Ducunt volentem fata, nolentem trahunt

Ducunt volentem fata, nolentem trahunt (у перекладі з лат. — Охочого доля веде, небажаючого — тягне) — фраза, вперше висловлена грецьким філософом-стоїком Клеанфом, згодом переведена Сенекою, римським представником стоїцизму («Моральні листи до Луцилія», 107,11):

Найкраще перетерпіти те, що ти не можеш виправити, і, не нарікаючи, сприяти богу, з чиєї волі все відбувається. Поганий солдат, який іде за полководцем зі стогоном. (107, 9) … Будемо звертатися до Юпітера, що його годівниця спрямовує цю громадину, з тими ж словами, що наш Клеанф у своїх красномовних віршах…:

Володар неба, мій батько, веди мене

Куди захочеш! Йду не зволікаючи,

На все готовий. А не захочу — тоді

Зі стогонами йти доведеться грішному,

Терплячи все те, що зазнав би праведним.

Покірних доля веде, вабить норовливого.

(Переклад С. Ошерова).

Стоїки уявляли людей частинками вселенського тіла, в якому все взаємопов'язано і є доцільним. Звідси випливало чітке уявлення про те, як потрібно жити: «як палець або око: робити свою справу і радіти, що вона необхідна світовому тілу. Можливо, наш палець і незадоволений тим, що йому доводиться робити грубу роботу, можливо, він і вважав би за краще бути оком — що з того? Добровільно чи недобровільно він залишиться пальцем і робитиме все, що повинен. Так і люди перед обличчям світового закону — долі. „Хто хоче, того доля веде, хто не хоче, того тягне“, — говорить стоїчна приказка. „Що тобі дала філософія?“ — запитали стоїка; він відповів: „Я з нею роблю залюбки те, що без неї я б робив силоміць“. Якби палець міг думати не про свою грубу роботу, а про те, як він потрібен людині, палець був би щасливий; нехай же буде і щаслива людина, зливаючи свій розум і свою волю з розумом і законом світового цілого»^[1].

Стоїк Клеанф висловив [шлях, яким йшла філософія за всіх часів] у словах, що набули широкої популярності завдяки Сенеці та Цицерону: «fata volentum ducunt, nolentum trahunt»… Свобода у філософії й античній, і середньовічній, і новітній не є свобода керувати дійсністю, а лише свобода так чи інакше розцінювати її: хто підкоряється необхідності, того доля веде, хто не підкоряється, хто приймає необхідність несвідомо, того вона тягне насильно.:

Якщо хочеш свободи, треба задовольнитися стоїчним «fata volentum ducunt, nolentum trahunt»: людина повинна цінувати тільки те, що в її владі (можливе), і бути байдужою до всього, що не в її владі (неможливе). Знання того що є можливе і неможливе, дає нам розум.:

• Ю. С. Цибульник. Крилаті латинські вирази = Крылатые латинские выражения. — Москва : АСТ, 2003. — С. 115, 116. — 2500 прим. — ISBN 5-17-026856-4.
• Л. І. Шестов. Микола Бердяєв. (Гнозис і екзистенційна філософія) = Николай Бердяев. (Гнозис и экзистенциальная философия) / О. О. Єрмічов. — Санкт-Петербург : РХГІ, 1994. — Т. 1. — С. 434, 436. — (Н.А. Бердяев: pro et contra)