Нечуйвітер оранжево-червоний

Нечуйвітер оранжево-червоний
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Клада:	Айстериди (Asterids)
Порядок:	Айстроцвіті (Asterales)
Родина:	Айстрові (Asteraceae)
Підродина:	Цикорієві (Cichorioideae)
Рід:	Pilosella
Вид:	Нечуйвітер оранжево-червоний (P. aurantiaca)
Біноміальна назва
	Pilosella aurantiaca; (L.) F.W.Schultz & Sch.Bip., 1862
Синоніми
	Hieracium aurantiacum L.

Нечуйвітер оранжево-червоний^[1]^[2] або нечуйвітер оранжевий^[3] (Pilosella aurantiaca) — вид трав'янистих рослин родини айстрові (Asteraceae). Батьківщиною є центральна, південна й західна Європа, однак вид широко натуралізований як декоративна рослина у різних куточках світу, у т. ч. в північній Європі. Це рослина заввишки 20–65 см із молочним соком, опушеним стеблом та яскраво-оранжевими або пурпурно-червоними суцвіттями-головками, яка розмножується як насінням за допомогою вітру, так і вегетативно. Завдяки високій декоративності та здатності приваблювати запилювачів цю рослину широко культивують у садах. Застосовують у європейській народній медицині. Етимологія: лат. aurantiacus — «жовтогаря́чий»^[4].

Біоморфологічна характеристика

Багаторічник 20–65 см. Усі частини рослини виділяють молочний сік. Стебло і листя покриті короткими волосками, зазвичай чорнуватого кольору. Стебло пряме, просте. Прикореневі листки в числі 2–6, 5–20 см завдовжки і 1–3 см завширшки, цілокраї, зелені, м'які; стеблових листків 1–4, вони сидячі або на ніжках, менші за прикореневі. Квіткові голови діаметром 15–22 мм. Усі квіти червоні або внутрішні — яскраво-оранжеві, а язичкові квітки мають язичок завдовжки до 10 мм, пурпурно-червоний, оранжево-червоний або помаранчевий. Плід — червонувато-коричнева, коричнево-темна або чорна сім'янка з паппусом. Рослини поширюється вітром насінням, а також вегетативно столонами і кореневищами. 2n = 36. Базіонімом для виду є Hieracium aurantiacum L.

Середовище проживання

Зростає у Європі: Молдова, Росія, Україна, Австрія, Чехія, Німеччина, Угорщина, Польща, Словаччина, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Швеція, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Італія, Румунія, Словенія, Франція. Натуралізований: Японія — Хоккайдо, Австралія, Нова Зеландія, Північна Америка (Сен-П'єр і Мікелон, Канада, США), Аргентина — Вогняна Земля, Чилі. Широко культивується як декоративна рослина в садах.

В Україні зростає на гірських луках у Карпатах. Іноді розводять в садах у різних районах^[1].

Використання

P. aurantiaca широко вирощують у садах як декоративну рослину завдяки її дуже привабливим квітам. Її часто використовують у квітниках із дикорослими рослинами, оскільки її яскраво-помаранчеві квіти дуже приваблюють різноманітних запилювачів^[5].

Рослина має давню історію застосування в європейській народній медицині: її використовували в засобах, які, як вважалося, допомагають при різноманітних захворюваннях, зокрема респіраторних інфекціях, розладах травлення та ураженнях шкіри. З листя також готували трав’яні настої, яким приписували заспокійливі та снодійні властивості. Вважається, що напої, приготовані з листя та квіток цієї рослини, мають сечогінну, протизапальну й антиоксидантну дію. Крім того, цій рослині приписують певну цінність у лікуванні онкологічних захворювань; її також використовували як природний засіб для регулювання рівня цукру в крові та лікування підвищеного артеріального тиску^[6].