Lectio divina

Lectio divina (лат., буквально «божественне читання») — це метод молитовної медитації над біблійними текстами.^[1]

Вже Отці Пустелі практикували цю форму молитви за Святим Письмом. Відтоді протягом століть lectio divina практикувалася переважно серед чернецтва. Систематичним викладом методу lectio divina є твір «Scala claustralium» (до 1150 р.) картузіанського монаха Ґіґо II. Він називає lectio divina сходами ченців до Бога^[2]. Використовуючи біблійний вірш  Просіть, і буде вам дано; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам!  (Мт. 7:7), він пояснює чотири етапи:

• lectio (читання): уважне читання уривка з Біблії.
• meditatio (медитація): практикувальник обирає з уривка вірш, який промовляє до нього особисто. Вони повторюють цей вірш і медитують над ним.
• oratio (молитва): читання — це сприйняття слова Божого, медитація — роздуми над ним. У молитві людина відповідає на Боже звернення.
• contemplatio (споглядання): перебування в діалозі з Богом в ідеалі веде до споглядального єднання з Богом.

Ці чотири етапи нагадують вчення про потрійний сенс Писання.

Протестантський богослов Авґуст Герман Франке (1663–1727) представив метод медитативної біблійної молитви у своїй праці «Коротка інструкція про те, як читати Святе Письмо для істинного повчання» (нім. Kurzer Unterricht, wie man die Heilige Schrift zu seiner wahren Erbauung lesen sollte)^[3]. Це дозволило протестантським християнам познайомитися з цим підходом до Святого Письма, хоч і не під його латинсько-католицькою назвою.

У католицькій церкві лише останнім часом християни поза монастирями також відкрили для себе цей метод молитовного читання. Другий Ватиканський собор зробив значний внесок у поширення lectio divina, підкресливши важливість Біблії як Слова Божого в духовному житті. Догматична конституція про Божественне Об'явлення «Dei verbum» Собору рекомендує lectio divina^[4]. Папа Бенедикт XVI також рекомендував цей метод і висловив надію, що його застосування може «принести нову духовну весну в церкві»^[5].