Пію білогорлий
| ?Пію білогорлий | |
|---|---|
 | |
| Охоронний статус | |
 Найменший ризик (МСОП 3.1)[1] | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Горобцеподібні (Passeriformes) |
| Родина: | Горнерові (Furnariidae) |
| Рід: | Пію (Synallaxis) |
| Вид: | Пію білогорлий |
| Біноміальна назва | |
| Synallaxis stictothorax Sclater, 1859 | |
 Ареал виду | |
| Підвиди | |
| (Див. текст) | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Synallaxis stictothorax |
 Віківиди: | Synallaxis stictothorax |
 EOL: | 1050214 |
 ITIS: | 563246 |
 МСОП: | 103675609 |
 NCBI: | 589988 |
Пію білогорлий[2] (Synallaxis stictothorax) — вид горобцеподібних птахів родини горнерових (Furnariidae). Мешкає в Еквадорі і Перу.
Опис
Довжина птаха становить 13-13 см, вага 10-14 г. Тім'я і потилиця сірувато-коричневі, лоб поцяткочаний чорними і білими плямками, над очима тонкі, довгі, білі "брови". Спина коричнева. надхвістя рудувато-коричневе. Крила рудувато-бурі з чорнуватими краями. Хвіст рудий, центральні стернові пера чорнуваваті. Горло біле, груди білуваті, поцятковані тонкими темними смужками. Боки охристі[3] .
Підвиди
Виділяють два підвиди:[4]
- S. s. stictothorax Sclater, PL, 1859 — південно-західний Еквадор (від центрального Манабі на південь до західного Гуаясу, острів Пуна);
- S. s. maculata Lawrence, 1872 — крайній південний захід Еквадору (південна Лоха) і північний захід Перу (Тумбес, П'юра, Ламбаєке, Ла-Лібетад).
Чінчіпський пію раніше вважався підвидом білогорлого пію, однак був визнаний окремим видом у 2021 році.
Поширення і екологія
Білогорлі пію живуть в сухих тропічних лісах, на узліссях та в сухих чагарникових заростях. Зустрічаються на висоті до 400 м над рівнем моря. Живляться безхребетними, яких шукають серед рослинності. Гніздо кулеподібне з бічним входом, зроблене з гілочок.
Примітки
- ↑ BirdLife International (2016). Synallaxis stictothorax.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Robert S. Ridgely; Guy Tudor (1 червня 2009). Field Guide to the Songbirds of South America: The Passerines. University of Texas Press. с. 274. ISBN 978-0-292-71748-0.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Ovenbirds, woodcreepers. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 22 січня 2022.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).