Запашниця потрійна
| Запашниця потрійна | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Відділ: | Печіночники (Marchantiophyta) |
| Клас: | Marchantiopsida |
| Порядок: | Маршанціальні (Marchantiales) |
| Родина: | Айтонієві (Aytoniaceae) |
| Рід: | Запашниця (Mannia) |
| Вид: | M. triandra
|
| Біноміальна назва | |
| Mannia triandra | |
Запашниця потрійна (Mannia triandra) — вид печіночників родини айтонієвих.
Характеристики
Серцеподібний лопатевий і розгалужений талом синювато-зелений, шириною 2–3 міліметри і довжиною 1–2 сантиметри, краї талому плоскі. Рослини не мають запаху. На поверхні талома дихальні отвори підняті й оточені одним-трьома рядами клітин. Синювата нижня сторона талому зрідка вкрита світло-зеленими або блідо-червоними черевними лусочками. У поперечному розрізі талом приблизно в п'ять разів більший за його висоту. Асиміляційна тканина (дихальні порожнини) займає верхню (дорзальну) половину посередині і всю товщу талома по краях. Розподіл за статтю автодомний. Зрілі спори мають розмір від 60 до 70 мікрометрів, коричневі та з нечіткими плямами. Рослини недовговічні й гинуть після дозрівання спор — це відбувається з весни до літа. Старі й мертві таломи мають отвори, тому що дихальні порожнини розриваються.
Поширення
У Європі основний центр поширення виду знаходиться в Австрійських Альпах. Окрім центральноєвропейських місць, про них також повідомляють зі сходу Північної Америки. Mannia triandra росте, з одного боку, в тінистих, вологих, захищених тріщинах скель на вапняному детриті та на ґрунті, у тому числі на відкритих жирних ґрунтах, а з іншого боку — особливо на великих висотах — також у спекотних, південних місцях.
Охорона
Mannia triandra охороняється в Європі і занесена до Додатку І Бернської конвенції (охоронна категорія: вид підлягає особливій охороні), а також до Директиви Європейського Союзу 92/43/ЄС «Про збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори» (Додаток ІІ. Види рослин і тварин, що становлять особливий інтерес для Європейського Союзу, збереження яких потребує створення територій особливої охорони).[1][2]
Примітки
- ↑ Закон України про ратифікацію Бернської конвенції
- ↑ Оселищна концепція збереження біорізноманіття: базові документи Європейського Союзу / За ред. : О. О. Кагала, Б. Г. Проця. — Львів: ЗУКЦ, 2012. — 278 с. (с. 70)
Джерела
- Jan-Peter Frahm, Wolfgang Frey, J. Döring: Moosflora. 4. Auflage, UTB Verlag, 2004, ISBN 3-8252-1250-5
- Heribert Köckinger: Die Horn- und Lebermoose Österreichs (Anthocerotophyta und Marchantiophyta), Catalogus Florae Austriae, II Teil, Heft 2, ISBN 978-3-7001-8153-8.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).