Petroleos de Venezuela
 | |
 | |
| Тип | нафтова компанія[1][2] державне підприємство[3][4] і мережа АЗСd  |
|---|---|
| Правова форма | public enterprised |
| Галузь | нафтова промисловість |
| Засновано | 30 серпня 1975[5] |
| Штаб-квартира | Каракас |
| Продукція | нафта |
| Власник(и) | Уряд Венесуели[6] |
| Дочірні компанії | Lagovend, Maravend і Corpovend |
| pdvsa | |
 Petroleos de Venezuela у Вікісховищі | |
Petroleos de Venezuela S.A. (PDVSA) — державна нафтогазова компанія Венесуели, яка володіє монопольним правом на видобуток нафти і природного газу на континентальному і морському шельфах Венесуели.
Станом на 2009 рік доведені запаси нафти Венесуели становлять 11,2 млрд т (7% світових запасів). Найбільші родовища країни — Маракайбо, Фалкон, Орієнтал і Апуре. Найбільшим імпортером венесуельської нафти є США.
Доведені запаси природного газу країни становлять 4,1 трлн м³ — друге місце у Західній півкулі після США. На території Венесуели щорічно видобувається близько 30 млрд м³ газу (в основному нафтового попутного).[7]
Історія
Державна нафтова компанія Petroleos de Venezuela SA (PDVSA), заснована у 1975 році, працювала неефективно, витрачаючи значні кошти на амбіційні проекти та подарунки високопоставленим працівникам. Незважаючи на високі ціни на нафту, зовнішній борг Венесуели зростав, і наприкінці 1980-х різке зниження нафтових цін на світовому ринку призвело до економічної кризи. У 1989 році президент Венесуели Карлос Андрес Перес почав здійснення програми економічної стабілізації і структурної перебудови у країні, розробленої з ініціативи МВФ. Однак зроблена ним шокова терапія викликала масове невдоволення населення, Перес позбувся влади та емігрував до США. Після приходу до влади Уго Чавеса в 1999-му був ухвалений закон, що передбачає посилення ролі держави і збільшення оподаткування у нафтовій сфері (2002). Частка держави у нафторозвідці та нафтовидобутку була встановлена на рівні не нижче за 51 %, значно збільшена плата за користування надрами. Незадоволений реформами персонал PDVSA почав страйкувати, боротьба Чавеса зі страйкарями тривала майже два роки, у результаті на початку 2003 близько 18 000 працівників компанії (тобто майже половина персоналу) були звільнені. Чавесу вдалося повністю поставити діяльність компанії під свій контроль. Протягом 2003-2013 років, завдячуючи високим цінам на нафту, PDVSA була головним джерелом фінансування економічної та соціальної сфери Венесуели, зміцнюючи режим Уго Чавеса, а також його спадкоємця Мадуро. Разом з тим, інвестуючи у популістські соціальні програми, розвитку нафтової галузі майже не приділялося уваги — нафтовидобуток впав з 3,5 млн барелів на добу у 1998 році до менш ніж 1 млн у 2025-му[8].
Характеристика
Понад 50 % нафти експортується. Видобуток нафти близько 100 млн т за рік, газу — близько 40 млрд м³. Працює 40 тис. чоловік. Оцінюючи свої потужності, PDVSA заявляє, що до 2012 року досягне 5 млн 847 тис. продуктивності барелів на день.
Технологія розробки
Виноски
- ↑ Cabot D. Los cuadernos — Buenos Aires: Editorial Sudamericana, 2018. — P. 61. — 240 с. — ISBN 978-950-07-6229-8
- ↑ Santoro D. El mecanismo: La corrupción Kirchnerista: contratos energéticos, delatores y Odebrecht — 2018. — P. 147. — 352 с. — ISBN 978-950-49-6340-0
- ↑ Vázquez E. Aduana, corrupción y contrabando — 2018. — С. 190. — ISBN 978-950-49-6296-0
- ↑ Sandra Arroyo Salgado reveló que en la causa contra Edgardo Kueider por enriquecimiento ilícito están involucrados muchos organismos nacionales: “Hay un estado de corrupción estructural”
- ↑ http://www.pdvsa.com/index.php?option=com_content&view=article&id=8917&Itemid=569&lang=es
- ↑ Un informe de la DEA reveló los vínculos terroristas, financieros y militares que Maduro consolidó con Irán cuando era dictador de Venezuela
- ↑ Российские компании создают СП с PDVSA по добыче нефти в Венесуэле. Архів оригіналу за 19 березня 2009. Процитовано 16 березня 2009.
- ↑ {https://minfin.com.ua/ua/2026/01/09/165838186/} [недоступне посилання]
Джерела
- Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- Офіційний сайт [Архівовано 14 січня 2016 у Wayback Machine.]
- https://web.archive.org/web/20070927210608/http://oil-resources.info/archives/87
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).