Сцинк плямистий
| ?Сцинк плямистий | |
|---|---|
 | |
| Охоронний статус | |
 Найменший ризик (МСОП 3.1) | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Інфратип: | Хребетні (Vertebrata) |
| — | Завропсиди (Suropsida) |
| Клас: | Плазуни (Reptilia, парафілетична група) |
| Підряд: | Ящірки (Sauria) |
| Інфраряд: | Scincomorpha |
| Родина: | Сцинкові (Scincidae) |
| Рід: | Веретеноподібний сцинк (Chalcides) |
| Вид: | Сцинк плямистий |
| Біноміальна назва | |
| Chalcides ocellatus Петер Форссколь, 1775 | |
 | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Chalcides ocellatus |
 ITIS: | 879 1181899, 879 |
 МСОП: | 157283 |
 NCBI: | 63341 |
Сцинк плямистий[1] (Chalcides ocellatus) — вид ящірок родини сцинкових (Scincidae). Поширений в Північній Африці, Південній Європі та Західній Азії. Мешканець середземноморських ландшафтів. Вид занесений до Додатку ІІ Бернської конвенції та інших природоохоронних документів. Описано 6 підвидів.
Інші назви: веретеноподібний сцинк європейський, тилігугу, ґонджіло.
Опис
Загальна довжина цих сцинків сягає 31 см. Маленька голова та циліндричний тулуб. У нього добре розвинуті лапи, нагадує мабую. На кожній із лап є по 5 пальців. Колір шкіри у цього виду дуже різноманітний, багатобарвний — в залежності від місця мешкання.
Поширення
Мешкає в Північній та Північно-Східній Африці, у Середземному морі на островах Сардинія, Сицилія, у Греції, Передній Азії, Аравійському півострові, Ірані, Іраку, Пакистані та Туркменістані[2].
Спосіб життя
Часто зустрічається у посушливих місцевостях, серед твердих кам'янистих ґрунтів, втім цього сцинка можна побачити як у степах, так й напівпустелях. Разом з тим він також полюбляє наявність рослинності, де часто ховається від ворогів, зокрема чагарники, кущі, ліси пробкового дуба. Активний вдень. Своє кубло цей сцинк влаштовує серед рослинності з огляду на те, що його лапи не створенні для риття глибоких нір чи ходів.
Живиться комахами, павуками, дрібними ящірками, яйцями, а також фруктами. У деяких випадках зафіксований канібалізм.
Самка сцинка європейського народжує взимку живих дитинчат у кількості від 2 до 20. Але виживають загалом 4—8 молодих сцинків.
Охорона
Стан більшості природних популяцій виду в межах ареалу залишається більш-менш стабільним, за що він, згідно з Червоним списку МСОП, отримав охоронний статус «відносно благополучний вид». Тому Chalcides ocellatus занесений до Додатку ІІ Бернської конвенції (охоронна категорія: вид потребує особливої охорони), а також до Директиви Європейського Союзу 92/43/ЄС «Про збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори» (Додаток IV. Види рослин і тварин, що становлять особливий інтерес для Європейського Союзу, які потребують суворих заходів охорони).[3][4]
Систематика
Станом на 2025 рік описано 6 підвидів[5]:
- Chalcides ocellatus ocellatus;
- Chalcides ocellatus tiligugu;
- Chalcides ocellatus linosae;
- Chalcides ocellatus sacchii;
- Chalcides ocellatus subtypicus;
- Chalcides ocellatus zavattarii.
Примітки
- ↑ Кагало, О.О.; Проць, Б.Г. (2012). Оселищна концепція збереження біорізноманіття: базові документи Європейського Союзу (українською) . Львів: ЗУКЦ. с. 80. ISBN 978-617-655-027-3.
- ↑ Chalcides ocellatus у Червоному списку МСОП
- ↑ Закон України про ратифікацію Бернської конвенції
- ↑ Оселищна концепція збереження біорізноманіття: базові документи Європейського Союзу / За ред. : О. О. Кагала, Б. Г. Проця. — Львів: ЗУКЦ, 2012. — 278 с. (с. 80)
- ↑ The Reptile Database: Chalcides ocellatus
Джерела
- Schleich, Hans-Hermann, et al.. Amphibians and Reptiles of North Africa: Biology, Systematics, Field Guide. Koeltz Scientific Books, 1996.
- Field Guide to the Amphibians and Reptiles of Britain and Europe / Jeroen Speybroeck, Wouter Beukema, Bobby Bok and Jan Van Der Voort. London-New York: Bloomsbure, 2016. 432 рр. (p. 337—338). ISBN 978-1-4081-5459-5
Посилання
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).