YaChudo

Leucocoprinus birnbaumii

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

?Leucocoprinus birnbaumii
Два плодових тіла у квітковому горщику
Два плодових тіла у квітковому горщику
Біологічна класифікація
Царство:Гриби (Fungi)
Відділ:Базидіомікотові гриби (Basidiomycota)
Клас:Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок:Агарикальні (Agaricales)
Родина:Печерицеві (Agaricaceae)
Рід:Leucocoprinus
Вид:Leucocoprinus birnbaumii
Біноміальна назва
Leucocoprinus birnbaumii
(Corda) Singer, 1962
Синоніми
[1]
  • Agaricus birnbaumii Corda, 1839
  • Agaricus luteus Bolton, 1789 [nom. illegit., non A. lutea Hudson, 1778]
  • Lepiota lutea (Bolton) Godfrin, 1897
  • Leucocoprinus luteus (Bolton) Locq., 1945
  • Agaricus flammula Alb. & Schwein., 1805
  • Lepiota flammula (Alb. & Schwein.) Gillet, 1874
  • Agaricus flos-sulphuris Schnizl., 1851
  • Lepiota flos-sulphuris (Schnizl.) Mattir., 1918
  • Leucocoprinus flos-sulphuris (Schnizl.) Cejp, 1948
  • Lepiota aurea Massee, 1912 [nom. illegit., non L. aurea (Matt.) Gray, 1821]
  • Lepiota pseudolicmophora Rea, 1922
  • Lepiota coprinoides Beeli, 1936
Посилання
Вікісховище:Leucocoprinus birnbaumii
EOL:194453
NCBI:56174
MB:333327
IF:333327

Leucocoprinus birnbaumii — вид пластинчастих грибів родини печерицевих (Agaricaceae). В англомовних країнах відомий під назвами flower pot parasol, yellow parasol,[2] flowerpot parasol або plantpot dapperling. Поширений у тропіках і субтропіках. У помірних регіонах часто трапляється в теплицях, квіткових горщиках і кімнатних тераріумах. Отруйний при вживанні.

Таксономія

Вид уперше описав як Agaricus luteus 1788 року[3] англійський міколог Джеймс Болтон, який описав спостереження з оранжереї поблизу Галіфакса, зроблене трьома роками раніше, 1785 року.[4] Болтон також надав ілюстрацію цих грибів.[5] На той час пластинчасті гриби відносили до роду Agaricus, а luteus походить від латинського слова, що означає жовтий або жовто-оранжевий.[6] Болтон запропонував народну назву «Yellow Cottony Agaric» з огляду на м'яку лускату текстуру гриба.[4]

Проте назва A. luteus уже була використана для опису непов'язаного виду Russula і була опублікована 1778 року Вільямом Гадсоном (William Hudson),[7] тому A. luteus Болтона був нелегітимним.

Попри це, назва Agaricus luteus і далі використовувалася, а в книзі Джеймса Совербі (James Sowerby) 1796 року під назвою Coloured figures of English fungi or mushrooms його опис Agaricus cepaestipes (нині Leucocoprinus cepistipes) також охоплює A. luteus та A. cretaceus (нині Leucocoprinus cretaceus), які він вважав «безсумнівно тим самим видом», що відрізняється лише кольором.[8] Тож, хоча його ілюстрація L. birnbaumii докладно виконана, розфарбована й сьогодні одразу впізнавана, вона досить заплутано зображує жовтий і білий види поруч.[9]

Совербі пише, що свої спостереження цього виду він робив у грядках із корою (англ. bark beds) навколо Лондона, де, за його словами, гриб «нерідкісний». Він прямо не зазначає, що спостереження робилися в теплицях, однак зауважує, що жовті гриби спостерігали в маєтку Вормлібері (Wormleybury) сера Абрахама Г'юма (Abraham Hume). У той період у Вормлібері в теплицях і оранжереях з пічним обігрівом вирощували екзотичні рослини зі Східної Індії та Індії, що робить імовірним, що гриби було знайдено саме там.[10] Це може вказувати на те, звідки походили спостережені гриби.

1897 року французький міколог Жюльєн Годфрен (Julien Godfrin) описав вид як сірчано-жовтий за кольором і класифікував його як Lepiota lutea.[11][12] Багато популярних північноамериканських книг продовжували використовувати цю назву до 1980-х років, і вона й досі іноді трапляється.[13][14]

1839 року чеський міколог Август Корда описав той самий вид із Праги, де його знайшов у теплиці серед рослин ананаса садовий інспектор на прізвище Бірнбаум (Birnbaum), тож Корда назвав його Agaricus birnbaumii.[15][16] Корда казав, що теплиця була в саду графа Зальма (Salm) у Празі,[17] а Карел Цейп (Karel Cejp) називає Зальмівські сади (англ. Salmovský gardens)[18], створені графом Гуго Франтішеком Зальмом (Hugo František Salm) за будинком № 506 у Новому Місті (Nové Město) на нинішній вулиці Salmovská.[19] Сад поступово занепадав після 1868 року, коли землю почали використовувати під нову забудову,[20] але ананаси й досі вирощують у теплицях у садах нинішнього комплексу Празького граду, до якого належить і Зальмівський палац (чеськ. Salmovský palác).[21] Оскільки цей вид добре поширюється з ґрунтом для горщиків і разом із пересадженими рослинами, можливо, що нащадки грибів, знайдених Бірнбаумом, і досі ростуть серед них.

Французький міколог Марсель Локен (Marcel Locquin) класифікував його як Leucocoprinus luteus 1945 року,[22] а німецький міколог Рольф Зінгер (Rolf Singer) 1962 року перекласифікував його як Leucocoprinus birnbaumii.[23]

Англійські назви

У Великій Британії Leucocoprinus birnbaumii отримав рекомендовану народну назву «plantpot dapperling».[24] У Північній Америці його також називали «yellow parasol»,[13] «flowerpot parasol»,[13] «yellow houseplant mushroom»,[25] «lemon-yellow lepiota»[14] або «yellow pleated parasol».[26]

Опис

Leucocoprinus birnbaumii — невеликий жовтий гриб (англ. dapperling). Плодові тіла агарикоїдні (грибоподібні) й ростуть поодинці або невеликими групами.

Капелюшок: у зрілому віці 2,5–6 см завширшки,[27] спочатку цибулиноподібний або циліндричний, потім розкривається до напівкулястого або конічного й із віком розпростертий, а іноді з'являється горбок (умбон). Поверхня лимонно-жовта до сірчано-жовтої, гладенька або злегка припудрена, вкрита рваними волокнистими лусочками, які легко знімаються. З віком лусочки стають темніше-жовтими або коричнюватими й щільніше зосереджені до центрального диска, де часто утворюють пляму, а на краях вони рідші. Краї капелюшка смугасті та борозенчасті (англ. sulcate-striate), у борозенках проступає блідіший колір, при цьому краї в молодому віці загнуті досередини, а з віком відгинаються назовні або випрямляються. М'якуш капелюшка в молодому віці щільний, але з віком стає м'якшим і крихкішим, тьмяного білуватого кольору.

Пластинки: вільні й часто досить віддалені від ніжки, сірчано-жовті, з розташуванням від густого до помірно рідкого, завширшки до 4 мм. З віком пластинки можуть випинатися посередині (англ. ventricose), а їхні краї бути торочкуватими.

Ніжка: 3–10 см завдовжки та 1,5–5 мм завтовшки[27] угорі, звужується до цибулиноподібної або булавоподібної основи завтовшки 4–15 мм. Всередині порожниста, але губчаста, блискуче-біла, тоді як зовнішня поверхня лимонно-жовта до сірчано-жовтої й із віком може набувати коричнюватого відтінку. Вона вкрита дрібними борошнистими або повстистими лусочками (англ. pruinose to floccose-squamulose) по всій довжині, починаючи трохи вище основи. Тонке перетинчасте кільце на ніжці розташоване будь-де між верхівкою й основою ніжки (від верхнього до нижнього) і рухоме. Його верхня поверхня жовта, а нижня білувата, однак кільце швидкозникле (англ. evanescent) і може зникати. Відбиток спор: білий.

Спори: еліпсоїдні до мигдалеподібних із великою порою проростання. Декстриноїдні. Середній діапазон розмірів 7,7–10,5 × 5,9–7,3 мкм.

Запах: невиразний або іноді грибний.

Смак: невиразний.[28][29] Коли гриб сухий, він може набувати рудувато-коричневого або коричнюватого кольору, і такий самий коричневий колір спостерігається в капелюшках абортованих зачатків плодових тіл (англ. pins), які не виростають.

Leucocoprinus birnbaumii

Склероції

Однією з ознак L. birnbaumii, яку часто можна побачити, є склероції серед міцелію на поверхні ґрунту, що є незвичною рисою серед представників Agaricales.[30] Італійський міколог Оресте Маттіроло (Oreste Mattirolo) описав склероції в Lepiota flos-sulphuris 1917 року, а також у виду, який він описав як Lepiota incerta.[31] 1948 року чеський міколог Карел Цейп перекласифікував ці види як Leucocoprinus flos-sulphuris та Leucocoprinus flos-sulphuris var. incerta, обидва нині вважаються синонімами L. birnbaumii.[18] Цейп також наводить ранніший опис склероціїв німецьким мікологом Паулем Крістофом Геннінгсом (Paul Christoph Hennings) 1898 року, який відзначив склероції в оранжереях кактусових садів Генріха Гільдмана (Heinrich Hildmann) у Біркенвердері. Проте через плутанину в ранній таксономії видів Leucocoprinus Геннінгс відносить їх до L. cepaestipes, попри те що описує гриби як золотисто-жовті. Геннінгс описує склероції як дрібні (ледве 1 мм), світло-жовті та повстисті, такі, що вкривають цілі ділянки горщиків і грядок. Геннінгс доходить висновку, що вид, імовірно, було завезено з Південної Америки, посилаючись на зразки склероціїв у берлінському гербарії, зібрані в Гваделупі.[32] Геннінгс порівнює їх із Sclerotium mycetospora, описаним 1822 року Еліасом Магнусом Фрісом (Elias Magnus Fries) як схожі на гірчичні зерна, білі, пухнасті й такі, що ростуть гуртом серед кори в оранжереї, де, схоже, віддавали перевагу світлу.[33]

Зазвичай склероції найчастіше обговорюють у контексті трюфелів або труднощів спроб культивування зморшків[34], тому їх зазвичай пов'язують із великими затверділими масами, що ростуть під землею. Проте склероції L. birnbaumii — це крихітні (500–820 мкм) тверді еліптичні утворення на поверхні ґрунту серед волокнистого міцелію, які описували як білувато-бежеві або блідо-жовтувато-білі. Було показано, що вони генетично ідентичні розвиненому грибу[35] і раніше їх культивували для отримання грибів, вносячи до субстрату зі стерилізованої пшеничної полови, після чого розвинений міцелій вносили в суміш піску, торфу, ґрунту й сфагнового моху, щоб зрештою отримати плодоношення.[36] Хоча сам L. birnbaumii нешкідливий для рослин, склероції можуть мати економічні наслідки для виробництва та продажу орхідей, які часто мають прозорі горщики для коренів, де склероції можуть накопичуватися. Їхня присутність у таких контейнерах може знижувати естетичну цінність рослин і впливати на водоутримання субстрату.[37] Попередні дослідження відзначали очевидну схильність L. birnbaumii рости серед орхідей.[38]

  • Склероції Leucocoprinus birnbaumii
    Склероції Leucocoprinus birnbaumii
  • Склероції в мішку з ґрунтом для горщиків
    Склероції в мішку з ґрунтом для горщиків
  • Старі Leucocoprinus birnbaumii, що буріють
    Старі Leucocoprinus birnbaumii, що буріють

Подібні види

  • Leucocoprinus straminellus — подібний, трохи блідіший (іноді повністю білуватий) вид, який також іноді може траплятися в оранжереях і квіткових горщиках у помірних регіонах. Найкраще відрізняється під мікроскопом за дрібнішими спорами без пори проростання.[29]
  • Leucocoprinus flavescens також має дрібні спори та блідо-жовтуватий до білого капелюшок із коричнюватим центром.[39]
  • Leucocoprinus brunneoluteus — подібний жовтий гриб із Південної Америки з вираженим коричневим горбком та тонким крихким м'якушем.[40]
  • Leucoagaricus sulphurellus (раніше Leucocoprinus sulphurellus) — жовтий вид, що трапляється в Карибському регіоні, але його пластинки при пошкодженні набувають яскраво-синьо-зеленого кольору.[16]

Поширення та середовище існування

Як і всі види Leucocoprinus, L. birnbaumii — сапротроф, що живе на сильно розкладеній рослинній речовині (гумусі або компості). Гриб поширений у тропіках і субтропіках, заходячи в тепліші частини помірних зон. Рідко він з'являється в прохолодніших місцях: плодові тіла фіксували аж на півночі в Англії,[41] але це, схоже, тимчасові інтродукції. У таких регіонах (як-от Північна Америка, Європа й Австралія) його частіше знаходять в оранжереях і горщиках, ніж у природі.[42][25][38]

iNaturalist припускає, що гриби найчастіше спостерігають улітку з піком у липні або серпні,[43] і хоча спостереження на цьому сайті не завжди надійні через хибні визначення, така сезонність очікувана для тропічного виду, інтродукованого в помірний клімат.

У дослідженні 1907 року американський міколог Ендрю Прайс Морган (Andrew Price Morgan) задокументував Lepiota lutea, що росла в теплицях у Колумбусі, штат Огайо.[44]

2019 року в дослідженні задокументовано ріст L. birnbaumii із пенька мертвого лимонного дерева в саду поблизу Дум'ята в Єгипті восени.[45]

Токсичність

Leucocoprinus birnbaumii — отруйний гриб.[46] Якщо його з'їсти, він може спричинити симптоми, подібні до гастроентериту.[46][47][48] Університет штату Північна Кароліна класифікує вид як такий, що має отруйні властивості середнього ступеня тяжкості,[49] тоді як Массачусетський університет в Емгерсті стверджує, що рівень токсичності наразі просто невідомий.[50]

Хімія

Жовтий колір грибів зумовлений парою індольних алкалоїдів, відомих як бірнбауміни (англ. birnbaumins). Бірнбаумін B є основним алкалоїдним компонентом і має формулу C16H20N6O5, тоді як бірнбаумін A має на один атом Оксигену менше. Методи екстракції, що застосовуються для виділення цих сполук, також дають L-триптофан.[51]

Дослідження 2015 року дозволило виділити з Leucocoprinus birnbaumii низку жирних кислот, які виявили помірну, але вибіркову антимікробну дію. Три сполуки жирних кислот було виділено й випробувано на шести мікроорганізмах. З них лінолева кислота виявила певне пригнічення щодо Streptococcus pyogenes і менше щодо Staphylococcus aureus, олеїнова кислота певною мірою пригнічувала Pseudomonas aeruginosa, тоді як метиллінолеат мав обмежене пригнічення щодо всіх трьох видів бактерій. Вони не показали жодних результатів щодо двох інших бактерій, на яких їх випробовували (E. coli та MRSA), а також щодо патогенного штаму дріжджів Candida albicans.[52]

Зв'язок із кімнатними рослинами

Leucocoprinus birnbaumii — поширена знахідка в теплицях і горщикових рослинах по всьому світу, куди його занесла діяльність людини.[53] Коли європейці почали досліджувати тропіки й привозити екзотичні види рослин для вивчення чи вирощування, вони, самі того не знаючи, привозили з ґрунтом і грибних «попутників». Первинна класифікація цього виду за знахідкою в оранжереї в Англії наприкінці 1700-х років[54] і спостереження початку 1800-х років[16] у Празі, яке дало йому назву birnbaumii, демонструють, як довго цей вид присутній у Європі. Попри те що цей тропічний вид, імовірно, не може вижити в природі в цих країнах через низькі температури, він і далі поширюється завдяки діяльності людини. Тепло й вологість теплиць чи кімнатних горщиків, очевидно, створюють середовище, у якому цей вид може процвітати, а садові центри та розсадники слугують вузлами для поширення L. birnbaumii по всій Європі. Ботанічні сади можуть бути ще одним засобом поширення, оскільки відвідувачі, самі того не помічаючи, збирають спори на одязі й заносять їх до своїх домівок.[42]

Проте коли гриби L. birnbaumii раптово з'являються в горщику з рослиною, у якому раніше не було їхніх ознак, це не означає, що гриб лише нещодавно туди потрапив. З огляду на час, потрібний міцелію для росту, імовірніше, що гриб був у ґрунті від самого моменту, коли рослину (або використаний компост) придбали, а умови для плодоношення лише нещодавно було досягнуто. Утворення грибів відбувається, коли вологість ґрунту та повітря достатні. Навіть коли грибів не видно, гриб може залишатися живим і процвітати в ґрунті, чекаючи наступної нагоди для плодоношення.

Як сапротрофний вид, L. birnbaumii нешкідливий для рослин. Присутність цього гриба в ґрунті може поліпшувати його якість, оскільки він допомагає розкладати органічну речовину й забезпечувати поживні речовини, потрібні рослинам.[48] Однак якщо гриби з'являються регулярно, це може бути ознакою того, що ґрунт надто вологий і рослину, можливо, переливають. Хоча сам L. birnbaumii нешкідливий для рослин, висока вологість, за якої він плодоносить, може приваблювати цілу низку інших грибів і пліснявих видів, які можуть зашкодити рослині й спричинити гниль коренів. У цьому сенсі L. birnbaumii може слугувати корисним індикатором, що допомагає підтримувати рослини здоровими.[55]

  • Росте від основи горщика
    Росте від основи горщика
  • Зачатки, що припиняють ріст і буріють
    Зачатки, що припиняють ріст і буріють
  • Зрілий капелюшок, що висихає
    Зрілий капелюшок, що висихає

Примітки

  1. ↑ Vellinga E.C. (2009). Nomenclatural overview of lepiotaceous fungi (Agaricaceae), Version 4.7 (PDF). Nature.berkeley.edu. Процитовано 2 вересня 2017.
  2. ↑ Arora, David (1986). Mushrooms demystified: a comprehensive guide to the fleshy fungi (вид. Second). Berkeley: Ten Speed Press. ISBN 978-0-89815-169-5.
  3. ↑ Species Fungorum - Agaricus luteus Bolton, Hist. fung. Halifax (Huddersfield) 2: 50, tab. 50 (1788). www.speciesfungorum.org. Процитовано 12 липня 2022.
  4. ↑ а б Bolton, James (1788). An history of fungusses, growing about Halifax ... Т. 1. [Huddersfield, Eng.]: Printed for the author and sold in Halifax by him. с. 50.
  5. ↑ Bolton, James (1788). An history of fungusses, growing about Halifax ... Т. 1. [Huddersfield, Eng.]: Printed for the author and sold in Halifax by him. с. Plate 50 (Illustration).
  6. ↑ Botanical Latin (L) & Greek (G) (PDF).
  7. ↑ Species Fungorum - Agaricus luteus Huds., Fl. Angl., Edn 2 2: 611 (1778). www.speciesfungorum.org. Процитовано 12 липня 2022.
  8. ↑ Sowerby, James (1797). Coloured figures of English fungi or mushrooms. London: Printed by J. Davis. с. 1 — через www.biodiversitylibrary.org.
  9. ↑ Sowerby, James (1797). Coloured Figures of English Fungi Or Mushrooms (англ.). J. Davis.
  10. ↑ Rowe, Anne (2007). Hertfordshire Garden History: A Miscellany (англ.). Univ of Hertfordshire Press. ISBN 978-1-905313-38-9.
  11. ↑ Species Fungorum - Lepiota lutea Godfrin, Bull. Soc. mycol. Fr. 13: 37 (1897). www.speciesfungorum.org. Процитовано 18 липня 2022.
  12. ↑ Société mycologique de France.; France, Société mycologique de; France, Société botanique de (1885). Bulletin de la Société Mycologique de France. Т. 13. Epinal: La Société. с. 37.
  13. ↑ а б в Arora D. (1986). Mushrooms Demystified. Berkeley, USA: Ten Speed Press. с. 668. ISBN 0-89815-169-4.
  14. ↑ а б Lincoff GH. (1981). National Audubon Society field guide to mushrooms - North America. New York: AAKnopf. с. 381. ISBN 0-394-51992-2.
  15. ↑ Corda, August Karl Joseph (1839). Icones fungorum hucusque cognitorum. Tomus III. с. 48.
  16. ↑ а б в Roberts P, Evans S (2011). The Book of Fungi. Chicago, USA: Chicago University Press. с. 656. ISBN 978-0-226-72117-0.
  17. ↑ Corda, August Carl Joseph (1837). Icones fungorum hucusque cognitorum (нім.). J. G. Calve.
  18. ↑ а б Cejp, Karel (1948). Dva tropičtí zástupci bělohnojniků v našich sklenicích (PDF). Česká Mykologie (чес.). 2 (3): 78 — через www.czechmycology.org.
  19. ↑ Salmovská (Nové Město). 13 липня 2018. Архів оригіналу за 17 серпня 2023. Процитовано 17 серпня 2023.
  20. ↑ František starohrabě Salm-Reifferscheidt-Raitz (Nové Město). 18 липня 2021. Архів оригіналу за 17 серпня 2023. Процитовано 17 серпня 2023.
  21. ↑ Redakce (17 вересня 2015). OBRAZEM: Střežené zahrady odhalí svá tajemství. Pražský deník (чес.). Архів оригіналу за 16 серпня 2023. Процитовано 19 липня 2022.
  22. ↑ Locquin, Marcel (1945). Notes sur les Lépiotes II (suite). Publications de la Société Linnéenne de Lyon. 14 (5): 89—100. doi:10.3406/linly.1945.13215.
  23. ↑ Singer, Rolf (1962). Diagnoses Fungorum novorum Agaricalium II (PDF). Sydowia. 15: 67.
  24. ↑ Holden EM. 2003. Recommended English names for fungi in the UK Archived copy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 березня 2013. Процитовано 19 вересня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  25. ↑ а б Volk T. (2002). Fungus of the Month for February 2002. Процитовано 21 серпня 2011.
  26. ↑ McKnight VB, McKnight KH (1987). A field guide to mushrooms, North America. Boston, Massachusetts: Houghton Mifflin. с. 448. ISBN 0-395-91090-0.
  27. ↑ а б Arora, David (1986) [1979]. Mushrooms Demystified: A Comprehensive Guide to the Fleshy Fungi (вид. 2nd). Berkeley, CA: Ten Speed Press. с. 302. ISBN 978-0-89815-170-1.
  28. ↑ Birkebak, Joshua M. (24 червня 2010). The genus Leucocoprinus in western Washington. Mycotaxon. 112 (1): 83—102. doi:10.5248/112.83. ISSN 0093-4666.
  29. ↑ а б Noordeloos, Machiel E; Kuyper, Th. W; Vellinga, E. C (2001). Flora agaricina Neerlandica: critical monographs on families of agarics and boleti occurring in the Netherlands. Vol. 5. A/B, General part; Taxonomic part agaricaceae (English) . Lisse; Abingdon: A.A. Balkema. с. 80. ISBN 978-90-5410-495-7. OCLC 59478535.
  30. ↑ Smith, Matthew E.; Henkel, Terry W.; Rollins, Jeffrey A. (Січень 2014). How many fungi make sclerotia?. Fungal Ecology. 13: 6. doi:10.1016/j.funeco.2014.08.010. ISSN 1754-5048.
  31. ↑ Mattirolo, Oreste (1918). Sul Ciclo di Sviluppo di due Specie Scleroziate del Gen. Lepiota Fr. e Sulle Loro Affini. Memorie della R. Accademia dei Lincei, Serie Quinta. XII (XI): 537—572 — через www.biodiversitylibrary.org.
  32. ↑ Hennings, P. (1898). Die in den Gewächshäusern des Berliner botanischen Gartens beobachteten Pilze (PDF) (нім.). с. 35.
  33. ↑ Fries, Elias (1821). Systema mycologicum : sistens fungorum ordines, genera et species, huc usque cognitas, quas ad normam methodi naturalis determinavit. Т. 2. Lundae: Ex Officina Berlingiana. с. 253.
  34. ↑ Gamillo, Elizabeth (2 травня 2022). Danish Biologists Cultivate Morel Mushrooms Year-Round With New Indoor Technique. Smithsonian Magazine (англ.). Процитовано 12 липня 2022.
  35. ↑ Matsuzawa, Tetsuhiro; Horie, Yoshikazu; Yaguchi, Takashi; Sakamoto, Yumiko; Fukiharu, Toshimitu (2011). Economic damage to cyclamen growth by sclerotia of Leucocoprinus birnbaumii. Japanese Journal of Mycology. 52 (1): jjom.H22–05. doi:10.18962/jjom.jjom.H22-05.
  36. ↑ Warcup, J.H.; Talbot, P.H.B. (1962). Ecology and identity of mycelia isolated from soil. Transactions of the British Mycological Society. 45 (4): 495—518. doi:10.1016/s0007-1536(62)80010-2. ISSN 0007-1536.
  37. ↑ Nennmann, Holger (2021). Orchids deseases: Weeds & funghi in the substrate (PDF). Hark Orchideen.
  38. ↑ а б Kuo, M. (2016, October). Leucocoprinus birnbaumii. Retrieved from the MushroomExpert.Com. www.mushroomexpert.com. Процитовано 12 липня 2022.
  39. ↑ Kuo, M. (2015, August). Leucocoprinus flavescens. Retrieved from the MushroomExpert.Com. www.mushroomexpert.com. Процитовано 12 липня 2022.
  40. ↑ Leucocoprinus brunneoluteus Capelari & Gimenes | Colombian Fungi made accessible. Plants of the World Online (англ.). Процитовано 8 липня 2022.
  41. ↑ Legon NW, Henrici A (2005). Checklist of the British & Irish Basidiomycota. Kew, UK: Royal Botanic Gardens. с. 517. ISBN 1-84246-121-4.
  42. ↑ а б Szczepkowski, Andrzej; Gierczyk, Błażej; Kujawa, Anna (1 серпня 2014). Greenhouses of botanical gardens as a habitat of alien and native macrofungi: a case study in Poland. Open Life Sciences (англ.). 9 (8): 777—795. doi:10.2478/s11535-014-0310-5. ISSN 2391-5412. S2CID 17510324.
  43. ↑ Flowerpot Parasol (Leucocoprinus birnbaumii). iNaturalist (англ.). Процитовано 13 серпня 2022.
  44. ↑ Morgan, A. P. (1907). North American Species of Lepiota (Concluded). The Journal of Mycology. 13 (1): 4. doi:10.2307/3752459. ISSN 1052-0368. JSTOR 3752459 — через www.jstor.org.
  45. ↑ El-Fallal, Amira; El-Sayed, Ahmed; El-Gharabawy, Hoda (20 лютого 2019). Podaxis pistillaris (L.) Fr. and Leucocoprinus birnbaumii (Corda) Singer; new addition to macrofungi of Egypt. Egyptian Journal of Botany: 0. doi:10.21608/ejbo.2019.5990.1255. ISSN 2357-0350. S2CID 91287751.
  46. ↑ а б Bazzle, Lisa J; Cubeta, Marc A; Marks, Steven L; Dorman, David C (16 грудня 2014). Feasibility of flotation concentration of fungal spores as a method to identify toxigenic mushrooms. Veterinary Medicine: Research and Reports. 6: 1—9. doi:10.2147/VMRR.S67794. PMC 6067785. PMID 30101091.
  47. ↑ Leucocoprinus birnbaumii, Plant Pot Dapperling, identification. www.first-nature.com. Процитовано 13 липня 2022.
  48. ↑ а б Volk, Tom (Лютий 2002). Tom Volk's Fungus of the Month for February 2002. Tom Volk's Fungi Department of Biology University of Wisconsin-La Crosse.
  49. ↑ Leucocoprinus birnbaumii (Flowerpot Parasol, Lemon-Yellow-Lepiota, Plantpot Dapperling, Yellow Houseplant Mushroom, Yellow Pleated Parasol) | North Carolina Extension Gardener Plant Toolbox.
  50. ↑ jdlanier (3 вересня 2021). Greenhouse Updates: September 3, 2021. Center for Agriculture, Food, and the Environment (англ.). Процитовано 13 липня 2022.
  51. ↑ Bartsch, Andrea; Bross, Monika; Spiteller, Peter; Spiteller, Michael; Steglich, Wolfgang (6 травня 2005). Birnbaumin A and B: Two Unusual 1-Hydroxyindole Pigments from the "Flower Pot Parasol" Leucocoprinus birnbaumii. Angewandte Chemie International Edition (англ.). 44 (19): 2957—2959. Bibcode:2005ACIE...44.2957B. doi:10.1002/anie.200500082. ISSN 1433-7851. PMID 15818629.
  52. ↑ Brkljača, Robert; Urban, Sylvia (1 травня 2014). Rapid Dereplication and Identification of the Bioactive Constituents from the Fungus, Leucocoprinus birnbaumii. Natural Product Communications. 10 (1): 1934578X1501000. doi:10.1177/1934578x1501000124. ISSN 1934-578X. S2CID 19265437.
  53. ↑ Observations - Leucocoprinus birnbaumii. iNaturalist (англ.). Процитовано 12 липня 2022.
  54. ↑ Bolton, James (1788). An history of fungusses, growing about Halifax. Т. 2. Huddersfield, UK: self-published. с. 50.
  55. ↑ Are Mushrooms Bad for Houseplants? - Indoor Plants for Beginners (амер.). 29 червня 2021. Процитовано 13 липня 2022.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).