Pisces (ППА)

Пілотовані підводні апарати (ППА) типу «Pisces» — серія тримісних дослідницьких глибоководних апаратів, розроблених і побудованих канадською компанією International Hydrodynamics Corporation (HYCO), що базувалася в місті Північний Ванкувер (Британська Колумбія, Канада).^[1] Призначались вони для рятувальних робіт, нафторозвідки та огляду підводних кабелів.^[2]

У науково-технічній літературі зазначається, що «Pisces II» став першим пілотованим підводним апаратом, який отримав проміжний сертифікат Американського бюро судноплавства (англ. American Bureau of Shipping, ABS) після завершення випробувань. Надалі компанія International Hydrodynamics Corp. заявила про намір будувати всі наступні апарати типу «Pisces» відповідно до вимог ABS.^[3]

Згідно з іншими джерелами, пілотований підводний апарат «Pisces VII» був спроєктований і побудований відповідно до правил і вимог ABS.^[4]

У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації (англ. International Organization for Standardization (ISO)) затвердила міжнародний стандарт ISO 5411 «Судна та морські технології — Підводні апарати — Термінологія» (англ. Ships and marine technology — Submersibles — Vocabulary), який визначає основну термінологію та поняття, пов'язані з підводними апаратами. Відповідно до цього стандарту ППА типу «Pisces» належать до таких типів підводних апаратів:

• підводний апарат (англ. submersible) — тип самохідного судна, що може пересуватися та маневрувати під водою (п. 3.1.1);
• пілотований підводний апарат (англ. manned submersible) — підводний апарат, у міцному корпусі якого перебуває одна або більше осіб, оснащений одним або кількома доступними входами з поверхні або підводними герметичними чи негерметичними входами (п. 3.1.2);
• автономний (неприв’язний) підводний апарат (англ. untethered submersible) — підводний апарат без кабель-троса або троса (п. 3.1.4);
• транспортний підводний апарат (англ. transport submersible) — пілотований підводний апарат, призначений для перевезення вантажів, обладнання або пасажирів під водою, крім екіпажу, з метою відпочинку, наукових експедицій, рятувальних чи інших операцій (п. 3.1.5);^[5]

У науково-технічній літературі не існує єдиної загальноприйнятої класифікації пілотованих підводних апаратів (ППА) за максимальною глибиною занурення. Різні автори застосовують відмінні критерії поділу та назви класифікаційних груп.

Комітет пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій (англ. Marine Technology Society’s Manned Underwater Vehicles Committee (MTS MUV)) використовує такий поділ за максимальною робочою глибиною занурення:

• Група 1 — апарати для глибоководних океанічних досліджень, призначені для роботи в абісальній та гадальній зонах (понад 1 000 м);
• Група 2 — апарати середніх океанічних глибин (від 300 до 1 000 м);
• Група 3 — апарати прибережних океанічних глибин (до 300 м).

Відповідно до цієї класифікації апарати типу «Pisces» належать до двох груп:

• до Групи 1 належать апарати, починаючи з моделі «Pisces IV», максимальна робоча глибина занурення яких перевищує 1 000 м;
• до Групи 2 належать моделі «Pisces I», «Pisces II» та «Pisces III», максимальна робоча глибина занурення яких становить від 300 до 1 000 м.^[6]

Канадську компанію International Hydrodynamics Corp. (HYCO) було засновано в 1964 році для будівництва, продажу та експлуатації підводних апаратів серії «Pisces», призначених для проведення оглядів і ремонту підводних трубопроводів, підводних нафтових скважин, пошуково-рятувальних робіт та океанографічних досліджень.^[4]

«Pisces I»

«Pisces I», розроблений Аланом Трайсом (англ. Alan Trice) і Маком Томпсоном (англ. Mack Thompson), був спущений у 1965 році як апарат з глибиною занурення 300 м. Протягом наступних восьми років було випущено ще дев'ять апаратів подібної конструкції. Номінальна глибина занурення поступово збільшувалася до максимуму в 2 000 м для «Pisces IV», побудованого в 1971 році.^[7]

Інше джерело вказує глибину занурення «Pisces I» 975 м.

«Pisces ІІ» та «Pisces ІІІ»

Однакові за конструкцією «Pisces ІІ» та «Pisces ІІІ» з'явилися у 1969 році. Глибина занурення цих апаратів – 1 060 м, маса – 12,5 т. У 1971 році «Інтернешнл Хайдродайнемікс» отримала замовлення на виготовлення підводного апарата «Pisces IV» для Інституту океанології ім. Ширшова АН СРСР. З боку СРСР контракт уклала Академія наук. У 1972 році апарат було збудовано. Глибина занурення «Pisces IV» збільшилася до 2 000 м. Форма та габарити апарата практично не змінилися.^[8]

Апарати Pisces 2, 3, 5 та 8 використовувалися British Oceanics для робіт з видобутку нафти та прокладання кабелів у 1970-х роках. Pisces 4, а пізніше Pisces 5, експлуатуються Гавайською підводною дослідницькою лабораторією (англ. Hawaii Undersea Research Laboratory, HURL) Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (англ. National Oceanic and Atmospheric Administration, NOAA) на Гаваях. Pisces 7 та Pisces 11 експлуатувалися Інститутом океанології ім. Ширшова АН СРСР. Номери 6 та 9 експлуатувалися різними організаціями, але їхня доля невідома. Більшість інших знаходяться в музеях. Pisces 2, 8 та 10 зараз належать NUYTCO для запланованого музею підводних технологій «Центр глибоких відкриттів».^[7]

В середу, 29 серпня 1973 року, колишній підводник Королівського флоту Роджер Чепмен (англ. Roger Chapman), якому тоді було 28 років, та інженер Роджер Маллінсон (англ. Roger Mallinson,), якому тоді було 35 років, опустилися на дно Атлантичного океану внаслідок нещасного випадку, що спричинило 76-годинну міжнародну рятувальну операцію.

Пілот Роджер Чепмен та старший пілот Роджер Маллінсон розпочали планове занурення на ППА «Pisces III». Канадський комерційний підводний апарат, що працював за чартером для Поштового відомства, здійснював прокладання трансатлантичного телефонного кабелю по морському дну за 150 миль на південний захід від Корка.

Занурення почалося о 01:15. Окрім прокладання кабелів, пілоти мали стежити за системами життєзабезпечення. Кожні 40 хвилин вони вмикали вентилятор із гідроксидом літію для поглинання вуглекислого газу, який вони видихали, після чого подавали невелику кількість кисню. Закінчивши роботу, апарат «Pisces III» виплив на поверхню. Наступною повинна бути операція підіймання на судно забезпечення. «Ми чекали, поки прикріплять буксирний трос, щоб підняти нас і повернути на судно забезпечення. Було багато стукоту тросів і металевих скоб — як це зазвичай буває на завершальному етапі операції, — коли раптом нас відкинуло назад, і ми швидко пішли на дно. Ми бовталися догори дриґом, а потім різко піднялися, наче великий ківш», — згадує Чепмен. Задню сферу — меншу водонепроникну сферу, в якій розміщувалося обладнання, — затопило після випадкового відкриття люка під час підготовки до буксирування. Внаслідок цього підводний апарат раптово став важчим приблизно на тонну. Це сталося о 09:18.

«Коли ми затонули, моїм найбільшим занепокоєнням було те, чи перебуваємо ми десь поблизу континентального шельфу, бо якби ми вдарилися об нього, нас би розчавило». Екіпаж вимкнув електричні системи та скинув свинцевий баласт вагою 181 кг, щоб зменшити швидкість занурення.

«Минуло приблизно 30 секунд, перш ніж ми вдарилися. Ми вимкнули глибиномір на глибині 152 м, оскільки він міг лопнути, підстелили подушки, згорнулися калачиком, щоб спробувати уникнути травм. Нам вдалося знайти трохи білої тканини, щоб покласти її в рот, щоб не відкусити собі язики», — каже Маллінсон.

Підводний апарат впав на дно – 480 м (1575 футів) – о 09:30. Маллінсон каже, що його першою думкою було полегшення, що вони живі. Пізніше він дізнався, що ППА падав зі швидкістю 65 км/год (40 миль/год). «Ми не постраждали, але всюди було обладнання, і ми трималися за трубопроводи. Ми просто сиділи там з ліхтариком. Не знаючи, ми натрапили на яр, тому наполовину занурились у ґрунт», – каже Чепмен.^[9]

Початкові рятувальні зусилля однотипних до «Pisces III»I підводних апаратів були невдалими. Завдяки міжнародним зусиллям Сполучених Штатів, Канади та Великої Британії, дистанційно керований підводний апарат ВМС США (CURV-III) був розгорнутий протягом 24 годин на відстані 6 000 миль від своєї бази. Розгортання CURV-III з корабля CCGS «John Cabot» було ускладнене важкими погодними умовами. Було проведено швидкий ремонт, коли гіроскоп CURV-III вийшов з ладу, Після потрапляння морської води на борт «Cabot» електроніка відмовила. За допомогою ППА «Pisces II» та «Pisces V», CURV-III зміг прикріпити троси до люка «Pisces III». «Cabot »піднімав «Pisces III» та CURV-III зі швидкістю від 18 до 30 м/хв (60 — 100 фут/хв), доки їхні троси не заплуталися. Тоді кабель-трос CURV-III перерізали, а «Pisces III» підняли на глибину 18 м, де аквалангісти змогли прикріпити троси, з допомогою яких підняли «Pisces II»I на поверхню. CURV-III здійснив найглибший підводний порятунок в історії, коли екіпаж «Pisces III» з двох осіб був врятований через 76 годин, маючи в запасі повітря лише на 12 хвилин.^[9]

«Pisces IV» та «Pisces V» наразі експлуатуються для досліджень Національним управлінням океанічних і атмосферних досліджень (англ.National Oceanic and Atmospheric Administration), що базується на Гаваях. Їх судно підтримки, науково-дослідний корабель «Kaʻimikai-o-Kanaloa», запускає «Pisces V» та однотипний «Pisces IV» за допомогою А-подібного підіймального пристрою на кормовій палубі. «Pisces IV» було побудовано для Радянського Союзу в 1971 році, але через побоювання щодо національної безпеки з боку Сполучених Штатів щодо можливості передачі конфіденційних технологій Радянському Союзу, уряд Канади відмовився видавати дозвіл на експорт і натомість придбав його для свого Міністерства рибальства та океанів. Як «Pisces IV», так і «Pisces V» наразі експлуатуються Гавайською лабораторією підводних досліджень, що входить до складу Національної програми підводних досліджень США. Другий «Pisces» знаходиться на борту в стані готовності на випадок надзвичайної ситуації.

Підводний апарат «Pisces VI» було придбано зі зберігання у компанії International Underwater Contractors у 2015 році. Апарат пройшов повне переобладнання в Саліні, штат Канзас, та Ванкувері, Канада, а потім був переміщений на Тенерифе, Канарські острови, де отримав сертифікат та страховку. Його було перепроєктовано, щоб забезпечити універсальну глибоководну платформу для задоволення потреб підводної дослідницької спільноти. Наразі підводний апарат надає послуги науковій спільноті по всьому світу.

Пілотовані підводні апарати «Pisces VII» та «Pisces XI» були побудовані в 1975 році та використовувалися Інститутом океанології ім. Ширшова АН СРСР близько десяти років, поки їх не замінили підводні апарати «Мір»^[10][11]. «Pisces VII», отриманий у травні 1975 року, був сьомим у серії.^[4]

«Академік Курчатов», «Дмитро Менделєєв» та «Академік Мстислав Келдиш» служили їхніми суднами забезпечення.

У 1990 році в СРСР було випущено поштову марку із зображенням пілотованого підводного апарата «Pisces» (рос. «Пайсис»).^[12]

Основні технічні характеристика серії ППА типу «Pisces».

Загальним у конструкції апаратів «Pisces», розробленої Маком Томсоном, була наявність двох сферичних міцних корпусів — пілотованого та приладового. Міцний пілотований корпус «Pisces І», збудованого в 1965 році, має діаметр 1,94 м. «Pisces І» розрахований на глибину занурення 975 м. Баластово-приладова сфера має діаметр 0,99 м. Сфери з'єднані рамою з поперечними перекладинами.

Акумуляторні бокси зі свинцево-кислотними акумуляторами масою 2 т можуть переміщатися у поздовжньому напрямку, змінюючи диферент апарата. Міцний корпус має два оглядові ілюмінатори та ілюмінатор для фото- та кінознімання. У верхній частині легкого склопластикового корпусу розміщено цистерни головного баласту. Балони для продування стоять за міцною сферою. Знизу до міцному корпусу кріпиться аварійний вантаж масою 136 кг. Маса апарата — 6,5 т. Електродвигуни потужністю по 2 к. с. у маслозаповнених корпусах, встановлені по бортах апарата.^[2]

Однакові за конструкцією «Pisces ІІ» та «Pisces ІІІ» з'явилися у 1969 році. Глибина занурення цих апаратів — 1060 м, маса – 12,5 т. Потужність двигунів збільшена з 2 до 3 к.с. Міцні сфери діаметром 1,98 м виготовлені із сталі Алагома 242.^[8]

ППА має чотири міцні сфери, виготовлені з високоміцної легованої зварювальної сталі і механічно оброблені. Найбільша сфера — носова є міцним корпусом і має три ілюмінатори, вхідний люк і вводи для кабелів і труб. Зовні вона має тонке покриття із склопластику на епоксидній смолі для запобіганню=я корозії, а зсередини — теплоізоляцію із полістиролу і склопластику.

Кормова сфера — міцна вирівнювальна цистерна, яка розділена горизонтальним настилом на дві частини: нижню — власне цистерну і верхню, де розміщено обладнання бортових систем. Дві носові малі сфери є міцними диферентними цистернами. Всі міцні сфери зв'язані між собою несучою сталевою трубчатою рамою, всередині якої розміщене все забортне комплектувальне обладнання.

До верхньої частини рами кріпиться підіймальний рим, до нижньої частини — дві сталеві лижі для постановки на палубу судна- носія або покладки його на ґрунт.^[13]

«Pisces II» зараз виставлено в Deep Marine, морському музеї, присвяченому глибоководним технологіям компанії HYCO at Deep Marine, розташованому на старому майданчику Versatile Pacific Shipyards на набережній між Еспланадою та Лонсдейлом у Північному Ванкувері, Британська Колумбія, Канада.

«Pisces III» виставлено в Центрі морського життя Веймута, Дорсет, Велика Британія.

Обидва підводні апарати «Pisces IV» та «Pisces V» нещодавно пройшли модернізацію та експлуатуються Гавайською підводною дослідницькою лабораторією (англ. HURL), підводним дослідницьким центром NOAA в Школі океанічних і земних наук і технологій Гавайського університету.

«Pisces VI» пройшов модернізацію в Саліні, штат Канзас, США, і зараз базується на Канарських островах.

Два радянські підводні апарати «Pisces VII» та «Pisces XI» перейшли до держави-агресора. «Pisces VII» виставлено в музеї Калінінграда.

• Алвін (ППА)
• Пілотований підводний апарат
• Дистанційно керований підводний апарат

• Войтов Д.В. Подводные обитаемые аппараты. — Москва : АСТ, Астрель, 2002. — 303 с. — (рос.).
• Шанихин Е. Н. Глубоководные аппараты (Вехи глубоководной тематики). — Москва : ООО «Восточный горизонт», 2003. — 274 с. — ISBN 5-88575-008-2.— (рос.)
• First ABS Certificate For Submersible Given To Hyco-Built Craft // Maritime Reporter and Engineering News. — 1969. — 15 червня. — С. 8.— Режим доступу: https://www.marinelink.com/magazines/MaritimeReporter/19690615/pdf/?utm_source=chatgpt.com. — Дата звернення: 17 липня 2026. — (англ.).
• Kohnen, William. MTS Manned Underwater Vehicles 2017–2018 Global Industry Overview // Marine Technology Society Journal. — 2018. — Т. 52, № 5. — С. 125—151. — DOI: 10.4031/MTSJ.52.5.9. — Режим доступу: https://www.mtsociety.org/assets/docs/Journals/MTS52-5-WEB.pdf — Дата звернення: 17 лютого 2026. — (англ.).
• Moorhouse, Paul. A Modern History of the Manned Submersible // Marine Technology Society Journal. — 2015. — Т. 49, № 6. — С. 65—78. — Режим доступу: https://www.ingentaconnect.com/contentone/mts/mtsj/2015/00000049/00000006/art00005 — Дата звернення: 26 липня 2026. — (англ.).
• National Research Council. Undersea Vehicles and National Needs. — Washington, DC: National Academies Press, 1996. — 144 с. — Режим доступу: https://www.nationalacademies.org/read/5069/chapter/ — Дата звернення: 17 лютого 2026. (англ.).

• ISO 5411:2024 Ships and marine technology — Submersibles — Vocabulary (Міжнародний стандарт) (англ.) — International Organization for Standardization (ISO), 29 березня 2024. — Режим доступу: https://standards.iteh.ai/catalog/standards/iso/61382dec-8dc0-440f-88aa-56697e94f3be/iso-5411-2024. Дата звернення: 28 лютого 2026. — (англ.).

• National Geographic: Dive to the Edge of Creation (1979) — документальний фільм. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=OnUnR2f9bK0 — Дата звернення: 26 липня 2026.