YaChudo

Гекончик панцирний

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

?Гекончик панцирний

Охоронний статус

Уразливий (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен:Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:Тварини (Animalia)
Тип:Хордові (Chordata)
Підтип:Черепні (Craniata)
Інфратип:Хребетні (Vertebrata)
Клас:Плазуни (Reptilia)
Ряд:Лускаті (Squamata)
Підряд:Геконоподібні (Gekkota)
Родина:Геконові (Gekkonidae)
Підродина:Справжні гекони (Gekkoninae)
Рід:Гекончик (Alsophylax)
Вид:Гекончик панцирний
Біноміальна назва
Alsophylax loricatus
Strauch, 1887
Посилання
Віківиди:Alsophylax loricatus
EOL:795998
ITIS:818120
МСОП:47755582

Гекончик панцирний[1] (Alsophylax loricatus) — вид плазунів родини геконових (Gekkonidae). Один із 6 видів роду. Поширений у Центральній Азії. Занесений до Червоного списку МСОП[2][3].

Опис

Дрібний гекон. Загальна довжина сягає до 5 см. Голова і тулуб трохи сплющені. Тіло зверху вкрите дрібною лускою і тригранними горбинками, розташованими правильними довгастими та поперечними рядами на кшталт панцира; горбинки заходять на половину хвоста. Пальці прямі, їх кінцеві фаланги стиснуті з боків. Хвіст товстий, циліндричний, в останній чверті витончений. Хвостові сегменти зверху слабо або зовсім неясні. Знизу хвіст вкритий поздовжніми рядами пластинок, розташованих звичайно по два ряди на сегмент. Є анальні пори. Зіниця ока вертикальна, із зазубреними краями. Колір спини жовтуватий, помаранчевий або сіруватий, без візерунка. По боках хвоста тягнеться невиразна поздовжня смужка[2][4].

Поширення

Сучасний ареал виду розірваний на дві далеко стоячі одна від одної частини. Більша частина розташована у Ферганській долині в Узбекистані і Північному Таджикистані, менша – вздовж лівого берега Амудар'ї в Туркменістані[2][4].

Особливості біології

Віддає перевагу кам'янистим місцевостям. Живе здебільшого в останцевих горах, передгір'ях, напівпустелях, солончакових ділянках пустель і розвалинах. Вдень ховається та відпочиває серед каміння. Активний вночі, коли полює на комах, безхребетних, павукоподібних[4].

Вид належить до яйцекладних геконів. Зазвичай самиця гекончика відкладає до 2 яєць, кладок буває до двох за один сезон. Як й інші гекони, панцирний гекон має здатність при небезпеці відкидати хвоста.

Охорона

Чисельність популяції гекончика панцирного в межах ареалу низька і має тенденцію до скорочення. Тому вид занесений до Червоного списку МСОП (охоронна категорія: вразливий вид)[3]. Крім того, в різні роки він занесений до Червоних книг Узбекистану, Таджикистану і Туркменістану[2].

Систематика

Розірваний ареал гекончика панцирного сприяв утворенню двох підвидів:

  • номінативний підвид Alsophylax loricatus loricatus поширений у Ферганській долині;
  • гекончик панцирний Щербака Alsophylax loricatus szczerbaki мешкає на північному сході Туркменістану[2].

Джерела. Примітки

  1. ↑ Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 162.
  2. ↑ а б в г д Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоологический институт РАН, 2004. — 232 с. (с. 33—34)
  3. ↑ а б Гекончик панцирний у Червоному списку МСОП
  4. ↑ а б в Банников А. Г., Даревский И. С., Рустамов А. К. Земноводные и пресмыкающиеся СССР : справочник-определитель. — М. : Мысль, 1971. — 596 с. (с. 94)

Література

  • Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоологический институт РАН, 2004. — 232 с. (с. 33—34). — ISBN 5-98092-007-2
  • Банников А. Г., Даревский И. С., Рустамов А. К. Земноводные и пресмыкающиеся СССР : справочник-определитель. — М. : Мысль, 1971. — 596 с. (с. 94)
  • Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / Банников А. Г., Даревский И. С., Ищенко В. Г. и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 91—92)
  • Щербак Н. Н., Голубев М. Л. Гекконы фауны СССР и сопредельных стран. — К. : Наук. думка, 1986. — 232 с. (с. 65—72)
  • Golubev, M. L., and T. Sattarov. On subspecies of Alsophylax loricatus Strauch, 1887 (Reptilia, Sauria, Gekkonidae) [in Russian]. Vestnik Zoologii. 1979. (5):18—24.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).