YaChudo

CSIRO

Переглядів: 0. Оновлено 10.11.2026.

Державна організація наукових і прикладних досліджень
(CSIRO)
англ. Commonwealth Scientific and Industrial Research Organisation
Загальна інформація
Юрисдикція Австралія Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата створення19 травня 1949 Редагувати інформацію у Вікіданих
Підвідомчий органAustralian Animal Health Laboratoryd, McMaster Laboratoryd, Health Sciences and Nutritiond, Division of Entomologyd, Ecosystem Sciencesd, Materials Science & Engineeringd, Animal, Food and Health Sciencesd, Division of Molecular Scienced, Plant Industryd, Diet & nutritiond, Information and Communication Technologies Centred, Національний заклад австралійського телескопа, Preventative Healthd, Australian e-Health Research Centred, Centre for Australian National Biodiversity Researchd, CSIRO Land and Waterd, Marine National Facilityd, Central Land Councild, Collaboration for Australian Weather and Climate Researchd, CSIRO Marine and Atmospheric Researchd, Australian Resources Research Centred і CSIROpediad Редагувати інформацію у Вікіданих
csiro.au​(англ.) Редагувати інформацію у Вікіданих

CSIRO (англ. Commonwealth Scientific and Industrial Research Organisation, «Державна організація наукових і прикладних досліджень») — агентство уряду Австралії, що відповідає за наукові дослідження та їх комерційне і промислове застосування. Зі своєї штаб-квартири в Канберрі CSIRO керує понад 50 об'єктами по всій Австралії, а також у Франції та США. Станом на 2024 рік в організації працювали 6618 співробітників.

Наукові дослідження в Австралії, що фінансувалися на федеральному рівні, розпочалися 1916 року зі створенням Консультативної ради з науки та промисловості (англ. Advisory Council of Science and Industry), яку 1920 року перейменували на Державний інститут науки та промисловості (англ. Commonwealth Institute of Science and Industry). Однак обидва органи мали труднощі через недостатнє фінансування. 1926 року дослідницьку діяльність відновили завдяки створенню Ради з наукових і прикладних досліджень (англ. Council for Scientific and Industrial Research, CSIR), що змогла збільшити фінансування наукових досліджень. CSIR швидко розвивалася, досягнувши значних успіхів на ранньому етапі. 1949 року законодавчі зміни призвели до перейменування організації на Державну організацію наукових і прикладних досліджень (CSIRO).

Серед розробок CSIRO — винахід атомно-абсорбційної спектроскопії, ключових компонентів ранньої технології Wi-Fi, перша комерційно успішна полімерна банкнота, винахід репеленту проти комах Aerogard, а також запровадження низки методів біологічного контролю в Австралії, як-от міксоматоз і каліцивірус кролів для контролю популяцій європейського кроля.

Структура

CSIRO керує рада, яку призначає уряд Австралії. До складу ради входять вісім директорів, включно з виконавчим директором, які відповідають за управління організацією[1][2].

Дослідження та основні напрями

CSIRO поділяється на дослідницькі бізнес-підрозділи, національні центри й колекції, а також служби[3].

Дослідницькі бізнес-підрозділи

Головний офіс Data 61, Івлі, Новий Південний Уельс

Станом на 2023 рік дослідження CSIRO організовані в такі бізнес-підрозділи[4]:

  • Сільське господарство та продовольство (Agriculture and Food)
  • Здоров'я та біобезпека (Health and Biosecurity)[5]
  • Data61[6]
  • Енергетика (Energy)
  • Виробництво (Manufacturing)
  • Мінеральні ресурси (Mineral Resources)
  • Космос і астрономія (Space and Astronomy)
  • Навколишнє середовище (Environment; утворено шляхом об'єднання колишніх підрозділів «Земля й вода» і «Океани й атмосфера»)

Національні центри й колекції

Національні центри

CSIRO керує національними дослідницькими центрами та науковою інфраструктурою від імені держави для сприяння проведенню досліджень. Національні центри та спеціалізовані лабораторії доступні як для австралійських, так і для міжнародних користувачів із галузей промисловості та науки. Станом на 2019 рік до переліку національних центрів входили:

Колекції

Автоматичний збирач дощової води, розроблений CSIRO для вимірювання кислотності опадів у віддалених районах (лютий 2000)

CSIRO завідує низкою колекцій зразків тварин і рослин, які використовуються для таксономічних, генетичних, сільськогосподарських та екологічних досліджень. Станом на 2019 рік до колекцій CSIRO входили:

  • Австралійська національна колекція культур водоростей
  • Атлас живої природи Австралії
  • Австралійський центр насіння дерев
  • Австралійська національна колекція риб
  • Австралійська національна колекція комах
  • Австралійський національний гербарій
  • Австралійський національний ґрунтовий архів (керується підрозділом сільського господарства та продовольства)
  • Австралійська національна колекція дикої природи
  • Архів повітря мису Грімм[7]

Служби

2019 року служби CSIRO були розподілені так:

  • Служби матеріалів та інфраструктури
  • Сільськогосподарський та екологічний аналіз
  • Екологічні служби
  • Служби біологічних, продовольчих та медичних наук
  • Служби Австралійської лабораторії здоров'я тварин

Інші послуги включають освіту, видавничу діяльність (CSIRO Publishing), інфраструктурні технології, взаємодію з малим і середнім бізнесом та CSIRO Futures.

Історія

Лабораторії CSIRO Блек-Маунтін

У 1915 році прем'єр-міністр Біллі Г'юз скликав конференцію для створення[8] Консультативної ради з науки та промисловості, яку було засновано 1916 року[9][10]. Геолог і полярник сер Дуглас Моусон представляв на конференції Університет Аделаїди, а на початку 1916 року брав участь у перших засіданнях виконавчого комітету нового органу, на яких затвердили його статут і процедури діяльності[8]. Метою Консультативної ради було створення постійного «Інституту науки та промисловості»[9].

Однак під час Першої світової війни Консультативна рада мала труднощі через недостатнє фінансування[11]. 1920 року згідно із Законом про Інститут науки та промисловості 1920 року раду перейменували на Державний інститут науки та промисловості[9]. Цей орган очолював Джордж Гендлі Ніббс (1921—1926), але він і надалі мав фінансові труднощі[11].

На виконання заклику Імперської конференції 1923 року до колоній розширити свою економічну базу, 1926 року Парламент Австралії вніс зміни до основного Закону (Закону про Інститут науки та промисловості 1920 року[12]) про національні наукові дослідження, ухваливши Закон про науково-дослідні та промислові розробки 1926 року[13]. Ця ж конференція призвела до створення Департаменту наукових і промислових досліджень у Новій Зеландії.

Новий Закон замінив інститут на Раду з наукових і прикладних досліджень (англ. Council for Scientific and Industrial Research, CSIR). Завдяки підтримці прем'єр-міністра Стенлі Брюса та збільшенню фінансування досліджень, CSIR швидко розвивалася й досягла значних успіхів на ранньому етапі. Структура ради віддзеркалювала федеральний устрій уряду Австралії: вона мала комітети на рівні штатів і центральну раду. Окрім покращеної структури, CSIR сприяло сильне бюрократичне управління під керівництвом Джорджа Джуліуса, Девіда Ріветта та Арнольда Річардсона. Дослідження були зосереджені на первинному та вторинному секторах економіки. На початку свого існування CSIR створила відділи з вивчення здоров'я та харчування тварин. Після Великої депресії дослідження поширилися на обробну промисловість та інші галузі вторинного сектору[14].

1949 року до Закону знову внесли зміни[15], а назву юридичної особи змінили на Державну організацію наукових і прикладних досліджень (англ. Commonwealth Scientific and Industrial Research Organisation, CSIRO). Ця поправка розширила і реорганізувала організацію та її адміністративну структуру. Під керівництвом Ієна Клуніса Росса CSIRO розвивала нові напрямки, такі як радіоастрономія та хімічна промисловість. Станом на 1952 рік її п'ятьма ключовими напрямками були: промислова мікробіологія; дослідження рідкісних мінералів; сонячна енергія; з'ясування причин безпліддя в овець і корів; сільськогосподарська інженерія[16].

CSIRO досі діє відповідно до положень Закону 1949 року, охоплюючи широкий спектр наукових досліджень[14].

Участь жінок у дослідженнях CSIRO була суворо обмежена політикою уряду Австралії (яка діяла до 1966 року), що змушувала жінок звільнятися з державної служби після одруження[17]. Навіть неодружених жінок вважали поганою інвестицією, оскільки вони могли згодом одружитися. Попри це, такі неодружені жінки, як Гелен Ньютон Тернер, зробили значний внесок у науку.

З 1949 року CSIRO поширила свою діяльність майже на всі галузі первинного, вторинного та третинного секторів економіки, включно з довкіллям, харчуванням людини, охороною природи, міським і сільським плануванням, а також водними ресурсами[14]. Вона співпрацює з провідними організаціями в усьому світі та керує понад 50 об'єктами в Австралії, а також у Франції, Чилі та США, де працює близько 5500 осіб[18][19].

У березні 2025 року дослідження, проведене центром опитувань DemosAU, визначило CSIRO як другу національну установу Австралії, якій довіряють найбільше (після Бюро метеорології)[20].

Примітки

  1. ↑ CSIRO Board Members. Процитовано 30 жовтня 2023.
  2. ↑ CSIRO Executive Team. Процитовано 30 жовтня 2023.
  3. ↑ CSIRO Operating Model.
  4. ↑ CSIRO. Business units. www.csiro.au (англ.). Процитовано 5 червня 2025.
  5. ↑ Health and Biosecurity. CSIRO. Процитовано 23 березня 2020.
  6. ↑ Data 61. Процитовано 23 березня 2020.
  7. ↑ Cape Grim Air. Архів оригіналу за 4 листопада 2022. Процитовано 8 листопада 2022.
  8. ↑ а б Awards and rewards. Home of the Blizzard: The Australasian Antarctic Expedition. Уряд Австралії. 16 листопада 2011. Процитовано 26 серпня 2025.
  9. ↑ а б в Advisory Council of Science and Industry. Encyclopedia of Australian Science and Innovation. Swinburne University of Technology, Centre for Transformative Innovation. 17 березня 2000. Процитовано 26 серпня 2025.
  10. ↑ Our history. CSIRO. 14 грудня 2023. Процитовано 26 серпня 2025.
  11. ↑ а б Currie, George (1966). The origins of CSIRO : science and the Commonwealth government 1901-1926. Commonwealth Scientific and Industrial Research Organization. OCLC 925648548.
  12. ↑ Institute of Science and Industry Act 1920
  13. ↑ Science and Industry Research Act 1926
  14. ↑ а б в Ward, Colin (10 грудня 2015). Our history. CSIROpedia. CSIRO. Процитовано 16 квітня 2018.
  15. ↑ Science and Industry Research Act 1949
  16. ↑ Rojas, Federico E.Alvarez (1953). Reportaje a Gran Bretana [Report to Great Britain] (Spanish) . Buenos Aires: Libreria 'El Ateneo' Editorial. с. 160—161.
  17. ↑ Carey, Jane (2023). Taking to the Field. Monash University Publishing.
  18. ↑ International collaboration. CSIRO. Процитовано 8 лютого 2019.
  19. ↑ International collaboration. Csiro.au. 28 січня 2016. Процитовано 4 січня 2017.
  20. ↑ Australia's Most Trusted Institutions: BoM, CSIRO, AEC. demosau.com (амер.). 12 березня 2025. Процитовано 12 березня 2025.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).