YaChudo

Сочевиця звичайна

Переглядів: 0. Оновлено 27.10.2026.

Звичайна сочевиця
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Рід: Сочевиця (Lens)
Вид:
Звичайна сочевиця (L. culinaris)
Біноміальна назва
Lens culinaris
Medik., 1787

Сочевиця звичайна (Lens culinaris) — однорічна рослина роду сочевиця родини бобових, що вирощується заради насіння.

Опис

Рослина сягає до 60 см (здебільшого 40 см) заввишки, насіння росте в стручках, зазвичай з двома насінинами в кожному. Корінь стрижневий, розгалужений. Стебло прямовисне, гіллясте, чотиригранне. Листя складне, з 2–8 парами листочків із маленькими вусиками. Квіти дрібні, рожеві, білі, фіолетово-сині, зібрані в суцвіття. Плід — біб, двостулковий, з одним гніздом, сплющений. Насіння пласке, лінзоподібне, забарвлення від жовтого до чорного (в культурі переважають сорти зеленого, червоного, та коричневого забарвлення).

3 види насіння сочевиці

Вирощування

Сочевицю вирощують на легких суглинках, чорноземах, супісках.

Сочевиця — світлолюбна рослина, тому її доцільно висаджувати на південних схилах. Гарними попередниками для неї є кукурудза та картопля. Основний обробіток ґрунту полягає в лущенні та зяблевій оранці. Навесні поле боронують та здійснюють культивацію. Під основний обробіток можна додати суперфосфат (6–10 г на 1 м²). Кислий ґрунт варто провапнувати. Сочевицю можна сіяти у ранні строки, при температурі ґрунту +5–6 °C. Невеликих заморозків вона не боїться. Сіють суцільними рядами та закотковують. Як зійшло, боронують. Врожай збирають у кілька прийомів, оскільки дозрівання відбувається нерівномірно.

Екологія

Сочевицю вирощують як літню однорічну рослину в помірних регіонах і як зимову однорічний рослину в субтропічних регіонах. У тропіках її культивують на більших висотах (1800–2500 (–2700) м в Ефіопії) або як культуру прохолодного сезону. Вона росте при середній температурі 6–27°C, але рослина не підходить для спекотних і вологих тропіків. Інтенсивні або тривалі заморозки та температури значно вищі за 27ºC серйозно впливають на ріст. Сочевиці потрібна річна кількість опадів близько 750 мм, з посушливими умовами під час збору врожаю, але вона переносить річну кількість опадів 300–2400 мм. Сочевиця помірно стійка до посухи.[1]

Харчова цінність

Насіння сочевиці містить до 3 % жирів, 35 % білків та 4,5 % мінеральних речовин. У складі є також вітаміни групи В.

В 100 г сирої сочевиці міститься Ca 51 мг, Mg 107 мг, P 454 мг, Fe 9,0 мг, Zn 3,6 мг, вітамін A 39 МО, тіамін 0,48 мг, рибофлавін 0,25 мг, ніацин 2,6 мг, вітамін B6 0,54 мг, фолат 433 мкг та аскорбінова кислота 6,2 мг. Склад незамінних амінокислот на 100 г їстівної частини становить — триптофан 251 мг, лізин —1957 мг, метіонін —238 мг, фенілаланін — 1383 мг, треонін — 1006 мг, валін — 1392 мг, лейцин — 2034 мг та ізолейцин 1212 мг (USDA, 2004). [1]

Культура також вважається цінним кормом для худоби, на корм ідуть зерно, м'якина, солома й зелена маса. Сіно за цінністю не поступається сіну з конюшини.

Вплив на травну систему

Низький рівень легкозасвоюваного крохмалю (5 відсотків) та високий рівень повільно засвоюваного крохмалю роблять сочевицю потенційно цінною для харчування людей з діабетом.[2] [3] Щонайменше 10% крохмалю з сочевиці не перетравлюється та не всмоктується в тонкому кишечнику (тому його називають «резистентним крохмалем»).[4] Додатковий резистентний крохмаль синтезується з желатинізованого крохмалю під час охолодження після варіння сочевиці.[5]

Сочевиця також містить антинутрієнтні фактори, такі як інгібітори трипсину, та відносно високий вміст фітатів. Трипсин – це фермент, що бере участь у перетравленні білка, а фітати знижують біодоступність харчових мінералів.[6] Вміст фітатів можна зменшити шляхом тривалого замочування та ферментації або пророщування.Приготування їжі майже повністю усуває активність інгібітора трипсину; пророщування також є ефективним.[7]

Галерея

Шкідники

Примітки

  1. ↑ а б Lens culinaris. prota.prota4u.org. Процитовано 10 червня 2026.
  2. ↑ Ramdath, Dan; Renwick, Simone; Duncan, Alison M. (2016–08). The Role of Pulses in the Dietary Management of Diabetes. Canadian Journal of Diabetes. 40 (4): 355—363. doi:10.1016/j.jcjd.2016.05.015. ISSN 2352-3840. PMID 27497151.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  3. ↑ Mudryj, Adriana N.; Yu, Nancy; Aukema, Harold M. (2014–11). Nutritional and health benefits of pulses. Applied Physiology, Nutrition, and Metabolism = Physiologie Appliquee, Nutrition Et Metabolisme. 39 (11): 1197—1204. doi:10.1139/apnm-2013-0557. ISSN 1715-5320. PMID 25061763.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  4. ↑ Tovar, J. (1996–12). Bioavailability of carbohydrates in legumes: digestible and indigestible fractions. Archivos Latinoamericanos De Nutricion. 44 (4 Suppl 1): 36S—40S. ISSN 0004-0622. PMID 9137637.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  5. ↑ https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0889157514001823?via%3Dihub
  6. ↑ Johnson, Casey R.; Thavarajah, Dil; Thavarajah, Pushparajah; Payne, Scott; Moore, Jayma; Ohm, Jae-Bom (1 березня 2015). Processing, cooking, and cooling affect prebiotic concentrations in lentil (Lens culinaris Medikus). Journal of Food Composition and Analysis. 38: 106—111. doi:10.1016/j.jfca.2014.10.008. ISSN 0889-1575.
  7. ↑ Egli, I.; Davidsson, L.; Juillerat, M.a.; Barclay, D.; Hurrell, R.f. (2002). The Influence of Soaking and Germination on the Phytase Activity and Phytic Acid Content of Grains and Seeds Potentially Useful for Complementary Feedin. Journal of Food Science (англ.). 67 (9): 3484—3488. doi:10.1111/j.1365-2621.2002.tb09609.x. ISSN 1750-3841.

Посилання

Література

  • Трактат про сочевицю : монографія / Л. М. Тележенко, В. В. Атанасова ; Одес. нац. акад. харч. технологій. - Херсон : Грінь Д. С. [вид.], 2016. — 135 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 119–135. — 300 прим. — ISBN 978-966-930-201-4



Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).