Личинкоїд червоний
| ?Личинкоїд червоний | |
|---|---|
 Самець червоного личинкоїда | |
 Самиця червоного личинкоїда | |
| Охоронний статус | |
 Близький до загрозливого (МСОП 3.1)[1] | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Горобцеподібні (Passeriformes) |
| Родина: | Личинкоїдові (Campephagidae) |
| Рід: | Довгохвостий личинкоїд (Pericrocotus) |
| Вид: | Личинкоїд червоний |
| Біноміальна назва | |
| Pericrocotus igneus Blyth, 1846[2] | |
| Підвиди | |
| див. текст | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Pericrocotus igneus |
 ITIS: | 561920 |
 МСОП: | 22706744 |
 NCBI: | 424833 |
Личинкої́д черво́ний[3] (Pericrocotus igneus) — вид горобцеподібних птахів родини личинкоїдових (Campephagidae). Мешкає в Південно-Східній Азії. Є сестринським видом по відношенню до малого личинкоїда[4].
Опис
Довжина птаха становить 15-16,5 см. Виду притаманний статевий диморфізм. У самців голова і верхня частина тіла чорні, блискучі, спина оранжево-червона. Крила чорні, блискучі, другорядні покривні пера крил оранжево-червоні, на махових перах оранжево-червоні плями. Хвіст східчастий, чорно-червоний. Підборіддя і горло чорні, блискучі, решта нижньої частини тіла оранжево-чорна. Очі темно-карі, дзьоб і лапи чорні. У самиць голова сірі, від дзьоба до очей ідуть оранжеві смуги, навколо очей оранжеві кільця. Спина темно-сіра, надхвістя оранжево-червоне. Крила темно-сірі, плями на крилах світліші, ніж у самців. Нижня частина тіла жовта. У молодих птахів верхня частина тіла чорнувато-коричнева, махові пера чорнуваті. Нижня частина тіла білувата, живіт і гузка жовтуваті. Червоні личинкоїди линяють з червня по вересень[5].
Підвиди
Виділяють два підвиди:[6]
- P. i. igneus Blyth, 1846 — Малайський півострів, Суматра, Калімантан, Палаван і сусідні острови;
- P. i. trophis Oberholser, 1912[7] — острів Сімелуе.
Поширення і екологія
Червоні личинкоїди мешкають у Малайзії, М'янмі, Таїланді, Індонезії, Брунеї і на Філіппінах, локально вимерли в Сінгапурі[8]. Вони живуть у вологих і сухих рівнинних тропічних лісах і на узліссях, у мангрових лісах, на плантаціях і в садах. Зустрічаються зграйками, на висоті до 1220 м над рівнем моря, переважно на висоті до 600 м над рівнем моря. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів. Живляться комахами, яких ловлять у польоті або шукають серед рослинності. Сезон розмноження триває з травня по липень. Гніздо неглибоке, чашоподібне, робиться з гілочок і рослинних волокон, розміщується на дереві, в розвилці між гілками. Яйця жовтуваті, поцятковані сірими плямками.
Збереження
МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. Червоним личинкоїдам загрожує знищення природного середовища.
Примітки
- ↑ BirdLife International (2016). Pericrocotus igneus. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 21 квітня 2022.
- ↑ Blyth, Edward (1846). Notices and Descriptions of various New or Little Known Species of Birds. Journal of the Asiatic Society of Bengal. 15: 309—310. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 21 квітня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Jønsson, Knud A.; Irestedt, Martin; Ericson, Per G. P.; Fjeldså, Jon (2010). A molecular phylogeny of minivets (Passeriformes: Campephagidae: Pericrocotus): implications for biogeography and convergent plumage evolution (PDF). Zoologica Scripta. 39 (1): 1—8. doi:10.1111/j.1463-6409.2009.00401.x. Архів оригіналу (PDF) за 18 травня 2018. Процитовано 21 квітня 2022.
- ↑ Wells, David R. (2010). The Birds of the Thai-Malay Peninsula. Т. 2. Bloomsbury. с. 99—100. ISBN 9781408133132. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 21 квітня 2022.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Bristlehead, butcherbirds, woodswallows, Mottled Berryhunter, ioras, cuckooshrikes. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 7 травня 2014. Процитовано 21 квітня 2022.
- ↑ Oberholser, Harry C. (1912). Descriptions of one hundred and four new species and sub-species from the Barussan Islands and Sumatra. Smithsonian Miscellaneous Collections. 60 (7): 14. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 21 квітня 2022.
- ↑ Jeyarajasingam, Allen (2012). A Field Guide to the Birds of Peninsular Malaysia and Singapore. Oxford University Press. с. 272. ISBN 9780199639434. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 21 квітня 2022.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).