якщо частка небілих учнів перевищувала 50 відсотків. Якщо відповідальний шкільний комітет не вживав заходів для усунення цього дисбалансу, закон погрожував припиненням державного фінансування шкіл^[4].

Бостонський шкільний комітет, відповідальний за державні школи столиці штату, у подальші роки пручався виконанню цього закону і не зміг запровадити необхідну десегрегацію шкіл. Як результат, між 1965 і 1971 роками кількість шкіл у Бостоні, які вважалися «етнічно незбалансованими», навпаки, фактично зросла.

У березні 1972 року Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення подала позов проти Бостонського шкільного комітету. Два роки по тому суддя Венделл Артур Гарріті-молодший у справі, відомій як «Морган проти Геннігана», постановив, що в бостонській шкільній системі всупереч закону підтримується расова сегрегація.

Як контрзахід він наказав здійснити так званий «басінг» (англ. busing, досл. «перевезення автобусами»), переміщення на шкільних автобусах приблизно 17 000 учнів — білих учнів мали перевозити до шкіл з більшістю чорношкірих учнів, а чорношкірих — до шкіл з більшістю білих учнів.

Ці заходи мали бути впроваджені на початку нового навчального року у вересні 1974 року. Однак, відбулися масові протести. Особливе незадоволення з боку активістів, які виступали проти «басінгу», викликало рішення про обмін учнями між Південним Бостоном та Роксбері, які були найбіднішими з районів Бостона^[5]. У перший день навчання у середній школі Південного Бостона відвідували заняття менше 10 відсотків учнів, а у середній школі Роксбері майже всі білі учні були відсутні. Протести посилювалися, спостерігалося зростання взаємного насильства між чорношкірими та білими учнями в школах та поза ними, що ще більше вплинуло на відвідуваність шкіл^[6]. Але незважаючи на протести, у вересні 1975 року, згідно з планом, розпорядженим суддею Гарріті, заходи щодо «басінга» були поширені на район Чарльзтаун, який мав подібний до Південного Бостона демографічний склад^[7]

Незадоволений невиконанням своїх розпоряджень, суддя Гарріті у грудні 1975 року позбавив Бостонський шкільний комітет повноважень щодо Південно-Бостонської середньої школи та передав школу під судове управління. Директора за наказом судді перевели і призначили на його посаду вчителя з Міннесоти, який приступив до роботи 1 квітня 1976 року^[8]. Наступного дня, у п'ятницю, у Південно-Бостонській середній школі та Чарльзтаунській середній школі було розповсюджено листівки із закликом вийти на демонстрацію проти цих заходів у наступний понеділок, 5 квітня, на площі біля Бостонської мерії (Сіті-Голл-Плаза)^[9].

У демонстрації взяли участь близько 200 білих учнів, одним із яких був 17-річний Джозеф Рейкс із Південного Бостона, що ніс із собою свій фамільний прапор США. Учні увійшли до будівлі мерії, де деякі з них представили список своїх вимог голові міської ради Луїзі Дей Гікс. Гікс і сама була провідною противницею «басінгу» в Бостоні та запросила демонстрантів до зали засідань ради, де вони прочитали Клятву вірності нації та прапору США.

Вийшовши з мерії, демонстранти зустріли на площі перед будівлею міської ради двох темношкірих чоловіків, одним з яких був Тед Лендсмарк — адвоката та борець за громадянські права, який прямував на обговорення в мерії щодо працевлаштування темношкірих людей у будівництві^[10]. За його словами, він запізнювався на зустріч у мерії та, поспішаючи, не помітив натовп демонстрантів, поки не опинився серед нього^[11].

Деякі з демонстрантів напали на цих двох чоловіків. Одному вдалося втекти, але Лендсмарка повалили на землю та били кулаками і ногами, розбивши окуляри та зламавши ніс^[12][13][14].

Джим Келлі, організатор демонстрації та один із дорослих, які супроводжували учнів, підбіг до місця нападу та допоміг Лендсмарку підвестися на ноги. У цей момент Джозеф Рейкс замахнувся своїм прапором у бік Лендсмарка, але не влучив. Келлі та іншим дорослим врешті вдалося зупинити бійку. Весь інцидент тривав близько 15-20 секунд.

Фотожурналіст «Boston Herald American» Стенлі Форман дізнався про демонстрацію на початку своєї зміни. Оскільки такі демонстрації стали звичним явищем, він не особливо поспішав на місце подій, тому він прибув лише коли молодь вже вийшла з мерії. Через це він опинився в безпосередній близькості від місця нападу на Лендсмарка, тоді як інші присутні фотографи були позаду натовпу.

Знімок було зроблено камерою Nikon, оснащеною моторним приводом з ширококутним об'єктивом із фокусною відстанню 20 міліметрів. Час експозиції він встановив на 1/125 секунди. Незадовго до нападу Рейкса з прапором на Лендсмарка моторний привід камери заблокувався, в результаті чого кілька фотографій отримали подвійну експозицію, але Форман зміг сфотографувати напад з прапором, перемкнувшись на ручний режим. Загалом він зробив сімнадцять фотографій демонстрації на цю камеру, а ще шість було зроблено іншою камерою Nikon без моторного приводу з та 35-міліметровим об'єктивом^[15]

Зовнішні зображення
Фотоматеріали
	Необрізана версія фотографії

На необрізаній світлині напад на Лендсмарка відбувається зліва на передньому плані, а праворуч видно людей, які спостерігають за подіями. Але особливо відомою стала версія, сильно обрізана праворуч, зверху та знизу, що зосереджує увагу на самому нападі. Ця версія показує напад з прапором на передньому плані, а на задньому плані видно кількох молодих людей, більшість з яких спостерігають за нападом. Ліворуч і праворуч сцену обрамляють високі будівлі, разом з бруківкою створюючи вертикальні лінії, що надають фотографії глибини. У той час як передній план знаходиться в тіні, задній план освітлений сонцем. В кінці стежки між двома будівлями видно Старий Капітолій, найстарішу громадську будівлю в Бостоні^[16].

На фотографії Рейкс знаходиться ліворуч, замахуючись флагштоком праворуч, ніби намагаючись проткнути Лендсмарка, як списом. Лендсмарк стоїть праворуч, злегка згорбившись і припавши на праву ногу, а зігнуту ліву ногу відставивши назад. Позаду нього стоїть білий чоловік, який наче утримує його, щоб той не увернувся від удару прапором.

Однак перше враження, яке створює фотографія, хибне. На фотографії, зробленій безпосередньо перед цією, чітко видно, що Рейкс не мав наміру штрикнути Лендсмарка флагштоком, а радше розмахував перед собою прапором, намагаючись вдарити. Чоловік позаду Лендсмарка — це Джим Келлі, який не утримує його, а допомагає піднятися на ноги^[17].

Після інциденту Стенлі Форман повернувся до офісу Boston Herald American, щоб проявити отримані фотографії. Замість того, щоб робити це вручну, він використав автоматичну проявну машину, яка була набагато швидшою, хоча й створювала ризик пошкодження негативів^[18].

Незважаючи на побоювання редакції, що фотографія може розпалити расову напруженість чи спровокувати подальші заворушення, головний редактор Сем Борнштейн ризикнув опублікувати її на першій шпальті наступного випуску.

Головний заголовок першої шпальти стосувався смерті бізнесмена Говарда Г'юза. Нижче, по центру першої шпальти, була розташована стаття «The Soiling of Old Glory» під заголовком «Молодики побили темношкірого адвоката біля мерії» (англ. Youths beat black lawyer at City Hall). Фотографія була сильно обрізана зверху, знизу та праворуч таким чином, щоб зосередити увагу на юнакові з прапором та Лендсмарку. Під фотографією був ще один знімок Формана з місця події, на якому Лендсмарк лежить на землі, і якийсь юнак б'є його ногами. Це також була одна з фотографій, зроблених Форманом після того, як вийшов з ладу моторний привід; подвійно експоновану частину було обрізано^[19].

Фотографію також опублікували 6 квітня в багатьох інших американських газетах, зокрема на перших шпальтах Washington Post, Chicago Tribune, San Francisco Chronicle та Hartford Courant, а також з'явилася в New York Times. Також її показали в ABC Evening News під час репортажу про напад на Лендсмарка. Крім того, світлина з'явилася і в міжнародних газетах, зокрема в Англії, Німеччині та Єгипті^[20].

Мер Бостона Кевін Вайт та губернатор Массачусетсу Майкл Дукакіс публічно засудили напад. Палата представників штату Массачусетс після гарячих дебатів також ухвалила аналогічну декларацію. Того ж дня близько 200 людей зібралися на місці нападу, щоб висловити своє засудження.

Вільям Оуенс, член Сенату штату Массачусетс, закликав Генерального прокурора розслідувати діяльність міської ради та шкільного комітету на предмет «підбурювання молоді до заворушень». Він також висловив свою недовіру меру Вайту. Луїза Дей Гікс, переконана противниця «басінгу», яка зустрічалася з молоддю в мерії перед інцидентом, публічно не прокоментувала напад.

Джим Келлі, організатор демонстрації, на пресконференції засудив напад, назвавши його «жалюгідним та потворним», але звинуватив у насильстві з боку молоді примус до «басінгу». Він також розкритикував «ліберальні ЗМІ», які, за його словами, були коренем проблеми та недостатньо висвітлювали насильство, скоєне темношкірими людьми^[21].

Через два тижні після нападу на Лендсмарка, темношкірі юнаки напали на Річарда Політа, білого автомеханіка з Джамейка-Плейн, , коли він проїжджав через Роксбері. Вони закидали камінням його автомобіль, в результаті чого Політ втратив керування та потрапив у ДТП. Потім вони витягли його з машини та побили кулаками та камінням. Політ впав у кому та через кілька місяців помер від отриманих травм^[22].

Напад на Політа був інтерпретований як помста за напад на Лендсмарка. Виникли побоювання, що насильство між різними етнічними групами міста може ескалувати. З цієї причини мер Вайт закликав до маршу проти насильства 23 квітня. За день до цього маршу кілька людей отримали поранення, деякі з них тяжкі, внаслідок вибуху бомби в будівлі суду округу Саффолк у Бостоні. Громадськість інтерпретувала цей теракт як частину міжетнічних конфліктів у Бостоні.

Лише після того, як марш відбувся, стало відомо, що теракт був здійснений марксистською підпільною організацією «Sam Melville/Jonathan Jackson Unit» , яка хотіла використати напружену ситуацію в Бостоні у власних цілях.

Незважаючи на цей інцидент, у марші, за оцінками, взяли участь до 50 000 осіб. Серед них були провідні діячі політики та судової влади, а також представники університетів та релігійних організацій. Однак після маршу преса висловила жаль, що відомі прихильники та противники «басінгу» в Бостоні, які могли б змінити ситуацію в місті, не взяли в ньому участі^[23].

Через кілька днів після маршу двох 15-річних підлітків було засуджено за напад на Лендсмарка. Їм дали умовний термін до досягнення 18 років, а також зобов'язали написати відкритого листа з вибаченнями за злочин. В окремому судовому процесі було засуджено Джозефа Рейкса та ще одного підлітка^[24]. Рейкса було визнано винним у нападі із застосуванням смертельно небезпечної зброї (deadly weapon в американському законодавстві) та засуджено до двох років позбавлення волі умовно з двома роками випробувального терміну^[25]. Він жив з «тавром» «того парубка з прапором» (англ. «the flag kid»), хоча зрештою одружився та мав дітей, працював будівельником, а пізніше у сфері небезпечних відходів^[12].

У 1976 році Форман вже отримав Пулітцерівську премію в категорії «Найкраща новинна фотографія» за світлини пожежі у Бостоні, зокрема «Обвалення пожежних сходів». У 1977 році його знову було відзначено в цій категорії, цього разу за роботу «Плюндрування Старої слави». Жюрі подало її як одну з трьох заявок на розгляд Консультативної ради Пулітцерівської премії , яка й прийняла остаточне рішення. У заяві суддів зазначалося, що фотографія підсумовує розбіжності в конфлікті щодо десегрегації в Бостоні та багато свідчить про стан справ у Бостоні та в США в цілому. Хоча судді віддали Форману лише третє місце, Консультативна рада обрала його переможцем^[26].

Фотографія «The Soiling of Old Glory» знаменує собою поворотний момент у русі проти «басінгу» в Бостоні. До того часу активісти завжди наполягали на тому, що вони не расисти, і натомість зображували себе патріотичними американцями, які борються за свою свободу. Публікація світлини, на якій білий чоловік використовує прапор США як зброю проти темношкірого, поставило ці твердження під сумнів^[27].

Це також призвело до критики всередині самого цього руху – певні дії та заяви провідних противників басингу викликали звинувачення у розпалюванні ненависті серед молоді та насильстві, до якого це призводить. Це відобразилося на виборах до міської ради та шкільного комітету наступного року, на яких войовничі противники басингу, серед яких була Луїза Дей Хікс, втратили свої посади на користь більш поміркованих кандидатів^[28].

Ситуацію в школах на початку 1976-1977 навчального року визнали покращеною, а протести проти басингу зменшилися. Частково це було пов'язано з тим, що частка білих учнів у бостонській шкільній системі значно зменшилася: у 1974 році цей показник все ще становив 55 відсотків, але до 1977 року він упав до 42 відсотків. Ця тенденція продовжилася й у наступні роки, так що в 1987 році частка білих учнів становила лише 26 відсотків. Причинами цього, окрім переходу до християнських приватних шкіл або загальної відмови від відвідування шкіл, були так звані «втечі білих», коли білі покидали місто та натомість селилися в передмістях^[29].

Фотографія Формана міцно закріпилася в колективній пам'яті бостонців та інших американців. Коли на початку 2000-х років з'являлися різні повідомлення про позитивні зміни в Бостоні після «автобусної кризи», вони часто посилалися на цю фотографію як на негативний орієнтир^[30].

Мер Бостона Томас Меніно під час участі свого міста у виборах на проведення Національного з'їзду Демократичної партії 2004 року заявив, що занадто багато людей у США асоціюють Бостон з образом Теда Лендсмарка, якого б'ють американським прапором. Тому метою його заявки також було показати, що місто з того часу стало більш космополітичним^[31].

• Louis P. Masur (2008). The Soiling of Old Glory: The Story of a Photograph That Shocked America. Bloomsbury Press. ISBN 978-1596913646.