YaChudo

Bonjour, печале!

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

«Bonjour, печале!»
АвторФрансуаза Саган
КраїнаФранція
Мовафранцузька мова
МісцеФранція Редагувати інформацію у Вікіданих
ВидавництвоВидавництво «Julliard» Редагувати інформацію у Вікіданих
Видано1954
ISBN
Наступний твірA Certain Smiled Редагувати інформацію у Вікіданих

Bonjour, печале! (фр. Bonjour Tristesse) — роман Франсуази Саган, що вийшов 1954 року, коли авторці було лише 18 років й відразу став сенсацією. Назва походить від вірша Поля Елюара «À peine défigurée», який починається рядками Привіт, печале/Прощай, печале... (фр. «Adieu tristesse/Bonjour tristesse...»). Англомовна екранізація роману режисера Отто Премінґера вийшла 1958 року[1].

Короткий зміст

17-річна Сесіль проводить літо на віллі на французькій Рив'єрі зі своїм батьком Реймондом і його теперішньою коханкою, молодою, поверховою, модною Ельзою, яка добре ладнає з Сесіль. Реймонд — привабливий, практичний, аморальний чоловік, який виправдовує свою звичку до постійних любовних інтриг, цитуючи Оскара Вайльда: «Гріх — це єдина нотка яскравого кольору, яка зберігається в сучасному світі». Сесіль каже: «Я вірила, що зможу на цьому побудувати своє життя», і сприймає їхній розслаблений спосіб життя як ідеал привілейованого становища. Однією з його переваг для Сесіль є те, що її батька, який не має інтелектуальних зацікавлень, не хвилює, вчиться вона чи ні. Ще однією є те, що він дає їй свободу займатися власними інтересами, виходячи з припущення, що вона буде цікавою прикрасою його улюблених поверхневих світських зібрань. На сусідній віллі живе молодий хлопець років 20, Сіріл, з яким у Сесіль перше інтимне кохання.

Їхній спокійний відпочинок порушує прибуття Енн, яку неуважно запросив Реймонд. Культурна, принципова, розумна, працьовита жінка, Реймондова однолітка, яка була подругою його покійної дружини, Енн вважає себе у певному сенсі хрещеною матір’ю Сесіль. Усі три жінки претендують на увагу Реймонда; віддалена, загадкова Енн незабаром стає коханкою Реймонда, а наступного ранку оголошує про їхні заручини. Ельза виїжджає, і тоді Енн намагається взяти на себе виховання Сесіль. Вона каже Сесіль припинити зустрічатися з Сірілом і повернутися до підручників. Сесіль жахає ця загроза її розкішному життю у ролі батькової улюблениці, особливо тому, що Енн стає єдиним об'єктом зацікавлення Реймонда. Вона складає план, щоб запобігти шлюбу, але, попри це, відчуває сумніви щодо своїх інтриг.

Щоб викликати ревнощі у Реймонда, Сесіль влаштовує так, щоб Ельза й Сіріл удавали пару та з’являлися разом у певні моменти. Коли Реймонд передбачувано починає ревнувати молодшого Сіріла, він відновлює залицяння до Ельзи. Але Сесіль неправильно оцінила чутливість Енн. Після того, як жінка побачила Реймонда та Ельзу разом у лісі, коли Реймонд зчищав голочки хвої з костюма, вона у сльозах їде, а її автомобіль падає зі скелі, очевидно, сталося самогубство.

Сесіль і її батько повертаються до порожнього, безцільного життя, яке вели до того, як Енн порушила їхнє літо, і замислюються над впливом, який вона мала на їхні життя. Сесіль живе зі знанням, що її маніпуляції призвели до смерті Енн, і тужить за літом, яке вони провели разом.

Персонажі

  • Сесіль, багата і байдужа сімнадцятирічна дівчина
  • Реймонд, її батько середнього віку, знаний гуляка та ловелас
  • Ельза, остання коханка Реймонда на початку роману
  • Енн, давня подруга матері Сесіль, яка наставляла Сесіль після того, як дівчина покинула католицьку школу-інтернат
  • Сиріл, юнак, який живе неподалік від будинку, який Реймонд орендує на літо

Прийняття

Перший короткий огляд англійського перекладу Айрін Еш (Джон Мюррей, 1955) у The Times від 19 травня 1955 року описує його як «Незвичайну маленьку вигадку... написану 19-річною дівчиною з Дордоні... гарний прояв передчасної зрілості»[2]. Рецензент у журналі The Spectator того ж числа сказав: «Bonjour, печале!, яка здобула неабияку популярність завдяки темі та віку авторки, є вульгарною, сумною маленькою книжкою»[3].

Переклад на українську мову

Книжка вийшла українською мовою у видавництві «Рідна мова». Перекладачі — Віктор Омельченко, Ярема Кравець.

Постановки за романом

  • Німецько-американський режисер Отто Премінґер виступив продюсером і зняв екранізацію книжки через свою кінокомпанію Wheel Productions. Стрічка Bonjour Tristesse вийшла на екрани 1958 року, а головні ролі зіграли Жан Себерг, Дебора Керр і Девід Нівен[4].
  • Канадський дарк-ембіент- гурт Soufferance створив концептуальний мініальбом, натхненний цією книгою, у 2011 році. EP Bonjour Tristesse містить одну пісню тривалістю 17 хвилин[5]. Наступний концептуальний альбом Adieu Tristesse вийшов через рік й також містив елементи з роману[6]
  • Французький художник Фредерік Ребена адаптував Bonjour, печале! у графічний роман, а NBM Publishing планує випустити англійську версію 2025 року[7].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Camper, Fred (1999). Bodies in Motion
  2. ↑ The Old Adversary (book reviews). The Times. 19 травня 1955. с. 13. Процитовано 22 лютого 2016.
  3. ↑ Metcalf, John (19 травня 1955). New novels. The Spectator. с. 31. Процитовано 23 лютого 2016.
  4. ↑ Preminger, Otto (7 березня 1958), Bonjour tristesse (Drama, Romance), Jean Seberg, David Niven, Deborah Kerr, Mylène Demongeot, Wheel Productions, процитовано 10 листопада 2020
  5. ↑ Weatherford, Sage (1 листопада 2011). Soufferance – Bonjour Tristesse. Heathen Harvest. Архів оригіналу за 15 травня 2012. Процитовано 10 листопада 2020.
  6. ↑ Marinova, Joanna (10 лютого 2014). Soufferance Interview for Abridged Pause Blog. Abridged Pause Blog (амер.). Архів оригіналу за 6 вересня 2017. Процитовано 10 листопада 2020.
  7. ↑ Rébéna, Frédéric (12 серпня 2025). Bonjour Tristesse. NBM Publishing.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).