Камелія сітчаста
| ?Camellia reticulata | |
|---|---|
| Охоронний статус | |
Уразливий (МСОП 2.3) | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Відділ: | Streptophyta |
| Надклас: | Покритонасінні (Magnoliophyta) |
| Клас: | Евдикоти |
| Підклас: | Айстериди |
| Порядок: | Вересоцвіті (Ericales) |
| Родина: | Чайні (Theaceae) |
| Рід: | Камелія (Camellia) |
| Вид: | Камелія сітчаста |
| Біноміальна назва | |
| Camellia reticulata Lindl. | |
| Синоніми | |
| |
| Посилання | |
| Camellia reticulata | |
| IPNI: | 828540-1 |
| 897023 | |
| 32328 | |
| 452972 | |
Камелія сітчаста (Camellia reticulata) — вічнозелене листяне дерево родини чайні (Theaceae).
Будова
Найбільший представник роду камелія. Зустрічаються дерева висотою до 15 м. Великі квіти мають 5-7 пелюсток.
Поширення та середовище існування
Росте у листопадних лісах гір провінції Юннань, південний захід провінції Сичуань і захід провінції Гуйчжоу на півдні Китаю.
Практичне використання
Використовується як декоративна рослина. Буддійські ченці з Х ст вирощують камелії на території храмів. У Європу рослина проникла у 1820 році, коли капітан Роуз привіз саджанець до Лондона. У 1826 році дерево, що виросло з нього, зацвіло, викликавши справжню сенсацію серед садівників. Наразі культивують нащадків того дерева під назвою сорту «Капітан Роуз».
Цікаві факти
- Дерево на ймення «Десять тисяч квіток», що росте у буддійському монастирі поблизу р. Ліян у провінції Юнань, має 500 років та квітне двома кольорами, оскільки складається з переплетених стовбурів двох сортів Camellia reticulata.[1]
- Квітка камелії сітчастої є символом провінції Юннань.[2]
Галерея
-
Квітка дикої рослини -
Сортова камелія ('Black Lace')
Примітки
- ↑ The remarkable genus Camellia - GardenDrum. GardenDrum (амер.). 12 червня 2016. Архів оригіналу за 14 липня 2017. Процитовано 24 травня 2017.
- ↑ Forsyth, Holly Kerr (1 січня 2007). The Constant Gardener (англ.). The Miegunyah Press. ISBN 9780522854329.
Джерела
- Ліс. — К.Махаон-Україна, 2008. — 304 с., іл. — С. 135
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).