YaChudo

Ті, хто покидають Омелас

Переглядів: 1. Оновлено 10.11.2026.

«Ті, хто покидають Омелас»
Видання 1993 року
АвторУрсула Ле Гуїн
Назва мовою оригіналуThe Ones Who Walk Away from Omelas
КраїнаСША
Моваанглійська
СеріяNew Dimensions 3 (антологія)
Жанрнаукова фантастика Редагувати інформацію у Вікіданих
Видано1973
Тип носіяна папері

«Ті, хто покидають Омелас» ([ˈoʊməˌlɑːs][1]) — короткий філософський твір 1973 року американської письменниці Урсули Ле Гуїн. За допомогою навмисно нечітких і водночас яскравих описів оповідач змальовує літній фестиваль в утопічному місті Омелас, добробут якого залежить від постійних страждань однієї дитини[2]. Оповідання «Ті, хто покидають Омелас» було номіновано на премію «Локус» за найкраще оповідання у 1974 році[3] і здобуло премію «Г'юго» за найкраще оповідання в 1974 році[4].

Сюжет

Єдиним хронологічним елементом твору є те, що він починається з опису першого дня літа в Омеласі, мерехтливому місті неймовірного щастя й насолоди. В Омеласі літнє сонцестояння відзначають урочистим фестивалем та перегонами за участю молоді на конях. Однак яскрава фестивальна атмосфера, здається, є звичайною рисою цієї блаженної спільноти, чиї мешканці, попри обмеженість технологій і ресурсів, залишаються розумними, витонченими та культурними. В Омеласі немає королів, солдатів, священників чи рабів. Конкретний соціально-політико-економічний устрій спільноти не описується; оповідач лише зазначає, що не певен щодо всіх деталей.

Оповідач міркує: «У моєму викладі Омелас звучить як місто з казки, давним-давно і далеко звідси, одного разу в якомусь краю. Можливо, найкраще буде, якщо ви уявите його так, як підказує ваша фантазія, припускаючи, що вона виявиться на висоті, адже, безумовно, я не зможу догодити всім». Все в Омеласі настільки надмірно приємне, що оповідач вирішує: читач насправді не переконаний у його існуванні, і тому детально описує останній елемент міста — його єдину жорстокість. Постійний стан спокою та розкоші цього міста вимагає, щоб одна нещасна дитина перебувала вічно в бруді, темряві й злиднях.

Коли мешканці стають достатньо дорослими, щоб дізнатися правду, більшість із них, хоча спершу шоковані й обурені, зрештою погоджуються з цією єдиною несправедливістю, яка забезпечує щастя всьому місту. Однак деякі мешканці, і молоді, і старі, залишають місто після того, як бачать дитину. Кожен іде на самоті, і ніхто не знає, куди саме, але ніхто з них не повертається. Оповідь завершується словами: «Місце, куди вони прямують, — це місце, ще менш уявне для більшості з нас, ніж місто щастя. Я взагалі не можу його описати. Можливо, його не існує. Але вони, здається, знають, куди йдуть — ті, хто покидають Омелас».

Натхнення та ідеї

Оповідання Ле Гуїн досліджує ідеї утилітаризму. Ле Гуїн зазначала, що назва міста вимовляється як «О-ме-лас»[5]. Вона обрала цю назву після того, як побачила дорожній знак Сейлем, Орегон у дзеркалі автомобіля. «[… Мене запитують] „Звідки ви берете ідеї, пані Ле Гуїн?“ — Із того, що забуваю Достоєвського та читаю дорожні знаки навпаки, звісно. А звідки ж іще?»[6]

Центральна ідея «цапа-відбувайла» була висловлена Федором Достоєвським у Братах Карамазових 1880 року. Ле Гуїн віддала належне Вільяму Джеймсу, який згадав цю ідею у 1891 році, і згодом написала: «Справа в тому, що я не могла перечитувати Достоєвського, хоч як його любила, відколи мені виповнилося двадцять п'ять, і я просто забула, що він використав цю ідею».

Оригінальна цитата Достоєвського міститься у Братах Карамазових:[7]

«Я кидаю вам виклик: припустімо, що вас покликали звести будівлю людської долі так, щоб люди нарешті стали щасливими й знайшли спокій і рівновагу. І якщо б ви знали, що для цього треба замучити лише одну істоту, скажімо, маленьку дівчинку, яка так відчайдушно била себе в груди в нужнику, і що на її непомщених сльозах ви могли б звести цю будівлю, чи погодилися б ви?»

Цитата Вільяма Джеймса з есе «Моральний філософ і моральне життя» (1891):

Або якщо нам запропонували б гіпотезу світу, у якому утопії панів Фур'є, Белламі та Морріса були б перевершені, і мільйони людей були б постійно щасливими за однієї простої умови: що певна загублена душа на далекому краю всього сущого має прожити життя самотніх тортур, то що, крім скептичного й незалежного почуття, могло б змусити нас одразу відчути, навіть якщо в нас і виникла б спонука вхопитися за запропоноване щастя, наскільки огидним було б таке задоволення, якщо його свідомо прийняти як плід такої угоди?»[6][8]

Оригінальний опис дилеми Достоєвським стосується доктрини спасіння через розп'яття Христове.

Історія публікацій

Твір Ле Гуїн уперше було опубліковано в жовтні 1973 року в New Dimensions 3, антології наукової фантастики у твердій палітурці, під редакцією Роберта Сілвеберга. У 1975 році його передрукували у збірці Ле Гуїн The Wind's Twelve Quarters, і відтоді його багаторазово включали до різних антологій[9]. У 1993 році оповідання також вийшло окремою книжкою з 31 сторінкою у твердій палітурці, призначеною для підліткової аудиторії[10].

У 2012 році його знову надрукували у другому томі збірки короткої прози The Unreal and the Real[11]. У цій збірці Ле Гуїн зазначила, що оповідання «Ті, хто покидають Омелас» «має довгу й щасливу історію використання вчителями, які хочуть збентежити учнів і змусити їх невтримно сперечатися про моральність»[5].

Культурна спадщина

Оповідання «Ті, хто покидають Омелас» надихнуло безліч подальших творів і культурних посилань[12].

Рікардо Баре і Гарві Сміт, дизайнери серії відеоігор Dishonored, звернулися до цього оповідання як до джерела натхнення для Чужинця, всемогутньої безсмертної істоти, яку зневажають як уособлення зла[13].

Художник Ендрю ДеГрафф створив ілюстровану мапу, що візуалізує оповідання Ле Гуїн, у книзі Plotted: A Literary Atlas (2015). ДеГрафф написав: «Ле Гуїн дає нам будівельні блоки, щоб звести місто Омелас, але якщо ми хочемо потім його покинути, то ми також маємо вирушити звідти самотужки»[14].

Музичне відео 2017 року на пісню «Spring Day» південнокорейського гурту BTS тематично відсилає до оповідання Ле Гуїн. У кліпі також показано готель під назвою «Омелас»[15][16].

Збірка Н. К. Джемісін How Long 'til Black Future Month? (2018) відкривається текстом під назвою «Ті, хто лишаються і борються» — прямою відповіддю на оповідання Ле Гуїн. В інтерв'ю The Paris Review, Джемісін зазначила, що багато читачів хибно сприймають Ле Гуїн так, ніби вона стверджує, що єдиний спосіб створити краще суспільство — це піти, хоча насправді Ле Гуїн наголошувала, що сучасне суспільство потрібно «виправляти», «особливо коли нема куди йти»[17]. Роман Джемісін The World We Make (2022) також відсилає до цього оповідання, використовуючи опис «омелаські» щодо дітей, утримуваних у підвалі[18].

Джо Джордж вважав, що на фільм Ми (2019) вплинули як оповідання Ле Гуїн, так і «Speech Sounds» Октавії Батлер[19].

Роман Кетрін Лейсі Pew (2020) починається з епіграфа з «Ті, хто покидають Омелас», що цитує останній абзац оповідання[20]. Сам роман тісно пов'язаний із твором Ле Гуїн і має кілька ключових схожостей[21].

Виконавчі продюсери й шоуранери Мішель Парадайз та Алекс Куртцман назвали оповідання Ле Гуїн одним із джерел натхнення для сюжетної лінії третього сезону Зоряний шлях: Дискавері. Куртцман зазначив, що обидва творці були зацікавлені в центральній дилемі, викликаній єдиною дитиною[22]. Кілька рецензентів також відзначили сильну подібність між оповіданням і епізодом «Підніми нас туди, де не дістане страждання» першого сезону Зоряний шлях: Дивні нові світи. Оглядач Ентоні Паскале назвав цей епізод «майже покадровим відтворенням» твору Ле Гуїн[23]. На сатиричному вебсайті Cracked Дж. М. МакНаб звернув увагу на довгу історію впливу Ле Гуїн на франшизу Зоряний шлях і зазначив, що хоча автори Зоряний шлях: Дискавері назвали корабель на її честь, ця відзнака «все одно не зрівняється з тим, аби віддати їй належне у титрах»[24].

Фентезійний роман Наомі Новік Золоті анклави (2022) містить дилему, подібну до тієї, що представлена в «Ті, хто покидають Омелас»[25].

Оповідання Ізабель Дж. Кім Чому б нам просто не вбити дитину в дірі Омеласа, опубліковане в Clarkesworld Magazine у лютому 2024 року, відбувається після подій твору Ле Гуїн[26]. У ньому розглядають третій варіант, окрім залишитися в Омеласі чи піти: вбити дитину, яка страждає (дію, яку один із убивць описує як форму акцелерціонізму).

Див. також

Примітки

  1. ↑ Вимова Ле Гуїн: Le Guin, Ursula (14 липня 2014). Ursula Le Guin at Portland Community College - Rock Creek Campus (Interview) (англ.). Інтерв'юери: Melissa Manolas. Rock Creek, Oregon: Portland Community College. Подія сталася на 1:08:03. Архів оригіналу за 29 грудня 2022. Процитовано 28 грудня 2022.
  2. ↑ Spivack, Charlotte (1984). Ursula K. Le Guin. Boston: Twayne Publishers. с. 159.
  3. ↑ Locus Awards Nominee List. The Locus Index to SF Awards (англ.). Архів оригіналу за 14 травня 2012. Процитовано 12 травня 2011.
  4. ↑ 1974 Hugo Awards. The Hugo Awards (англ.). 26 липня 2007. Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 12 травня 2011.
  5. ↑ а б Le Guin, Ursula K. (2012). The Unreal and the Real: Selected Stories of Ursula K. Le Guin. Volume Two: Outer Space, Inner Lands (англ.). Easthampton, MA: Small Beer Press. с. iv. ISBN 9781618730350.
  6. ↑ а б Kennedy, X.J., and Dana Gioia (ed.): An Introduction to Fiction, 8th ed., page 274. Longman, 2004. ISBN 0-321-08531-0.
  7. ↑ Anders, Charlie Jane (24 липня 2015). Ursula K. Le Guin, Fyodor Dovstoevsky, and the Snuggly Comfort of Evil. Gizmodo (англ.). Процитовано 24 березня 2024.
  8. ↑ James, William. "The Moral Philosopher and the Moral Life [Архівовано 28 березня 2007 у Wayback Machine.]". April 1891.
  9. ↑ Title: The Ones Who Walk Away from Omelas. Internet Speculative Fiction Database (англ.). Архів оригіналу за 19 серпня 2018. Процитовано 25 вересня 2009.
  10. ↑ Le Guin, Ursula K. 1993, The Ones Who Walk Away from Omelas, Creative Education, ISBN 978-0-88682501-0.
  11. ↑ Le Guin, Ursula K. 2012, The Unreal and The Real 2, Gollancz, ISBN 978-1-47320285-6.
  12. ↑ Hartman, Jed. Some Responses to Omelas. Lorem Ipsum (англ.). Процитовано 9 червня 2025.
  13. ↑ Cryer, Hirun (17 вересня 2021). The making of Dishonored: Death Of The Outsider, and how Arkane killed a god. Rock, Paper, Shotgun (англ.). Архів оригіналу за 23 березня 2023. Процитовано 15 червня 2022.
  14. ↑ Lough, Chris (19 листопада 2015). Ursula K. Le Guin's "The Ones Who Walk Away From Omelas" is Beautiful in Map Form. Tor.com (амер.). Архів оригіналу за 15 червня 2022. Процитовано 15 червня 2022.
  15. ↑ The Correlation Between 'The Ones Who Walk Away From Omelas' by Ursula K. Le Guin and BTS' Theory. Channel Korea (амер.). 12 січня 2020. Архів оригіналу за 25 червня 2022. Процитовано 3 вересня 2023.
  16. ↑ Cha, Minju (2017). Philosophizing About BTS (англ.). 펜립. ISBN 979-11-962068-1-9. Процитовано 2 жовтня 2021.
  17. ↑ Bereola, Abigail (3 грудня 2018). A True Utopia: An Interview With N. K. Jemisin. The Paris Review (англ.). Архів оригіналу за 6 липня 2022. Процитовано 15 червня 2022.
  18. ↑ Jemisin, N. K. (2022). The World We Make (англ.). Orbit. ISBN 978-0-316-50989-3. OCLC 1303669998.
  19. ↑ George, Joe (11 квітня 2019). Where the Fiction of Ursula Le Guin and Octavia Butler Meets Jordan Peele's Us. Tor.com (англ.). Архів оригіналу за 15 червня 2022. Процитовано 15 червня 2022.
  20. ↑ Lacey, Catherine (Травень 2021). Pew (англ.). Granta Books. ISBN 978-1-78378-519-3. OCLC 1298514284.
  21. ↑ McCulloch, Sarah Black (16 вересня 2020). 'I Want to Argue with Everything I've Ever Thought': An interview with Catherine Lacey. Hazlitt (англ.). Архів оригіналу за 28 червня 2022. Процитовано 15 червня 2022.
  22. ↑ Trekmovie.com Staff. An Ursula K. Le Guin Short Story Inspired The Big Mystery For 'Star Trek: Discovery' Season 3. TrekMovie.com (амер.). Архів оригіналу за 12 червня 2022. Процитовано 15 червня 2022.
  23. ↑ Pascale, Anthony. Recap/Review: 'Star Trek: Strange New Worlds' Gets Thoughtful In "Lift Us Where Suffering Cannot Reach". TrekMovie.com (амер.). Архів оригіналу за 9 червня 2022. Процитовано 15 червня 2022.
  24. ↑ McNab, J. M. (10 червня 2022). 'Star Trek' Keeps Ripping Off A Legendary Sci-Fi Author. Cracked.com (англ.). Архів оригіналу за 11 червня 2022. Процитовано 15 червня 2022.
  25. ↑ The Golden Enclaves by Naomi Novik. www.publishersweekly.com (англ.). 6 липня 2022. Архів оригіналу за 5 грудня 2023. Процитовано 8 листопада 2023.
  26. ↑ Kim, Isabel K. (Лютий 2024). Why Don't We Just Kill the Kid In the Omelas Hole?. Clarkesworld Magazine (англ.) (209). Архів оригіналу за 7 лютого 2024. Процитовано 7 лютого 2024.

Джерела

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).