YaChudo

EA-18G Growler

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

EA-18G Growler
Boeing EA-18G Growler
EA-18G Growler
EA-18G Growler
Призначення:Літак радіоелектронної боротьби і протидії
Перший політ:15 серпня 2006
Прийнятий на озброєння:22 вересня 2009
На озброєнні у:США США
Австралія Австралія
Розробник:Boeing
Виробник:США The Boeing Company
Всього збудовано:172 (станом на 2021 рік)[1]
Вартість одиниці:$67 млн (2010)[2]
$125 млн (2022, експортна)[3]
Екіпаж:2 (пілот і оператор РЕБ) особи
МШ на висоті:1 900 км/год
Бойовий радіус:720 км
Практична стеля:15 850 м
Довжина:18,31 м
Висота:4,88 м
Розмах крила:13,62 м
Площа крила:46,5 м²
Порожній:15 000 кг
Споряджений:21 770 кг
Максимальна злітна:29 964 кг
Двигуни:2 × ТРДД General Electric F414-GE-400
Тяга (потужність):2 × 62,3 кН
Тяга форсажна:2 × 97,9 кН
Кількість точок підвіски:9 (див. Озброєння)
Маса підвісних елементів:8 050 кг
Підвісне озброєння:2 × AGM-88 + 2 × AIM-120 AMRAAM
EA-18G Growler у Вікісховищі

EA-18G Growler (укр. «Ґра́улер»)[a] — американський військовий палубний літак радіоелектронної боротьби і протидії. Призначений для ведення радіоелектронної боротьби та розвідки авіаносного крила. Розроблений компанією The Boeing Company на основі багатоцільового винищувача палубного базування F/A-18E/F Super Hornet. Перший політ здійснив 15 серпня 2006 року, з початку виробництва у 2007 році, побудовано понад 172 одиниць. Перебуває на озброєнні ВМС США і ПС Австралії. Замінив собою EA-6B Prowler, який стояв на озброєнні ВМС США з початку 1970-х років.

Історія розробки і виробництва

На початку 1990-х Військово-морські сили США дійшли висновку, що розроблений на базі палубного штурмовика Grumman A-6 Intruder у 1960-х літак радіоелектронної боротьби морської авіації EA-6 Prowler морально і фізично застаріває, отже потребує докорінної модернізації. Спочатку планували прийняти на озброєння нову модифікацію «Праулера» — ЕА-6В ICAP-III (англ. Improved Capabilities). Головним підрядником залишалася компанія — розробник «Праулера» Northrop Grumman. ВМС вважали за необхідне почати оновлення парку літаків БРЕО авіаносного базування у 2008 році, втім у 2001 році Міністерство оборони США, спираючись на досвід застосування авіації в ході операції «Союзна сила», ініціювало вивчення альтернативних варіантів створення авіаційних комплексів РЕБ для ПС, ВМС і КМП США (англ. АЕА Analysis of Alternatives) на період 2010—2030 років, яке завершилося у грудні 2001[4].

На початок 2000-х командування ВМС США розглядало наступника «Праулера» не тільки як звичайний літак РЕБ, а як ключовий елемент перспективної системи розвідки і радіоелектронної боротьби флоту й об'єднаних угруповань сил, що ведуть бойові дії на морських та приморських театрах — Airborne Electronic Attack aircraft (AEA aircraft). Було прийняте рішення розробляти новий літак на базі нового основного палубного винищувача F/A-18 Super Hornet. Він мав бути максимально уніфікований із «Супер Хорнетом» (за заявою розробників — на 90 %), що полегшить процес навчання особового складу і дозволить скоротити витрати на навчання льотного та технічного персоналу і на технічне обслуговування нових літаків. Радіоелектронні засоби мали розміщуватись у відсіках літака, де у прототипі розташовувалось ударне озброєння та на вузлах підвіски озброєння. 15 листопада 2001 року компанія Boeing провела перший політ «демонстратора концепції» F/A-18F (EA-18 Airborne Electronic Attack) з трьома підвісними контейнерами апаратури РЕБ AN/ALQ-99 і двома паливними баками. На демонстраторі вивчалося, як підвісні контейнери і баки вплинуть на льотні дані літака, його стійкість і керованість, наскільки зростуть шумність і рівень вібрацій; перевірялася здатність літака з підвішеними контейнерами РЕБ виконувати зліт і посадку з авіаносця[5]. Остаточний вибір був зроблений наприкінці 2003 року: 29 грудня ВМС уклали контракт з фірмою Boeing, розрахований на п'ять років і який передбачав повномасштабну розробку літака РЕБ EA-18G. Субпідрядником виступала компанія — розробник ЕА-6В Northrop Grumman — її фахівцями розроблялося основне радіоелектронне обладнання — підвісні контейнери новітнього комплексу РЕБ, створеного в рамках програми модернізації літаків EA-6B «Праулер» ICAP III[6]. Військово-морські сили планували отримати 88 EA-18G[4].

Церемонія викочування першого EA-18G.
3 серпня 2006, Сент-Люїс

Будівництво першого з двох серійних випробувальних EA-18G, відомого як EA-1, розпочалося 22 жовтня 2004 року[7]. В першій декаді травня 2005 року він був знятий з конвеєра з виробництва F/A-18E/F Super Hornet в Сент-Луїсі і відправлений на переобладнання у варіант літака РЕБ. У червні того ж року здійснене аналогічне переобладнання другого «Супер Хорнета». В процесі переобладнання в крилах літаків прокладалися кабель-траси, необхідні для забезпечення роботи контейнерів з апаратурою РЕБ, що підвішуються на крайні точки зовнішньої підвіски. У носовій частині монтувалися спеціальні тримачі для цільової радіоелектронної апаратури та для апаратури інструментального контролю. EA-1, був готовий 3 серпня 2006 року і здійснив перший політ 15 серпня. 22 вересня 2006 року він здійснив переліт на базу авіації ВМС Петоксен-Рівер, Меріленд[8]. Другий літак (EA-2) перший політ здійснив 10 листопада 2006 року[9] і прибув до Петоксен-Рівер 29 листопада[10]. Оскільки перша пара літаків була переобладнана з «Супер Хорнетами», у ВМС ці два випробувальні літаки мали найменування NEA-18G[11]. У червні 2008 року програму льотних випробувань пройшли п'ять перших «Ґраулерів»[12].

У жовтні 2003 Військово-морські сили офіційно направили ПС пропозицію присвоїти літаку EA-18G найменування «Ґраулер» (англ. growler — буркотун), утворене поєднанням найменування літака-попередника «Праулер» і позначення модифікації «Супер Хорнета» — «G». До того ж назва «Ґроулер» має давні традиції у флоті США — так називалися два шлюпи епохи англо-американської війни і підводний човен періоду Другої світової війни (SS-215), а також його наступник — ракетний підводний човен часів «холодної війни» (SSG-577). Найменування Boeing EA-18G Growler літак отримав 12 жовтня 2005, коли воно вже стало загальноприйнятим[4].

Спочатку ВМС планувало закупити 88 «Ґраулерів» (за кількістю палубних авіакрил), втім у 2001 році обсяг замовлення був збільшений до 114 EA-18G, що було обумовлено рішенням озброїти цими машинами експедиційні ескадрильї, які діють з берегових аеродромів у складі миротворчих сил. Церемонія передачі ВМС США першого серійного EA-18G (Gl, BuNo. 166889) відбулася 24 вересня 2007 року. Переозброєння на EA-18G першої стройової ескадрильї VAQ-141 «Shadowhawks» розпочалося у червні 2009 року. Постачання флоту усіх 114 замовлених EA-18G завершилася у 2015 році[4].

Особливості конструкції і бортове радіоелектронне обладнання

Основне призначення EA-18G — рішення широкого спектра завдань в інтересах авіаносного угруповання, пов'язаних з веденням радіоелектронної протидії противнику. Літак призначений для ведення радіотехнічної розвідки, постановки перешкод роботі радіолокаційним засобам та придушення систем зв'язку противника, знищення РЛС протирадіолокаційними ракетами AGM-88 HARM. Бортова апаратура EA-18G дозволяє ідентифікувати і пеленгувати джерела електромагнітного випромінювання. Літак здатний діяти як автономно, так і взаємодіючи з іншими літальними апаратами в єдиному інформаційному полі і є в повній мірі літаком «мережевоцентричної війни» (AEA aircraft)[4].

EA-18G Growler на 90 % уніфікований з F/A-18F. Його планер практично ідентичний планеру «Супер Хорнета» модифікації block II за винятком крила — його переднє ребро пряме і не має аеродинамічного «зуба», а на верхніх поверхнях кожної площини змонтовано по одній поперечній перегородці 12 см заввишки і 150 см завдовжки. Таким чином вдалося вирішити проблему звалювання літака при маневруванні з великими перевантаженнями[13]. EA-18G здатний виконувати всі завдання, покладені на «Супер Хорнета», а основні відмінності пов'язані наявністю підвісного спецобладнання і його програмним забезпеченням. EA-18G на 590 кг важчий за F/A-18F, при тому, що з нього демонтована авіаційна гармата[4].

Основні системи літаків EA-18G block I аналогічні системам F/A-18F block I без другого комплекту органів управління в задній кабіні. Передні кабіни EA-18G і «Супер Хорнета» ідентичні. Типовий варіант авіаційного озброєння «Ґраулера» складається з двох керованих ракет «повітря-повітря» AIM-120 AMRAAM для самозахисту і двох протирадіолокаційних AGM-88 HARM[6][14]. Планується розширення асортименту авіаційних засобів ураження керованими ракетами «повітря-поверхня» AGM-154 JSOW та AGM-158 JASSM. Австралійські EA-18G також будуть оснащені ракетою AIM-9 Sidewinder[15].

EA-18G в польоті. Добре видно підвісне радіотехнічне обладнання і озброєння

Основне радіотехнічне обладнання «Ґраулерів» — підвісні контейнери новітнього комплексу РЕБ, створеного на базі ICAP III (з метою зниження часу і витрат на розробку авіаційного комплексу, складність радіоелектронного устаткування ICAP-III для EA-18G була дещо спрощена[4]) фахівцями Northrop Grumman. Основу комплексу складає широкосмугова станція РТР AN/ALQ-218(V)2 і цифрова станція РЕП AN/ALQ-99. Комбінація ALQ-218 і ALQ-99 являє собою повноцінний набір засобів радіоелектронної боротьби, здатний забезпечити виявлення і придушення будь-яких загроз авіакрилу[16].

Змінні контейнери приймальних антен комплексу РТР/РЕБ AN/ALQ-218 змонтовані на закінцівках площин крила замість торцевих крилових пілонів ракет AIM-9 у «Супер Хорнетів». Крім того антени AN/ALQ-218 встановлені з обох бортів в носовій частині фюзеляжу, в районі відсіків двигунів, у хвостовій частині фюзеляжу, забезпечуючи приймання електромагнітних сигналів з будь-якого напрямку. Замість гармати на EA-18G встановлена активна БРЛС з електронним скануванням променя AN/APG-79 AESA комплексу постановки перешкод системам радіозв'язку Raytheon AN/ALQ-227(V)1 CCS (Communications Countermeasures System)[17]. Комплекс AN/ALQ-227 виявляє і визначає параметри радіосигналів, а придушення радіозв'язку здійснюється широкосмуговим низькочастотним передавачем AN/ALQ-99 тактичної системи постановки радіоперешкод. Літак може нести до п'яти підвісних контейнерів з антенами AN/ALQ-99[14]. Ведуться роботи з розробки станції постановки перешкод контейнерного типу нового покоління Next Generation Jammer (NGJ) з активною фазованою антенною решіткою (AESA), яка має надійти на озброєння до 2020 року[18].

EA-18G обладнані системами INCANS, які забезпечують стійкий ультракороткохвильовий зв'язок екіпажу літака при включеній апаратурі постановки радіоперешкод — екіпажі «Праулерів» не мали можливості підтримувати радіозв'язок, коли бортова апаратури постановки перешкод працює на випромінювання[19]. Крім того «Ґраулери» обладнані станціями системи супутникового зв'язку MATT (Multi-mission Advanced Tactical Terminal). Станція LR-700 і приймач системи супутникового зв'язку розташовуються разом з апаратурою AN/APG-79 в носовому обтічнику[4].

Аварії та катастрофи

  • 15 жовтня 2024 року один EA-18G під час тренувального польоту на малій висоті поблизу гори Рейнір, штат Вашингтон, США, врізався в землю. Обидва офіцери на борту загинули. Офіційний звіт про інцидент ще не оприлюднено ВМС США[20].
  • 17 травня 2026 року два EA-18G зіткнулися в повітрі під час авіашоу на авіабазі Маунтін-Хоум (Mountain Home AFB), штат Айдахо, США, і, ймовірно, зчепилися між собою. Усі четверо членів екіпажів успішно катапультувалися, обидва літаки розбилися[21][22][23].

Оператори. Експлуатація

Поточні

Австралія Австралія
  • КПС Австралії — 12 одиниць на озброєнні, станом на 2026 рік[24].
    • 6-а ескадрилья ПС Австралії
США США
  • ВМС США — 153 одиниці на озброєнні, станом на 2026 рік[24].

Потенційні

Японія

1 січня 2018 року повідомлялося, що уряд Японії розглядає можливість закупівлі літака електронної боротьби і EA-18G є одним із кандидатів для Повітряних сил самооборони Японії[25].

Скасовані

Фінляндія

Компанія Boeing та Військово-морські сили США висловили намір запропонувати F/A-18E/F і EA-18G як пакет для програми закупівлі нових винищувачів HX, яка мала замінити винищувачі F/A-18C/D на озброєнні Повітряних сил Фінляндії. 18 лютого 2019 року Міністерство оборони США схвалило експорт EA-18G до Фінляндії[26].

Однак у лютому 2022 року Повітряні сили Фінляндії обрали F-35 Lightning II[27].

Військово-морські сили США

Зліт «Ґраулера» з палуби авіаносця «Гаррі Трумен» (CVN-75)

Передача ВМС США першого серійного EA-18G відбулася 24 вересня 2007 року. Експлуатаційні випробування літака проводились на базі авіаескадрильї VX-9 Vampires, авіабаза Чайна-Лейк, Каліфорнія.

Першою стройовою ескадрильєю, яка отримала на озброєння «Ґраулери», стала VAQ-132 Scorpions: переозброєння на EA-18G розпочалося 3 червня 2008 року і завершилося наприкінці 2009 року. Зараз «Ґраулери» є основним і єдиним у ВМС США літаком РЕБ і стоять на озброєнні 16 авіаескадрилій — VAQ-129, VAQ-130, VAQ-131, VAQ-132, VAQ-133, VAQ-134, VAQ-135, VAQ-136, VAQ-137, VAQ-138, VAQ-139, VAQ-140, VAQ-141, VAQ-142, VAQ-209 і VX-9, а також Центру розвитку військово-морської авіації.

Вперше в бойовій обстановці літаки EA-18G були застосовані у 2010 році в Іраку. В середині листопада п'ятірка «Ґраулерів» ескадрильї VAQ-132 Scorpions виконали переліт зі США в Ірак з дозаправленням у повітрі і проміжною посадкою на авіабазі, розташованій на Азорських островах. Ці п'ять EA-18G виконували завдання в інтересах дислокованого в Іраку угруповання військ США; імовірно, літаки базувалися на аеродромі Аль-Ассад[4]. 23 березня 2011 року ця ж п'ятірка EA-18G з авіабази Авіано здійснила придушення об'єктів ППО для встановлення безпольотної зони над Лівією в ході операції міжнародних сил «Світанок одіссеї»[28].

«Ґраулер» було розгорнуто в рамках операції «Вартовий процвітання», під час якої один з них знищив на землі хуситський вертоліт Мі-24 за допомогою ракети AGM-88E Advanced Antiradiation Guided Missile (AARGM)[29]. EA-18G також здобув свою першу повітряну перемогу, збивши безпілотник хуситів[30].

Наприкінці 2024 року EA-18G ескадрильї VAQ-133, приписані до авіаносця USS Abraham Lincoln (CVN-72), успішно застосували новітню систему постановки перешкод ALQ-249 Next-Generation Jammer. Завдяки цьому ескадрилья стала першою в складі ВМС США, яка розгорнула нову систему постановки перешкод[31].

Королівські повітряні сили Австралії

EA-18G Повітряних сил Австралії

У 2008 році уряд Австралії звернувся до уряду США з проханням надати до шести EA-18G в рамках експортного контракту на придбання двадцяти чотирьох F/A-18F Super Hornet. Австралійські літаки РЕБ, як і перші прототипи «Ґраулерів» для ВМС США, будувалися як «Супер Хорнети» з подальшим їх оснащенням за проектом EA-18G[32][33]. У 2013 році австралійці оголосили про закупівлю додатково ще шести «Ґраулерів»[34][35]. Усі дванадцять машин були передані ПС Австралії до 7 липня 2017 року[36]. Усі входять до складу 6-ї ескадрильї ПС Австралії.

Тактико-технічні характеристики

Наведені характеристики відповідають модифікації EA-18G Growler.

Джерела даних: сторінка ВМС США[37], брошура Boieng[38]

Технічні характеристики

  • Екіпаж: 2 особи
  • Довжина: 18,31 м
  • Розмах крила: 13,62 м (включаючи контейнери, встановлені на кінцях крил)
  • Висота: 4,88 м
  • Площа крила: 46,5 м²
  • Маса порожнього: 15 000 кг
  • Нормальна злітна маса: 21 770 кг
  • Максимальна злітна маса: 29 960 кг
  • Маса палива у внутрішніх баках: 4 420 кг
  • Об'єм паливних баків: 5 400 л (3 × 1800 л)
  • Силова установка: 2 × ТРДДФ General Electric F414-GE-400
    • Безфорсажна тяга: 1 × 62 кН
    • Форсажна тяга: 1 × 98 кН

Льотні характеристики

  • Максимальна швидкість:
    • на великій висоті (12 000 м): 1 900 км/год
  • Бойовий радіус: 720 км під час виконання місії з перехоплення
  • Перегінний радіус: 3 330 км
  • Практична стеля: 15 000 м
  • Навантаження на крило: 453 кг/м²
  • Тягооснащеність: 0,93

Озброєння

  • Стрілецько-гарматне: відсутнє
  • Точки підвісу: 9: 6 підкрильних і 3 підфюзеляжні з загальною місткістю 8 050 кг зовнішнього палива та озброєння.
  • Бойове навантаження: 8 050 кг
  • Примітки: дві кінцеві ракетні пускові установки для AIM-9 Sidewinder, які були на F/A-18E/F Super Hornet, замінені на контейнери РЕБ AN/ALQ-218. Шість знімних підвісок під крилами (внутрішні пілони несуть паливні баки по 480 галонів (1 800 л), середні пілони — контейнери постановки перешкод AN/ALQ-99 High Band, а зовнішні пілони зарезервовані під ракети AGM-88 HARM), дві багатоцільові конформні підвіски на фюзеляжі (ракети AIM-120 AMRAAM), 1 знімна центральна підвіска під фюзеляжем для контейнера AN/ALQ-99 Low Band Jamming Pod.
    • Застосовуване озброєння: наразі на Phase I Growler на двох конформних фюзеляжних підвісках встановлюються ракети AIM-120 AMRAAM для самооборони, а також ракети AGM-88 HARM. Гарматна установка A/A-49A-2 з 20-мм гарматою M61A2 була демонтована і замінена на контейнер з електронним обладнанням, яке керує системою AN/ALQ-218 та координує роботу систем постановки перешкод AN/ALQ-99.

Авіоніка

  • Raytheon AN/APG-79 — радар з активною фазованою антенною решіткою (АФАР)
  • Northrop Grumman AN/ALQ-218 — приймач системи тактичних радіоелектронних перешкод (Tactical Jamming System Receiver)
  • EDO Corporation AN/ALQ-99 — бортова інтегрована система постановки перешкод (Airborne Integrated Jamming System)

Див. також

Примітки

  1. ↑ Від англ. growler — «той, що ричить»
    Індекси E (electronic) та A (attack) в чинній системі позначень авіації та ракет позначають штурмовик (за офіційним позначенням FA-18 Hornet), модифікований для використання спеціалізованої електроніки.
  1. ↑ U.S. Navy on Track to Sell Replacement EA-18G Growler Aircraft to Australia. Seapower. Жовтень 2021. Процитовано 15 червня 2022.
  2. ↑ EA-18G Growler. NAVAIR (англ.). Архів оригіналу за 6 вересня 2024. Процитовано 18 травня 2026.
  3. ↑ Australia to replace lost Growler. Janes (англ.). Процитовано 18 травня 2026.
  4. ↑ а б в г д е ж и к EA-18G Growler. Авиационная энциклопедия «Уголок неба». Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 11 листопада 2018. (рос.)
  5. ↑ Boeing Successfully Completes Initial Flight Demonstration of EA-18 Airborne Electronic Attack Variant. Boeing. 15 листопада 2001. Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  6. ↑ а б U.S. Navy (2 грудня 2009), EA-18G achieves Initial Operational Capability, архів оригіналу за 8 січня 2016 [Архівовано 2016-01-08 у Wayback Machine.] (англ.)
  7. ↑ Boeing Begins Work on First EA-18G Test Aircraft. Boeing. 21 жовтня 2004. Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  8. ↑ Boeing Flies EA-18G Growler for First Time. Boeing. 16 серпня 2006. Архів оригіналу за 9 листопада 2006. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  9. ↑ Second Boeing EA-18G Growler Takes to the Air. Boeing. 13 листопада 2006. Архів оригіналу за 23 жовтня 2007. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  10. ↑ Boeing Delivers Second EA-18G Growler to U.S. Navy. Boeing. Архів оригіналу за 23 жовтня 2007. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  11. ↑ Parsch, Andreas (8 липня 2008). DOD 4120.15-L — Addendum. MDS Designators allocated after 19 August 1998 (until April 2017). Designation-Systems.net. Архів оригіналу за 7 липня 2013. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  12. ↑ Boeing Delivers 1st Fleet EA-18G Growler. Boeing. 4 червня 2008. Архів оригіналу за 7 червня 2008. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  13. ↑ Croft, John (8 липня 2008). EA-18G «Growler»: New platform and capabilities set to un-level the SEAD playing field. FlightGlobal.com. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 12 листопада 2018. (англ.)
  14. ↑ а б Navy Awards Boeing $9.6 Billion in Super Hornet and EA-18G Contracts. Boeing. 29 грудня 2003. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  15. ↑ Sam LaGrone (30 липня 2015). U.S. Navy Lessons from Libya Informed Australian EA-18G Growler Modifications. News.USNI.org. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 12 листопада 2018. (англ.)
  16. ↑ EA-18G «Growler». Boeing. 15 липня 2011. Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 12 листопада 2018. (англ.)
  17. ↑ Frank Colucci (1 березня 2008). Teeth of the Growler. aviationtoday.com. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  18. ↑ IN FOCUS: US Navy Next Generation Jammer proceeds, but F-35 integration deferred indefinitely. FlightGlobal.com. 11 травня 2012. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  19. ↑ Boeing EA-18G Program Completes INCANS Verification Testing, Demonstration. Boeing. 8 листопада 2005. Архів оригіналу за 25 листопада 2005. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  20. ↑ Growler Mishap Near Mt. Rainier - Updates.
  21. ↑ Two jets collide midair at Idaho air show.
  22. ↑ Slayton, Nicholas (17 травня 2026). Aircrews safely eject after two Navy jets collide during air show. Task & Purpose.
  23. ↑ У США зіткнулися два літаки РЕБ EA-18G Growler: пілоти катапультувалися. Мілітарний. Процитовано 18 травня 2026.
  24. ↑ а б Hoyle, Craig. World Air Forces 2026. FlightGlobal. Процитовано 12 січня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  25. ↑ 電子攻撃機の導入検討 政府、電磁波で通信網無力化. The Nikkei (яп.). 1 січня 2018.
  26. ↑ US DoD approves sale of Boeing EA-18G Growler to Finland. 20 лютого 2019.
  27. ↑ Jennings, Gareth (11 лютого 2022). Finland signs for F-35s. Janes 360. Архів оригіналу за 11 лютого 2022. Процитовано 20 лютого 2025.
  28. ↑ Spencer, Ackerman (21 березня 2011). In Combat Debut, Navy Jammer Targets Libyan Tanks. Condé Nast via Wired. Архів оригіналу за 16 червня 2012. (англ.)
  29. ↑ Altman, Howard; Rogoway, Tyler (6 червня 2024). EA-18G Growler Killed A Houthi Mi-24 Hind With An AGM-88E Anti-Radiation Missile. The War Zone. Процитовано 7 червня 2024.
  30. ↑ Trevithick, Joseph (16 липня 2024). EA-18G Growler Scored Its First Air-To-Air Kill. The War Zone. Процитовано 21 липня 2024.
  31. ↑ Cenciotti, David (17 грудня 2024). VAQ-133 EA-18Gs Become First In The Navy To Tactically Employ the Next Generation Jammer. The Aviationist (амер.). Процитовано 28 квітня 2025.
  32. ↑ McPhedran, Ian (22 лютого 2012). $200m refit to give fighter jets growl. The Advertiser. Архів оригіналу за 12 червня 2012. (англ.)
  33. ↑ Super Hornets to get electronics jammer. ABC News. Australian Broadcasting Corporation. 23 серпня 2012. Архів оригіналу за 8 січня 2016. (англ.)
  34. ↑ Brian Kelly (29 липня 2015). Boeing’s Growler Program Manager Optimistic About Line’s Future. CBS Local. Архів оригіналу за 30 липня 2015. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  35. ↑ Pittaway, Nigel (29 липня 2015). Boeing Rolls Out First Growler for Australia. Defense News. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  36. ↑ Growler full fleet arrive in Australia (Пресреліз). Australian Department of Defence. 7 липня 2017. Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  37. ↑ "F/A-18 fact file." [Архівовано 11 January 2014 у Wayback Machine.] U.S. Navy, 26 May 2009.
  38. ↑ "EA-18G Capabilities." [Архівовано 5 September 2007 у Wayback Machine.] Boeing. Retrieved: 15 July 2011.

Посилання

Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).