YaChudo

Матриця розсіяння

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Матриця розсіяння або S-матриця — оператор, який зв'язує між собою початкову і кінцеву хвильові функції квантової системи при розсіянні. Позначається зазвичай S ^ {\displaystyle {\hat {S}}} :

ψ ( ∞ ) = S ^ ψ ( − ∞ ) {\displaystyle \psi (\infty )={\hat {S}}\psi (-\infty )} .

де ψ ( − ∞ ) {\displaystyle \psi (-\infty )} позначає хвильову функцію в нескінченно віддалений момент часу в минулому, до акту розсіяння, коли частинки перебувають дуже далеко одна від одної і взаємодією між ними можна знехтувати, а ψ ( ∞ ) {\displaystyle \psi (\infty )} позначає хвильову функцію в нескінченно віддалений момент часу після акту розсіяння, коли знову ж, частинки вже встигли розлетітися на таку віддаль, що взаємодією між ними можна знехтувати.

S-матриця унітарна, тобто

S ^ † S ^ = 1 {\displaystyle {\hat {S}}^{\dagger }{\hat {S}}=1} ,

де значок † {\displaystyle ^{\dagger }} позначає ермітове спряження.

Оператор переходу

Оператор

T ^ = S ^ − 1 {\displaystyle {\hat {\mathcal {T}}}={\hat {S}}-1}

називають оператором переходу.

Розклад

Гамільтоніан системи частинок, які розсіюються одна на іншій можна записати у вигляді

H ^ = H ^ 0 + V ^ = H ^ 0 ′ + V ^ ′ {\displaystyle {\hat {H}}={\hat {H}}_{0}+{\hat {V}}={\hat {H}}_{0}^{\prime }+{\hat {V}}^{\prime }} .

В цьому виразі гамільтоніан системи частинок до розсіяння і після нього розбивається на різні складові для загальності — при зіткненнях склад системи може змінитися, наприклад, електрон може вибити інший електрон із атома.

Якщо функції φ α {\displaystyle \varphi _{\alpha }} є власними функціями оператора H ^ 0 {\displaystyle {\hat {H}}_{0}} :

H ^ 0 φ α = E α φ α {\displaystyle {\hat {H}}_{0}\varphi _{\alpha }=E_{\alpha }\varphi _{\alpha }} ,

а функції φ β {\displaystyle \varphi _{\beta }} є власними функціями оператора H ^ 0 ′ {\displaystyle {\hat {H}}_{0}^{\prime }} :

H ^ 0 ′ φ β = E β φ β {\displaystyle {\hat {H}}_{0}^{\prime }\varphi _{\beta }=E_{\beta }\varphi _{\beta }} ,

то хвильову функцію початкового і кінцевого станів можна розкласти

ψ ( − ∞ ) = ∑ α c α φ α {\displaystyle \psi (-\infty )=\sum _{\alpha }c_{\alpha }\varphi _{\alpha }}
ψ ( ∞ ) = ∑ β c ~ β φ β {\displaystyle \psi (\infty )=\sum _{\beta }{\tilde {c}}_{\beta }\varphi _{\beta }}

Тоді

c ~ β = ∑ α S β α c α {\displaystyle {\tilde {c}}_{\beta }=\sum _{\alpha }S_{\beta \alpha }c_{\alpha }}

Із цього виразу видно, що S β α {\displaystyle S_{\beta \alpha }} є матрицею, загалом нескінченного рангу. Завдяки цьому S-матриця й отримала свою назву.

Імовірність переходу

Імовірність переходу системи із стану α {\displaystyle \alpha } в стан β {\displaystyle \beta } визначається елементом матриці переходу T β α {\displaystyle {\mathcal {T}}_{\beta \alpha }} :

W α → β = | T β α | 2 {\displaystyle W_{\alpha \rightarrow \beta }=|{\mathcal {T}}_{\beta \alpha }|^{2}}

Імовірність переходу в одиницю часу

Беручи до уваги, що енергія системи є інтегралом руху, матриця переходу записується у вигляді:

T β α = − 2 π i t β α δ ( E α − E β ) {\displaystyle {\mathcal {T}}_{\beta \alpha }=-2\pi it_{\beta \alpha }\delta (E_{\alpha }-E_{\beta })}

Тоді загальна імовірність переходу за нескінченний проміжок часу W α → β {\displaystyle W_{\alpha \rightarrow \beta }} дорівнює:

W α → β = ( 2 π ) 2 | t β α | 2 [ δ ( E α − E β ) ] 2 = ( 2 π ) 2 | t β α | 2 δ ( E α − E β ) lim T → ∞ 1 2 π ℏ ∫ − 1 2 T 1 2 T d t exp ⁡ [ i ℏ ( E α − E β ) t ] = 2 π ℏ | t β α | 2 δ ( E α − E β ) lim T → ∞ T {\displaystyle W_{\alpha \rightarrow \beta }=(2\pi )^{2}|t_{\beta \alpha }|^{2}[\delta (E_{\alpha }-E_{\beta })]^{2}=(2\pi )^{2}|t_{\beta \alpha }|^{2}\delta (E_{\alpha }-E_{\beta })\lim _{T\to \infty }{\frac {1}{2\pi \hbar }}\int _{-{\frac {1}{2}}T}^{{\frac {1}{2}}T}dt\exp \left[{\frac {i}{\hbar }}(E_{\alpha }-E_{\beta })t\right]={\frac {2\pi }{\hbar }}|t_{\beta \alpha }|^{2}\delta (E_{\alpha }-E_{\beta })\lim _{T\to \infty }T}

Імовірність переходу в одиницю часу w α → β {\displaystyle w_{\alpha \rightarrow \beta }} одержимо, поділивши повну імовірність W α → β {\displaystyle W_{\alpha \rightarrow \beta }} на повний проміжок часу T {\displaystyle T} :

w α → β = 2 π ℏ | t β α | 2 δ ( E α − E β ) {\displaystyle w_{\alpha \rightarrow \beta }={\frac {2\pi }{\hbar }}|t_{\beta \alpha }|^{2}\delta (E_{\alpha }-E_{\beta })}

Історія

Матрицю розсіяння ввів у обіг в 1937 році Джон Вілер, а в 1940 році цю ідею підхопив Вернер Гейзенберг.

Див. також

Джерела



Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).