Pectinereis strickrotti
| ?Pectinereis strickrotti | |
|---|---|
 | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Ядерні (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Кільчасті черви (Annelida) |
| Клас: | Багатощетинкові черви (Polychaeta) |
| Ряд: | Phyllodocida |
| Родина: | Нереїдові (Nereidae) |
| Підродина: | Nereinae |
| Рід: | Pectinereis Villalobos-Guerrero et al., 2024 |
| Вид: | P. strickrotti |
| Біноміальна назва | |
| Pectinereis strickrotti Villalobos-Guerrero, Huč, Tilic, Hiley & Rouse, 2024 | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Pectinereis strickrotti |
 Віківиди: | Pectinereis strickrotti |
Pectinereis strickrotti — вид багатощетинкових кільчастих червів з родини нереїд (Nereidae). Описаний у 2024 році.[1]
Назва
Рід Pectinereis отримав назву шляхом поєднання латинського слова pectinis («гребінець») з назвою типового роду родини Nereis. Назва підкреслює гребінчасті параподіальні зябра у перших передніх хетіграх, що утворені пальцеподібними нитками.
Вид названо на честь Брюса Стрікротта, керівника групи та провідного пілота підводного апарата DSV Alvin (Океанографічний інститут Вудс-Хоул), який переслідував цих черв'яків багато років, перш ніж, нарешті, зумів їх зловити.[2]
Поширення
Зразки хробака були вперше зібрані в 2018 році глибоководним апаратом Alvin з дослідницького судна Atlantis (хоча їх спостерігали там, починаючи з 2009 року). Їх знайшли плаваючими поблизу метанового джерела біля тихоокеанського узбережжя Коста-Рики на глибині близько 1000 метрів. Таке середовище є незвичайним, оскільки інші споріднені нереїди не зустрічаються в глибокому морі, а на мілководді.
Опис
Більшість нереїд здійснюють кисневий обмін у зябрах; однак Pectinereis strickrotti має більш складні зябра. Крім того, деякі нереїди використовують свої дихальні органи для прийому феромонів і як статеві адаптації, але такого нема у P. strickrotti. Коли черв'як стає статевозрілим епітоком, його тіло розділене на чотири ділянки, на відміну від двох ділянок інших нереїд. Задні хети зазнають найменших змін під час епітокії і можуть бути навіть незмінними. Внутрішні голки також унікальні; деякі з них у задніх параподіях дуже товсті, злегка зігнуті, мають тупий кінець і виходять за межі параподіальної поверхні. Вони називаються «гачкуватими голками» і за зовнішнім виглядом найбільш близькі до Tambalagamia fauveli.
Примітки
- ↑ Villalobos-Guerrero, Tulio F.; Huč, Sonja; Tilic, Ekin; Hiley, Avery S.; Rouse, Greg W. (6 березня 2024). Magalhães, Wagner (ред.). A remarkable new deep-sea nereidid (Annelida: Nereididae) with gills. PLOS ONE (англ.). 19 (3): e0297961. doi:10.1371/journal.pone.0297961. ISSN 1932-6203. PMC 10917260. PMID 38446781. Процитовано 21 грудня 2024.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки з номером статті як номер сторінки (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - ↑ Novataxa. 30 березня 2024 р.
|
Це незавершена стаття про безхребетних. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).