YaChudo

Айгенграу

Переглядів: 0. Оновлено 07.11.2026.

Збільшення порогу в залежності від яскравості фону для різних діаметрів цілі (в дугових хвилинах). Дані з таблиць 4 та 8 Блеквелла (1946), нанесені на графік Крумі у 2014. Плоскі криві при слабкому освітленні вказують на власне айгенграу.
Приклад шуму, що спостерігається у темряві
Ще один приклад

Айгенграу (нім. Eigengrau, досл. «внутрішній сірий») — це однорідний фоновий темно-сірий колір, який люди бачать за відсутності видимого світла. Також називається «айгенліхт» (Eigenlicht, нідерландською та німецькою «внутрішнє світло»), «темне світло» (англ. dark light або «мозковий сірий колір» (англ. brain gray).

Термін «Eigenlicht» виник у XIX столітті[1] та в сучасних наукових публікаціях використовується рідко. Загальноприйнятими науковими термінами для цього явища є «візуальний шум» (англ. visual noise) або «фонова адаптація» (англ. background adaptation). Ці терміни означають сприйняття постійно мінливого поля крихітних чорних і білих цяток, що спостерігаються під час цього явища[2][3]

Айгенграу сприймається як колір, світліший за чорний за нормальних умов освітлення, оскільки контрастність важливіша для зорової системи, ніж яскравість[4]. Наприклад, нічне небо виглядає темнішим за айгенграу через контраст, який забезпечують зорі.

Дані про порогове значення контрастності, зібрані Блеквеллом[5] та представлені на графіку Крумі, показують, що айгенграу виникає при адаптаційній яскравості нижче приблизно 10⁻⁶ кд /м⁻² (25,08 mag arcsec)[6]. Це граничний випадок закону Рікко.

Причина

Ще в 1860 році дослідники помітили, що форму кривих інтенсивності-чутливості можна пояснити, припускаючи, що власне джерело шуму в сітківці створює випадкові події, невідрізні від тих, що викликаються реальними фотонами[7][8]. Пізніші експерименти на паличкоподібних клітинах в очах очеретяних жаб (Rhinella marina) показали, що частота цих спонтанних подій сильно залежить від температури, що означає, що вони спричинені термічною ізомеризацією родопсину[9]. У паличкоподібних клітинах людини ці події відбуваються в середньому приблизно раз на 100 секунд, що, враховуючи кількість молекул родопсину в паличкоподібній клітині, означає, що період напіврозпаду молекули родопсину становить близько 420 років[10]. Невідрізнення темнових подій від фотонних відповідей підтверджує це пояснення, оскільки родопсин знаходиться на вході ланцюга трансдукції. З іншого боку, такі процеси, як спонтанне вивільнення нейромедіаторів, не можна повністю виключити[11]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Ladd, Trumbull (1894). Direct control of the retinal field. Psychological Review. 1 (4): 351—55. doi:10.1037/h0068980.
  2. ↑ Hansen RM, Fulton AB (Січень 2000). Background adaptation in children with a history of mild retinopathy of prematurity. Invest. Ophthalmol. Vis. Sci. 41 (1): 320—24. PMID 10634637.
  3. ↑ There Are So Many Amazing Colors You Don't Even Know About!, by Ben Davis, August 20, 2024, Artnet website.
  4. ↑ Wallach, Hans (1948). Brightness Constancy and the Nature of Achromatic Colors. Journal of Experimental Psychology. 38 (3): 310—24. doi:10.1037/h0053804. PMID 18865234.
  5. ↑ BLACKWELL HR (1946). H. Richard Blackwell, Contrast Thresholds of the Human Eye. Journal of the Optical Society of America Vol. 36, Issue 11, pp. 624-643 (1946). Journal of the Optical Society of America. 36 (11): 624—643. doi:10.1364/JOSA.36.000624. PMID 20274431.
  6. ↑ Crumey, Andrew (2014). Human contrast threshold and astronomical visibility. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 442 (3): 2600—2619. arXiv:1405.4209. doi:10.1093/mnras/stu992.
  7. ↑ Barlow, H.B. (1972). Dark and Light Adaptation: Psychophysics.. Visual Psychophysics. New York: Springer-Verlag. ISBN 978-0-387-05146-8.
  8. ↑ Barlow, H.B. (1977). Retinal and Central Factors in Human Vision Limited by Noise. Vertebrate Photoreception. New York: Academic Press. ISBN 978-0-12-078950-4.
  9. ↑ Baylor, D.A.; Matthews, G; Yau, K.-W. (1980). Two components of electrical dark noise in toad retinal rod outer segments. Journal of Physiology. 309: 591—621. doi:10.1113/jphysiol.1980.sp013529. PMC 1274605. PMID 6788941.
  10. ↑ Baylor, Denis A. (1 січня 1987). Photoreceptor Signals and Vision. Investigative Ophthalmology & Visual Science. 28 (1): 34—49. PMID 3026986.
  11. ↑ Shapley, Robert; Enroth-Cugell, Christina (1984). Visual Adaptation and Retinal Gain Controls. Progress in Retinal Research. 3: 263—346. doi:10.1016/0278-4327(84)90011-7.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).