YaChudo

NIE

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

NIE (пол. NIE) — кадрова військова організація, завданням якої було продовження боротьби за незалежність Польщі після вступу Червоної Армії. Назву можна розтлумачити двояко: або як скорочення польського слова «незалежність» (пол. niepodległość), або як символ спротиву (заперечення) СРСР (пол. nie «ні»)[1]. Головним командувачем NIE став генерал Леопольд Окулицький, приймаючи при цьому псевдо Ведмедик (пол. Niedźwiadek)[2].

Історія

Ідея NIE зародилася в другій половині 1943 року в Польщі як продовження інструкції польського уряду в екзилі від 27 вересня 1943 року, яка передбачала збереження цивільної конспірації у разі неналагодження відносин з СРСР. Авторами організаційної концепції та першого варіанту статуту були вищі офіцери Армії Крайової (АК). Концепцію NIE конкретизували принагідно під час обміну депешами між Головнокомандувачем Армії Крайової генералом Тадеушем Коморовським і Головнокомандувачем польських збройних сил генералом Казімежем Соснковським щодо акції «Буря».

Структури NIE на місцях належало розбудовувати суворо засекреченому штабу на чолі з полковником Августом Емілем Фільдорфом (на псевдо «Ніл»). При відборі членів діяли суворі критерії — цілковита секретність і, насамперед, наказ припинити контакти з Армією Крайовою.

Фільдорф починав з організаційних завдань, а після їх виконання мав стати начальником штабу Головного командування NIE. На посаду ж командувача організації Головнокомандувач передбачав генерала Леопольда Окулицького «Ведмедика». Він після перекидання у Польщу (21/22 травня 1944 р.) став 27 липня 1944 р. командувачем NIE (генерал Бор-Коморовський ознайомив його з настановами генерала Соснковського і подробицями місії «Ніла» та організаційним становищем NIE на східному порубіжжі). Початок Варшавського повстання та проведена Армією Крайовою операція «Буря» призвели до повної дезорганізації структур NIE та втрати зв'язку з місцевостями на схід від лінії фронту. Більшість офіцерів, відряджених до NIE, взяли участь у повстанні, тим самим викрившись і після капітуляції мусили піти в німецький полон. Після падіння повстання генерал Окулицький доручив генералу Фільдорфу відновити структуру NIE з нуля.

Польський уряд в екзилі дізнався про надтаємну концепцію NIE лише після вересневої відставки головнокомандувача генерала Соснковського, хоча і не знав масштабів організаційної роботи аж до грудня 1944 р. 22 листопада 1944 р. генерал Окулицький одержав урядові вказівки щодо організації спеціальної конспіративної мережі на «східному порубіжжі». Уряд Миколайчика задумував розпустити АК, а в питаннях формування NIE рекомендувалося налагодити співпрацю з «урядовим делегатом на батьківщині» Яном Станіславом Янковським. У першій декаді січня 1945 р. «Ведмедик» розіслав посвяченим політикам статут NIE, згідно з яким організація мала бути аполітичною, глибоко таємною, мати військову структуру з політичною надбудовою по одному представнику від кожної з партій так званої «товстої четвірки» (Партія праці, Народна партія, Польська соціалістична партія та Національна партія). Перше засідання військово-політичного керівництва NIE, ймовірно, відбулося в Кракові 16 січня 1945 року, і в ньому взяли участь генерал Окулицький, генерал Фільдорф, делегат Янковський і Станіслав Ясюкович.

NIE мала перейти до безпосередніх дій після розпуску Армії Крайової 19 січня 1945 року. Організація була паралізована після випадкового арешту з боку НКВС генерала Еміля Фільдорфа «Ніла» (7 березня 1945 року) та його заслання — невпізнаного — вглиб СРСР, а також після арешту Головнокомандувача NIE генерала Леопольда Окулицького «Ведмедика» вкупі з провідниками Польської підпільної держави (27 березня 1945 р.) і вивезення у Москву, де радянська влада влаштувала над ними в червні 1945 р. показовий процес «шістнадцятьох».

Ослаблення керівництва NIE внаслідок арешту, непідкорення низки командувань АК новій організації поряд з іншими причинами призвели до створення на її місці 19 квітня 1945 року Делегатури збройних сил на батьківщині[3].

Наступний командувач NIE — полковник Антоній Санойца, за погодженням з командувачем Армії Крайової на стадії ліквідації — полковником Яном Жепецьким, звернувся до виконувача обов'язків Головнокомандувача польських збройних сил генерала Владислава Андерса з проханням про розпуск NIE, що й відбулося 7 травня 1945 року.

Згідно зі своїм статутом організація NIE була націлена насамперед на довгострокову діяльність. У нинішній же вона обмежувалася самообороною, пропагандою, розвідкою і контррозвідкою та дослідженням настроїв у Червоній і Народній Армії. У свою чергу не планувалися ніякі диверсійні акції чи партизанські дії.

Розпуск NIE і створення на її місці Делегатури збройних сил на батьківщині свідчило про відмову Штабу Головнокомандувача від довгострокових намірів на користь дій відверто тимчасового характеру.

Примітки

  1. ↑ Eisler, 1992.
  2. ↑ Jacek Pawłowicz (2013). Anna Mirecka (ред.). Generał Leopold Okulicki „Niedźwiadek” (1898–1946) (PDF) (пол.). Instytut Pamięci Narodowej Komisja Ścigania Zrodni Przeciwko Narodowi Polskiemu. с. 16. ISBN 978-83-7629-932-7. Процитовано 30 березня 2022.
  3. ↑ Zbigniew Paliwoda (lipiec–wrzesień 1994). Zarys działalności jednego z oddziałów poakowskich w woj. krakowskim. Okruchy wspomnień z lat walki i martyrologii AK. Kraków (11): 63. ISSN 1232-2210.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).