Папужець-ваза сейшельський
| ?Папужець-ваза сейшельський | |
|---|---|
 | |
| Охоронний статус | |
 Уразливий (МСОП 3.1)[1] | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Папугоподібні (Psittaciformes) |
| Родина: | Psittaculidae |
| Рід: | Папужець-ваза (Coracopsis) |
| Вид: | Папужець-ваза сейшельський |
| Біноміальна назва | |
| Coracopsis barklyi Newton, E, 1867 | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Coracopsis barklyi |
 Віківиди: | Coracopsis barklyi |
 МСОП: | 22727890 |
 NCBI: | 703973 |
Папужець-ваза сейшельський[2] (Coracopsis barklyi) — вид папугоподібних птахів родини Psittaculidae. Ендемік Сейшельських островів. Тривалий час вважався підвидом папужки-вази малого, але у 2021 році визнаний окремим видом.[3][4]
Поширення
Вид розмножується лише на острові Праслен. Випадкові залітні птахи зрідка спостерігаються на острові Кюр'єз, що лежить приблизно за 1 км на північ від Праслена. Мешкає в місцевих і змішаних лісах на Прасліні. Його основні зони розмноження розташовані в ендемічних пальмових лісах. Він також зустрічається в культивованих районах і житлових районах із садами, які є придатними місцями існування для годування.
Останній підрахунок у 2018 році оцінив популяцію виду в 1392 птахи. На основі цих даних припускають, що популяція становить 730—1170 статевозрілих особин.
Спосіб життя
Вид гніздиться в порожнинах дерев переважно в мертвих кокосових пальмах, але також зареєстровано, що вони гніздяться в порожнинах інших пальм і живих широколистяних дерев. Сезон розмноження триває з жовтня по березень. У гніздо відкладають 1—3 яйця. Харчуються в основному м'якоттю плодів, потім насінням і бруньками, з періодичними спостереженнями за живленням листям, квітами, корою та комахами.
Примітки
- ↑ BirdLife International (2021). Coracopsis barklyi: інформація на сайті МСОП (версія 2024.2) (англ.) 16 лютого 2025
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Species Updates – IOC World Bird List (амер.). Процитовано 13 червня 2021.
- ↑ Kundu, S.; Jones, C.G.; Prys-Jones, R.P.; Groombridge, J.J. (2012). The evolution of the Indian Ocean parrots (Psittaciformes): Extinction, adaptive radiation and eustacy. Molecular Phylogenetics and Evolution. 62 (1): 296—305. doi:10.1016/j.ympev.2011.09.025.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).