Пінон малазійський
| ?Пінон малазійський | |
|---|---|
 | |
| Охоронний статус | |
 Близький до загрозливого (МСОП 3.1)[1] | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Голубоподібні (Columbiformes) |
| Родина: | Голубові (Columbidae) |
| Рід: | Пінон (Ducula) |
| Вид: | Пінон малазійський |
| Біноміальна назва | |
| Ducula aenea (Linnaeus, 1766) | |
| Підвиди | |
| Див. Підвиди | |
| Синоніми | |
| Palumbus moluccensis Columba aenea Linnaeus, 1766 | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Ducula aenea |
 Віківиди: | Ducula aenea |
 ITIS: | 177361 |
 МСОП: | 22725586 |
 NCBI: | 187114 |
Пі́нон малазійський[2] (Ducula aenea) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Південній і Південно-Східній Азії. Виділяють низку підвидів.
Опис
Довжина птаха становить 38—47 г, вага 365—645 г. Голова, шия і нижня частина тіла світло-сірі або світло-жовтувато-сірі. Спина і покривні пера крил зелені з бронзовим відблиском. Гузка темно-коричнева. Дзьоб сизий, райдужки червоні, навколо очей білі кільця, лапи червоні. Самиці мають більш тьмяне забарвлення.
Таксономія
В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис жовточеревої маріки до своєї книги «Ornithologie». Він використав французьку назву Le pigeon ramier des Moluques та латинську назву Palumbus moluccensis[3]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[4]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном[4]. Одним з цих видів був малазійський пінон, для якого Лінней придумав біномінальну назву Columba aenea[5]. Бріссон помилково вважав, що малазійські пінони походять з Молуккських островів, у 1918 році типова місцевість була виправлена на острів Флорес в Індонезії[6][7].
Підвиди
Виділяють дванадцять підвидів:[8]
- D. a. sylvatica (Tickell, 1833) — від північної Індії і Непалу до південного Китаю, Таїланду і Індокитаю, острів Хайнань;
- D. a. pusilla (Blyth, 1849) — південна Індія і острів Шрі-Ланка;
- D. a. andamanica Abdulali, 1964 — Андаманські острови;
- D. a. consobrina (Salvadori, 1887) — острови на захід від Суматри (за винятком Енгано);
- D. a. oenothorax (Salvadori, 1892) — острів Енгано;
- D. a. polia (Oberholser, 1917) — Малайський півострів, Великі Зондські острови і Малі Зондські острови (від Ломбока до Алора);
- D. a. palawanensis (Blasius, W, 1888) — острів Банггі, Палаван і сусідні острови;
- D. a. fugaensis (Hachisuka, 1930) — острови Калаян, Каміґуїн-Норте, Фуґа (Філіппіни на північ від Лусону);
- D. a. nuchalis (Cabanis, 1882) — північний Лусон;
- D. a. aenea (Linnaeus, 1766) — Філіппінський архіпелаг (за винятком півночі і Палавану);
- D. a. intermedia (Meyer, AB & Wiglesworth, 1894) — острови Талауд;
- D. a. paulina Bonaparte, 1854 — Сулавесі, острови Сангіге, Селаяр, Тогіан, Банґґаї і Сула.
Нікобарський пінон раніше вважався підвидом малазійського пінона, однак був визнаний окремим видом.
Поширення і екологія
Малазійські пінони мешкають в Індії, Непалі, Бутані, Бангладеш, М'янмі, Таїланді, Китаї, Лаосі, В'єтнамі, Камбоджі, Малайзії, Індонезії, Брунеї, на Філіппінах і Шрі-Ланці. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах, в сухих чагарникових заростях, рідколіссях і саванах, в мангрових лісах, на плантаціях і в садах. Зустрічаються невеликими зграйками по 3—6 птахів, в Індії на висоті до 600 м над рівнем моря, на Шрі-Ланці на висоті до 500 м над рівнем моря, в Індонезії на висоті до 1000 м над рівнем моря, на Філіппінах на висоті до 1125 м над рівнем моря, на Хайнані на висоті до 1300 м над рівнем моря. Живляться плодами фікусів і мускатників. Сезон розмноження триває з квітня по липень. Гніздяться на деревах, гніздо — невелика платформа з гілочок. В кладці одне біле яйце, інкубаційний період триває 18 днів, пташенята покидають гніздо через 20 днів після вилуплення. І самці, і самиці насиджуть кладку і доглядають за пташенятами.
Збереження
МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. Малазійським пінонам загрожує масове полювання, а також знищення природного середовища.
Примітки
- ↑ BirdLife International (2016). Ducula aenea.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés. Т. 1. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 148—149, Plate 13 fig 2.
- ↑ а б Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335.
- ↑ Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 283.
- ↑ Hartert, Ernst; Goodson, Arthur Thomas (1918). Notes on pigeons. Novitates Zoologicae. 25: 346–358 [346]. doi:10.5962/bhl.part.29771.
- ↑ Peters, James Lee, ред. (1937). Check-list of Birds of the World. Т. 3. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 46.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 09 травня 2022.
Джерела
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).