Горлиця ветарська
| ?Горлиця ветарська | |
|---|---|
| Охоронний статус | |
 Найменший ризик (МСОП 3.1)[1] | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Голубоподібні (Columbiformes) |
| Родина: | Голубові (Columbidae) |
| Рід: | Довгохвоста горлиця (Macropygia) |
| Вид: | Горлиця ветарська |
| Біноміальна назва | |
| Macropygia magna Wallace, 1864 | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Macropygia magna |
 Віківиди: | Macropygia magna |
 ITIS: | 177205 |
 МСОП: | 154625310 |
 NCBI: | 2953418 |
Горлиця ветарська[2] (Macropygia magna) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[3]. Мешкає в Індонезії і Східному Тиморі. Ветарська горлиця до 2016 року вважалася конспецифічною з танімбарською і флореською горлицями[4].
Опис
Довжина птаха становить 40 см, з яких 20 см припадає на довгий хвіст. Голова, шия і груди жовтувато-коричневі, поцятковані темними горизонтальними смужками, особливо помітними на шиї. Горло світло-жовто-коричневе, нижня частина тіла світло-коричнева. Верхня частина тіла, крила і хвіст темно-рудувато-коричневі, легко поцятковані темними смужками. Дзьоб темно-коричневий, кінчик знизу світлий. Райдужки сизі з оранжевими кільцями. Лапи темно-червоні. У самиць нижня частина тіла каштанова, темні смужки на грудях відсутні, однак присутні сірі плямки. У молодих птахів живіт поцяткований темними смужками, голова рудувато-коричнева, поцяткована чорними смугами.
Поширення і екологія
Ветарські горлиці мешкають на сході Малих Зондських островів, на островах Тимор і Ветар. Вони живуть у сухих і вологих рівнинних тропічних лісах.
Примітки
- ↑ BirdLife International (2016). Macropygia magna. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
- ↑ Ng, E.Y.X.; Eaton, J.A.; Verbelen, P.; Hutchinson, R.O.; Rheindt, F.E. (2016). Using bioacoustic data to test species limits in an Indo-Pacific island radiation of Macropygia cuckoo doves. Biological Journal of the Linnean Society. 118 (4): 786—812. doi:10.1111/bij.12768.
Джерела
- David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).